Історико-генетичний ряд Гнівансько-Вітавських розробок гранітів Вінницької області (мал. 26 — 29)

Мал. 26. Відновлена доагрокультурна структура ландшафтів

I^Iі» »|П * Ы* ■ |4

<Е> 5

Мал. 27. Відновлена (середина XIX ст.) ландшафтна структура

Водосховища. До водосховищ відносяться водойми, в яких об'єм корисної води, що регулюється, складає більше 1 млн. куб. метрів [4]. Таких водосховищ на Поділлі існує 56, з них об'ємом від І до 10 млн. куб. метрів — 46, від 10 до 50 млн. куб. метрів — 8, більше 50 млн. куб. метрів — 2 (Дністровське і Ладижинське). Най­більшим є Дністровське водосховище. Його довжина 204 км, середня ширина — 0,8-1,0 км, максимальна глибина 55 м, середня — 22 м, площа поверхні води — 142 кв. км, об'єм — 3,0 куб. км [15].

У розвитку водосховищ Поділля добре помітні дві стадії — рання і зріла. Рання стадія (30-60 роки) співпадає з періодом їх інтенсивної експлуатації і характеризується активізацією гео­морфологічних процесів в прибережній смузі і на мілководді, за­муленням водосховищ, а також формуванням дна з профілем стійкої рівноваги. Цьому сприяли також високі річні (до 4-6 м) і сезонні (2-5 м) амплітуди рівнів водосховищ. Різниця в об'ємі поди при найвищому і найнижчому підпірних рівнях складала на Ладижинському водосховищі 151 і 24,4, Глибочському — 10,7 і 1,3, Дмитрашківському — 13,6 і 2,3 млн. куб. метрів, а площа водного дзеркала зменшувалась відповідно в 2, 4 і 6,5 разів. Як результат, біля водосховищ сформувались нетипові для Поділля смуги тимчасового затоплення і осушення зі своєрідними зем­новодними ландшафтами. У їх структурі переважають низинно- болотні комплекси, які стали характерними для водосховищ

Побужжя, верхніх течій лівих приток Дністра, а також Горині і Случі. Тільки на Ладижинському водосховищі площа низинно- болотних комплексів складала в 1995 році 860 та, на Дмитрашкі- вському — біля 1000 та.-Значна крутизна схилів і неширокі зап­лави не сприятимуть поширенню низинно-болотних комплексів на водосховищах Придністров'я, зате тут активно будуть розви­ватися геоморфологічні процеси.

Динаміка біологічних процесів на ранній стадії розвитку за­лежить від режиму водосховищ, водообміну і його місцерозташу- вання. На водосховищах Придністров'я весняні паводки частково

Мал. 28. Сучасна (кінець XX ст.) ландшафтно-типологічна структура

Сільськогосподарські ландшафти. Заплавний тип місцевостей. Уоочиша лучно- пасовишнпйо типу: 1 — вологі западини з осоковою рослиннісю; 2 — злаково-різнот- равні вологі луки під випас; 3 — вербняки на зволожених пониженнях заплав; 4 — різнот- равно-злакові луки, що використовуються під сінокосіння і випас; 5 — ставки глиби­ною 1,5-2 м для промислових потреб. Уоочиша польового типу; 6 — городи та оран­ка на рівних поверхнях заплав з лучними ґрунтами. Надзаплавно-твоасовий тип місце­востей. Урочища лучно-пасовишного типу; 7 — сильно зволожена поверхня першої те­раси з осоково-різнотравною рослинністю під сінокосами. Урочища польового типу; 8

• рівні розорані поверхні першої тераси на сірих двградованих лісових ґрунтах; 9 — розорані рівнини другої тераси на світло-сірих лісових ґрунтах. Уоочиша лісового типу; 10— штучні, 30-50-річні насаджання ялини і дуба. Селитебні ландшафти: 11

• сільські селитебні ландшафти. Промислові ландшафти: Кар’єрно-відвальний під­тип техногенних ландшафтів. Гранітний варіант типу місчааостей "кам’яноломний бед­ленд". Уопчиша котлованних ландшафтних ділянок: 12 — рівне монолітне днище гра­нітного кар'єру без рослинності; 13 — горбиста з окремими залишками лісових по­рід і пересихаючими озерами поверхня розкривного уступу з рідкою рудеральною рос­линністю; 14 — рівна, без рослинності, піщана поверхня дна гранітного кар’єру; 15

• круті (до 80°) гранітні "стінки" кар'єрів без рослинності; 16 — терасовані, робо­чі гранітні уступи; 17 — невисокі (2-6 м) гранітні "стінки" кар’єрів, зарослі березою, вербою, тополею; 18 — круті (60-80°) каоліново-суглинисті робочі уступи розкрив­них порід; 19 — глибокі (2-5 м) водні комплекси в кар’єрах. Уоочиша відвальних ланд- шаеЬтних ділянок: 20 — горбисті гранітно-суглинисті відвали з переважанням бур 'я- нових асоціацій; 21 — мікрогорбкуваті суглинисто-каоліново-піщані поверхні з перева­жанням полинових асоціацій; 22 — кам’янисті пустища з рідкою рудеральною рослин­ністю; 23 — платоподібні каоліно-суглинисті відвали з посадками акації білої; 24 — ви­сока (3-8 м) дамба з розкривних гранітно-каоліно-суглинистих порід, заросла різнот­рав'ям, тополею, березою і акацією; 25 — мікрогорбкувата поверхня гранітно-каолі­но-суглинистих відвалів без рослинності; 26 — круті (45-60°) схили відвалів з бур'я­новою рослинністю; 27 — горбкувата поверхня мілкощебнюватих гранітних відвалів без рослинності; 28 — мікрогорбкуваті відвали чорнозему, заростаючі бур'яновою рос­линністю; 29 — бугристі каоліново-суглинисті відвали з переважанням підбілово-поли- нових асоціацій; ЗО — рівна поверхня піщано-суглинистого гідровідвалу, заросла поли­ном гірким і пирієм повзучим; 31 — гранітно-суглиниста дамба гідровідвалу з рідкою рудеральною рослинністю; 32 — рівна піщано-суглиниста поверхня гідровідвалу без рослинності; 33 — неглибокі (0,5-0,8 м) водойми гідровідвалів з зарослями верби пру- тикової. Інші ландшафтні комплекси техногенного походження: 34 — промислові пло­щадки. Селитебні ландшафти: 35 — сільські селитебні ландшафти; 36 — русло річ­ки Південний Буг. Межі ландшафтних комплексів. Натуральних: 37 — типів місцевос­тей; 38 — урочищ. Антропогенних: 39 — типу місцевостей "кам'яноломний бедленд"; 40 — ландшафтних ділянок; 41 — урочищ.

•ібо повністю змивають планктон, а кількість зоопланктону на Касперівському водосховищі, що на р. Серет, зменшується на :’Г>~46 відсотків, змінюється і його якісний склад [17]. Форму- нлння нових угрупувань гідрофільної вищої рослинності у При- имістров'ї проходить значно довше (20-40 років), ніж на водосхо­вищах Середнього Побужжя (5-15 років), тут менше виражені процеси “цвітіння” води.

'«І І

ПП «03 о® в >Ш С] «Ш 'Ш

З початку 70-х років водосховища Поділля, створені в 30-50-х роках, вступили у зрілу, стійку стадію розвитку. Річна і посе- юнні амплітуди води у водосховищах не перевищують 1-1,5 м; шачно послабились геоморфологічні процеси, сформувалась стійка біота. Створення протиерозійних лісопосадок помітно послабило процеси замулення водосховищ. Проте вже сьогодні окремі водосховища басейну річки Південний Буг набули озер­но-болотних ознак. Серед них: Сутиське, Сандрацьке, частково

1. айворонське і Щедрівське.

Завдяки тому, що водосховища Поділля мають незначні розмі­ри, вони є складовими наземних ландшафтів — фізико-географі­чних районів. Мабуть, тільки каскад Дністровських водосховищ (якщо будівництво буде завершено) у майбутньому створить само­стійний аквальний район. У ландшафтній структурі водосховищ Поділля переважає мілководний (глибина до 5 м)* тип ландшаф­ту. Мозаїчність структури (чергування відкритих водних ділянок

13. .3

    зарослями макрофітів, острови тощо), багатство рослинного і тваринного світу дозволяють інтенсивно використовувати його з метою рекреації. Глибоководний тип ландшафту (глибина більше 5 м при найнижчому підпірному рівні) характерний для невеликої кількості водосховищ — Дністровського, Ладижинського, Каспе- рівського та ін., де він займає від 24 до 62 відсотків водойм. На Дністровському каскаді водосховища майбутньому глибоководний тип ландшафту буде домінуючим.

* До глибини 5 м водосховища найкраще грогріваються, тут активно проходять фізичні і хімічні процеси, розвивається біота

и*»*.«",*-

КЛАС

ВОДНІ АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТИ

П І	д	к л	А	с	и
ВОДОСХОВИЩА		СТАВКИ			КАНАЛИ

3 0	Н А Л Ь		Н І т	и п и
МІШАНИХ ЛІСІВ		ЛІСОСТЕПОВІ			СТЕПОВІ

типи міси					Е В О С Т Е Й
РУСЛОВО-СТАВ­ КОВИЙ		СТАВКОВО-ЗА- ППДВНІ/Й		ТЕРАСОВІ СТАВКИ			СХИЛОВІ СТАВКИ		ВОДОДІЛЬНІ СТАВКИ

Мал. ЗО. Таксономічна система типологічних одиниць класу водних антропогенних ландшафтів

(тип урочищ визначається за належністю до відповідної форми рельєфу, вид — за характером рослинності)

і/.

Ставки. У порівнянні з іншими регіонами України, ставки | на Поділлі — характерна і невід'ємна частина ландшафтів. Маю* чи невеликі розміри і об'єм води до 1 млн. куб. метрів, вони ут* - ворюють окремі урочища або групи урочищ у відповідному типі місцевостей наземних ландшафтів. Саме приуроченістю до відпо* відного типу місцевостей визначаються основні риси ставків *— розміри і морфологія, інтенсивність замулення, характер зарос* * тання тощо. У залежності від цього доцільно виділяти три типи £ ставків: улоговинні і лощинні, схилові, заплавні. 1

Улоговинні і лощинні ставки вододільного типу місцевостей зу* щ стрічаються спорадично в центральних і північно-східних районах Ж Поділля. їх будівництво, через малу ефективність, поступово припи* Ж няється. Існуючі ставки мають невеликі (0,2-1,5 га) площі, глибини* біля дамб — 1-1,5 м, здебільшого заболочені, з багатою водно-болот І ною рослинністю. Після спуску води або прориву гатки улоговинні« і лощинні ставки не відновлюються, а, частіше, розорюються. *

Ставки схилового типу місцевостей характерні для При* § дністров'я, менше зустрічаються в центральних і північних ра* [|| йонах Поділля. їх будівництво, особливо активне за останні де* >1 сятиріччя, ведеться в глибоких балках, частково в верхів'ях ДО*® лин річок і навіть у ярах. У селі Яблунівка Хмельницької, с. Ж Раштівці Тернопільської областей та в інших районах Поділля ж створені каскади таких ставків. їх глибини біля дамби досяга* 1 ють 7-12 м, а об'єм води — до 1 млн. куб. метрів. Переважна | більшість ставків цього типу знаходяться на ранній стадії розвит* | ку. У прибережній смузі тут активно розвиваються акумулятив- | но-денудаційні процеси, формування рослинних угрупувань роз- | починається не раніше ніж після 5-8 років використання. Буді- , вництво ставків у межах схилового типу місцевостей зумовлено повсюдним господарським освоєнням заплав малих річок в цен- ч тральних і північних районах Поділля та руйнуванням дамб на річках Придністров'я під час весняних повеней.

Ставки заплавного типу місцевостей зустрічаються повсюд­но, крім районів Середнього Придністров'я. Це проточні або на- півпроточні водойми на малих та середніх річках. Більшість з них побудовані в населених пунктах або поблизу них. Такі став­ки відрізняються особливими умовами живлення, ходом біологі­чних процесів, високою рибопродуктивністю [35]. Із несприятли­вих процесів, які характерні для ставків заплавного типу місцево­стей, виділяютья їх інтенсивне замулення і заростання. Із 1700

ставків, створених на початку XX століття в межах Побужжя, 1230 (72 відсотки) в 30-х роках замулились [8]. До середини 70- х років більше половини ставків Вінницької і Хмельницької об­ластей, які були створені в 30-х роках, пройшли стадію реконст­рукції. Проте ще і сьогодні багато замулених і зарослих ставків, що нагадують низинні болота, існують у верхів'ях лівих приток Дністра, у північно-східних районах Поділля на притоках Півден­ного Бугу — річках Згар, Рів, Рівець, Десенка, Соб, Сільниця, а також Гнилоп'ять, Рось та ін.

Різноманітний тваринний світ ставків. Особливо багато тут мисливської водоплаваючої птиці, водяться ондатри, видри. Восе­ни, під час спуску води для вилову риби, на 80-гектарній площі ставка с. Пирогівці Хмельницької області нараховується до 400 особин річкових крижнів, 30-40 сірих журавлів, багато сірих ка­чок та інших птахів.

Після свого існування ставки залишають помітні сліди в лан­дшафтах — болота, ввігнуті пониження, вирівняні майданчики тощо. Сухе дно спущених або замулених ставків використовуєть­ся під сільськогосподарські угіддя, городи і сади, спортивні комп­лекси, інколи парки (села Адамівка, Вербівка Хмельницької, смт Заложці, Шумськ Тернопільської, смт Чечельник Вінницької об­ластей та ін.).

Своєрідним різновидом антропогенних водойм є “копанки”, які отримали широке розповсюдження на Поділлі з XIX ст. У 1880 році Н. Теодорович відзначав, що в Кременецьких горах, де не вистачало води, копанки створювали “в саду, біля дому або на полі”. Це були “невеликі ями, куди під час дощів стікала вода, яку потім використовували для пиття людям і худобі” [33). їх розміри 2x5, 4x10, З^х8 метрів та інші, форма різноманітна — зде­більшого квадратна, прямокутна або округла. Глибини не пере­вищують 1-1,5 м. Сьогодні копанки можна зустріти повсюдно, особливо в селах Середнього Побужжя і Придністров’я, де вони використовуються для індивідуального риборозведення. Це до­сить мальовничі урочища площею 10-15 кв. м в садах, городах, інколи в заплавах невеликих струмків і в балках.

У північних районах Поділля і на Середньому Побужжі зустр­ічаються водойми і болота у відпрацьованих піщаних, глиняних та гранітних кар'єрах.

Канали як водні антропогенні комплекси, не отримали ши­рокого розповсюдження в межах Поділля. їх споруджували біля водяних млинів, під час осушення боліт перезволожених зап-

лав, в місцях розробок корисних копалин (торфу, піску тощо^В Це неглибокі (до 1,5-2 м), довжиною від декількох десятків 1-2 км і шириною 3-5 м лінійно витягнуті або зі складною коЦ(Н фігурацією водойми. Я

Млинові канали зустрічаються біля сіл Семеново та ОстрівоїВ Тернопільської області, Вербка, Адамівка Хмельницької областе та в багатьох інших районах Придністров'я; осушувальні — хиВ рактерні для заплав річок басейну Південного Бугу (мал. 31 У» верхів'їв лівих приток Дністра, а також Горині, Случі, Гнилоп’ятіД Росі. Як ландшафтні комплекси вони нагадують русла річок aöoYjm стариці. Проте від річки відрізнаються водним режимом, а від стик риці — високими (до 1-1,5 м) незаболоченими берегами та штуцИ

Мал. 31 Відновлена (А) та сучасна ландшафтні структури заплави річки ПЙцД денний Буг між м. Хмельницький і Меджибіж V

А. Натуральні ландшафти. Заплавний тип місцевостей. Урочища: 1 — неглибоке (1>Ш 1,5 м), шириною до 16 м мулиста русло Південного Бугу та його притоки: 2 — заболочМЙш прируслові пониження з осоково-очеретяними асоціаціями; 3 — вологі, рівні поверхні з двр*3 нинними суглинистими Грунтами, осоково-різнотравною рослинністю: 4 — слабозеопв^ш жєні рівні поверхні з дврнинно-пучними Грунтами, різнотрвно-злаковою рослинністю, <0* щами вільхи, різних видів верби, що частково використовуються під випас: 5 — заболочмВ ні чорновіпьшняки. Щ

Антропогенні ландшафти. Схиповий тип місцевостей. Урочища: Є — слабопохиЛІ,Щ складені лессюидними суглинками поверхні з світло-сірими лісовими фунтами під похІднШЩ ми дубово-грабовими піовми; В — спабопохипі, складені песовидними суглинками, розоре* іИ ні поверхні з світло-сірими ґрунтами; 9 — похилі, складені лесовидними суглинками рои*В рані поверхні з сірими лісовими фунтами; 10 — сільські селитебні ландшафти. Межі панд- Ж шафтних комплексів. Місцевостей: 11 — заплавного і схипового. Урочищ: 12 — натураль- Щ них; 13 — антропогенних; 14 — напрямок течії води в річці; 15 — чисельник— ширина руо- Ж лв; знаменник — глибина річки. щ

Мал. 31. Відновлена (А) та сучасна (Б) ландшафтна структура заплави річки Південний Буг між м. Хмельницький і Меджибіж

Б. Антропогенні ландшафти. Заплавний тип місцевостей. Урочища: 1— головний ка- Я нал (штучне русло річки Південний Буг), шириною 15-20 м, глибиною 1,7-2 м; 2 — осушу- Щ вальні, шириною 2-3 м, глибиною 0,5-1 м канали; 3 — неглибокі (до 1,5 м), площею 2,5-5 м Щ руслові ставки; 4 — спабозволожені, рівні поверхні з дернинними суглинистими фунтами Ц під різнотравною лучною рослинністю, що використовується під сінокоси; 5 — слабопохи- І лі поверхні з лучними фунтами, різнотравно-зпаковою рослиннісю, що інтенсивно вихори- і стовується під випас; 6 — горбкуваті розорані поверхні з лучними суглинистими фунта- І ми, іноді кущами різних видів верби; 7 — спабозволожені чорновіпьшняки; 8 — слабопохи- | лі поверхні з лучними ґрунтами під штучними посадками з вільхи, тополі і берези; 9 — се- « литебні сільські ландшафти. Схиловий тип місцевостей. Урочища: 10 — спабопохипі, скла- ... дені лесовидними суглинками поверхні, з світло-сірими фунтами під похідними грабови- _; ми лісами; 11 — похилі, складені лесовидними суглинками поверхні з сірими лісовими фун­тами під дубово-грабовими насадженнями; 12 — похилі, складені песовидними суглинками поверхні з сірими лісовими Грунтами під похідними дубовими лісами; 13 — насипні, 14 — врізані в поверхню дорожні комплекси; 15 — спабопохипі, складені лесовидними суглин­ками, розорані поверхні з слабо еродованими світло-сірими лісовими ґрунтами; 16 — похилі, складені лесовидними суглинками розорані поверхні зі змитими сірими лісовими Грунтами; 17 — сільські селитебні ландшафти; 18 — міські селитебні ландшафти. Межі ландшафтних комплексів. Місцевостей: 19 — заплавного і схилового. Урочищ: 20 — нату­ральних; 21 — антропогенних; І2 — напрям течії води в річці; 23 — чисельник — ширина каналів, знаменник — глибина.

ними насадженнями різних видів верби: прутикової, попелястої, а козячої, ламкої тощо. Після закінчення функціонування в якості Щ ландшафтно-інженерної системи канали поступово замулюються І і' заростають, утворюють заболочені пониження, інколи болота, які нічим (крім походження) не відрізняються від натуральних. {

Дорожні ландшафти Поділля, як і попередні класи антропо- генних ландшафтів, мають свою історію формування, відповідну , специфіку і досить широке розповсюдження. Протягом віків до- * роги будувались і перебудовувались, вдосконалювалась якість по- ,, криття (ґрунт, гравій, камінь, асфальт, бетон, гудрон), збільшу* | вались їх протяжність і площі, а значить, зростала роль доріг ■ * структурі ландшафтів, які формувались під впливом господарсь­кої діяльності людей. ‘

На початку XVIII ст. в межах Поділля побудовані перші мощені і , дороги, а в середині XIX ст. — залізниці. У 1882 р. в Подільській і^! губернії існувало 425 верст (432,5 км) залізниць і 1128,5 верст | (1205 км) поштових доріг. До початку XX ст. їх протяжність у значно збільшилась. Уже в 1913 році тільки в межах теперішніх ' ■ Хмельницької і Вінницької областей було побудовано 1145 верст (1222,6 км) залізниць. Якщо в європейській частині Росії одна вер­ста залізниць припадала на 92, то на Поділлі — тільки на 33 кв, , версти. Довжина мощених і ґрунтових доріг складала 2963,1 км. ’ Найбільша їх щільність спостерігалась у Брацлавському, Ушиць- < кому і Кам'янецькому повітах.

До 1975 року на Поділлі було прокладено 22,8 тис. км шляхів сполучення: з них 13,2 відсотки — залізних доріг, 79,3 відсотки

• автомобільних і 3,9 — трубопровідних. За останні десятиріччя швидкими темпами будувались автомобільні дороги, загальна довжина яких сьогодні наближається до 20 тис. км. За ступенем насиченості залізницями і автомобільними дорогами Поділля займає одне з перших місць в Україні.

Питома вага доріг з твердим покриттям складає 65-68 відсотків; з асфальтовим і цементно-бетонним покриттям — більше 12 відсотків. Характер підсипки і покриття залежить від особливос­тей геологічної будови території, де проходить дорога, та її типу.

У північних і північно-східних районах Поділля покриття автомоб­ільних доріг зроблене переважно з кристалічних порід докембрію

• гранітів, сієнітів, габро, діоритів; в центральних і північно- західних — з різновікових карбонатних порід: вапняків, крейди, доломіту; в південних районах (Придністров'я) зростає роль піско- ників. Залізничні насипи побудовані переважно з докембрійських кристалічних порід, інколи — вапняка і пісковина.

Сучасні риси дорожних ландшафтів Поділля багато в чому залежать від геоморфологічних особливостей території, де вони проходять, і приуроченістю до відповідного типу місцевостей. У Придністров'ї дороги створені на штучних терасах схилів долин річок шириною 6-8 м. У їх розвитку як ландшафтних комплексів велику роль відіграють ерозійні, гравітаційні та акумулятивні процеси, несприятливі мікрокліматичні явища та стан рослинно­го покриву.

Дороги, особливо місцевого значення, тут інколи повністю знищуються ярами, конусами виносу їх порід або річками. Такі дороги необхідно постійно відновлювати або переносити в інше місце. Досить часто нарізні тераси доріг є осередками розвитку небажаних геоморфологічних процесів. На прилеглих до доріг підрізаних і насипаних схилах активно розвиваються лінійна і площинна ерозія, зсуви; в місцях виходу ґрунтових вод — опли- вини. Вони утруднюють експлуатацію доріг, стають на перешкоді створення захисних лісових насаджень.

У центральних районах Поділля і на Середньому Побужжі автомобільні дороги “накладені” на рельєф і часто повторюють його форми. Проте і тут зустрічаються глибокі виїмки, насипи та інші штучні форми, що є осередками розвитку місцевих ероз­ійних процесів. Старі ґрунтові дороги між смт Меджибіж і с. Во- лосівці, селами Волосівці і Самчинці в Хмельницькій області внас­лідок ерозійного розмиву і неодноразового вирівнювання поверхні заглибились на 2-3 м в порівнянні з довкіллям.

У північних районах Поділля, частково на Середньому По­бужжі, де поверхня рівна, зустрічаються перезволожені і заболо­чені ділянки, дорожні насипи піднімаються над довкіллям на 2-6 і більше метрів. Тут менша кількість виїмок, придорожних канав і лісових насаджень. Ерозійні процеси розвинуті слабо і приуро­чені до насипів в неглибоких балках і видолинках.

Дороги, що не експлуатуються, зберігаються довго у вигляді витягнутих, невисоких насипів різної конфігурації. Від оточую­чих полів, лісів, лук вони відрізняються не тільки геологічною будовою, але і рослинністю. Покинута в 50-х роках залізниця в сосновому бору на південно-західній околиці смт Турбів у Вінницькій області сьогодні на 75 відсотків заросла виключно березою повислою. Береза і різні види кленів першими з'явили­ся на ділянці покинутої автомобільної дороги біля смт ВороИЦ виця Вінницької області, тоді як в найближчих околицях зустм чаються тільки липа, дуб, граб і тополя. Уже в перші роки пісЛЩ того, як перестали використовувати дорогу, помітно активізуюТИ ся ерозійні процеси на крутих схилах, які поступово руйнують і дорожнє покриття. На асфальті з'являються тріщини, в місцЩ ерозійного розмиву — просадки. Покриття доріг, включаючи тверде, “розрихляється” рослинами, в першу чергу кульбабоКЦІ подорожником, пирієм повзучим, конюшиною повзучою. Ж

Різноманітний і кількісно багатий тваринний світ дорожній*, ландшафтів Поділля. Спостерігається скопичення граків, сірийЩ ворон, ластівок, кільчастих горлиць у придорожніх насаджен« ® нях, де вони активно розмножуються. Тут звичайними є також білки, зустрічаються зайці і козулі. Відомі випадки, коли в залії* ничних насипах північних, поліських районів Поділля влаштову» вали житла бобри.

Заслуговує на особливу увагу деревна рослинність придо» рожніх лісових смуг. Завдяки насадженням в них фруктових да> рев — черешні, яблунь, слив, груш, грецьких горіхів, а також липи, горобини, кущів глоду, шипшини та інших ці посадки ви- користовуються населенням Поділля для збору фруктів, ягід | цвіту. Окремі ділянки стародавніх, оригінальних придорожніх алей лип у Вінницькій і Хмельницькій областях взяті під охоро- ну як унікальні ботанічні пам'ятки природи. Разом з тим високі насиченість придорожніх смуг отруйними мікроелементами, особ- ливо свинцем, цинком, кадмієм, що інколи перевищує допустимі норми в 6-7 і більше разів, вимагає особливих підходів та ме­тодів при їх створенні, використанні та охороні. Щоб не заборо­няти збір, фруктові дерева не треба садити біля доріг: це лісові, а не фруктові смуги.

Рекреаційні ландшафти Поділля цілеспрямовано розпоча­ли формуватися з XVII ст. їх зародження і подальший розвиток (до початку XX ст.) зумовлений будівництвом парків в садибах польських і місцевих землевласників. Протягом ХУІІ-ХІХ ст.

на Поділлі було створено більше 120 парків. Для них відбирали ділянки з оригінальною природою, а подальше оформлення та бу* дівництво архітектурних паркових споруд проводили спеціально викликані з країн Західної Європи садівники і архітектори. У XIX ст. центрами паркобудівництва на Поділлі стали населені пункти Кременець, Скала Подільська, Заліщики і Чортків теперішньої Тернопільської області, Кам'янець-Подільський і Летичів Хмель- ницької, Печера, Тульчин і Немирів Вінницької областей.

Дві війни і відбудова господарства після них не сприяли роз- витку рекреації на Поділлі в 30-60-х роках. Частина оригіналь­них парків і архітектурних споруд на їх територіях була знищені, Починаючи з 70-х років розвиток “індустрії туризму та відпочин­ку” йшов дещо прискореними темпами. Цьому сприяли детальні геологічні розвідки мінеральних та радонових вод, будівництво водосховищ на Південному Бузі (особливо Летичівського, Саба- рівського і Ладижинського), на Дністрі — Дністровського, Тер­нопільського і Касперівського на річці Серет та інших. Сформу­вались відомі курортні центри — Хмільник, Сатанів, Заліщики, розвивається туризм в обласних центрах» а також містах Кам'ян- ці-Подільському, Могилеві-Подільському, Тульчині, Меджибожі, Чорткові, Кременці, Почаєві тощо (мал. 32).

Рекреаційний аналіз природних умов і ресурсів Поділля пока­зує, що рекреаційні функції можуть виконувати будь-які сучасні ландшафти Поділля, і тому в ряді випадків можна вести мову лише про райони, де рекреаційне навантаження буває більшим або меншим. Уже сьогодні і в найближчому .майбутньому ос­новними районами рекреаційного освоєння Поділля стануть Середнє Побужжя, Середнє Придністров'я і Товтри. У межах значної частини Хмельницької ділянки Товтр у 1996 році ство­рений Подільський національний природно-рекреаційцний парк. У перспективі створення такого ж парку на Середньому При­дністров'ї від с. Нижнів Івано-Франківської області до м. Хотина Чернівецької області. Площа Дністровського національного при­родно-рекреаційного парку складе 60 тис. га, його протяжність вздовж каньйону майже 300 км. На Середньому Побужжі при­родно-рекреаційні парки будуть створені в районах міст Вінни­ця та Хмільник і сіл Печера—Стрільчинці. Перспективними для рекреаційного освоєння є Кременецькі гори, окремі ділянки до­лин річок Серет, Збруч, Мурафа, Горинь та інших; ряд природ-

них урочищ, в т.ч. і антропогенного походження — водойми в кар'єрах, старі лісові насадження тощо (мал. 33).

Белігеративні ландшафти (від лат. beligero — вести війну). До цього класу антропогенних ландшафтів відносяться земляні оборонні вали і рови, городища, кургани, захисні лінії, траншеї і окопи, дзоти, ями від вибухів бомб тощо. їх можна зустріти скрізь — на полях і в лісах, луках і пасовищах, в населених пунктах і їх околицях. їх роль та значення у вивченні природи, населення і господарства Поділля дослідниками ще недостатньо оцінена. Немає узагальнюючих робіт з даного питання в архе­ологів, слабо вивчені белігеративні комплекси архітекторами, інженерами, географами, зоологами і ботаніками. Разом з тим в умовах суцільного господарського освоєння території Поділля це єдині носії інформації про минулі епохи регіону (фото 8).

Перші белігеративні комплекси створені на Поділлі в період Трипілля. У скіфські часи вони були широко розповсюджені в південних і південно-східних районах. У подальшому зосереджу­ються в околицях міст і сіл. Польський історик В. Стрийковсь- кий, будучи проїздом на Поділлі в 1575 p., бачив біля подільських міст окопи, які жителі називали “Вітовтові шанці” [26]. “В райо­ні Кам'янця верст на 15-20 в околицях розсіяні на полях у ве­личезній кількості земляні батареї, городища, кургани, одинокі і групами” (31].

Багато белігеративних комплексів побудовано в роки пер­шої і другої світових воєн. На Придністров’ї вони приурочені до верхніх частин схилів долин річок, балок, зустрічаються на горбах біля доріг, в околицях міст і сіл. Протягом століть дощі і вітри, а за останні роки — рогорювання — виположили круті схили оборонних валів і курганів, засипано багато ровів. Разом з тим у структурі белігеративних ландшафтів Поділля можна виділити 2 типи антропогени« комплексів: оборонні споруди (вали, рови) і кургани [13].

Земляні оборонні споруди краще збереглися в околицях міст і сіл, в лісових масивах, на голях вони здебільшого розорані. Земляні вали Немирівського гозодища у Вінницькій області окон- турюють площу біля 150 га. Ь. висоти від 5 до 12 м, ширина у підніжжі 3-6 м. Подекуди збергся рів глибиною 0,5—1,5 м, шири­ною до 3 м (мал. 34,35). Трохі менші за розмірами вали зберег­

лися на Сабарівському городищі (південна околиця м. Вінниці), зустрічаються в околицях літописних міст Ізяслав, Полонне, а та­кож Меджибіжа, Кам'янця-Подільського, Смотрича Хмельницької області, Вишневець, Підгайці, Чортків Тернопільської області.

Оригінальний Троянів земляний вал. “Вершинами височини і паралельно течії Смотричу тягнеться довгий земляний вал, від 7 до 9 саженів в ширину і біля сажені у висоту..., місцями він розораний, інколи зовсім зникає, але потім знову з'являється, досягаючи значних розмірів” [31]. Сьогодні Троянів вал доб­ре помітний в Борисковецькому лісі, на північно-східній око­лиці с. Кульчієвці в Хмельницькій області, залишки його є біля с. Окопи в Тернопільській області та в інших місцях.

Мал. 33. Рекреаційні ландшафти Гнівансько-Вітавських розробок граніту (проект рекультивації)

Сільськогосподарські ландшафти. Заплавний тип місцевостей. Уоочиша лучно-пвоо- вишного типу: 1 — злакоео-різнотрввні зволожені луки; 2 — різнотраено-злакоеі, сінокооні луни. Удочиша лісового типу: 3 — штучні насаджання тополі чорної, березу звичайної та акації білої на Оврнових грунтах. Надзаплавно-терасовий тип місцевостей. Уоочииш nanuk еозо типу: 4 — розорані пооорхні поршої тораси на сірих деградоевних лісових ґрунтах; І — розорані вирівняні ділянки другої тераси на світло-сірих лісових ґрунтах; 6 — городи І межах другої тераси на світло-сірих лісових ґрунтах. Урочища лісового типу: 7 — штучні лісові насадження з ялини те дуба звичайних

Промислові ландшафти. Кар'єрно-відвальний підтип техногенних ландшафтів. ОгШіЬ тний варіант типу місцевості "кам'яноломний бедленд". Уоочиша донно-котпованної ланФ шаФтноі ділянки: 8 — терасовий уступ, складений суглинками і гранітами з насадження­ми берези, ялини та декоративними чагарниками; 9 — водойма глибиною 10-15 м на міси/ кар'єру, яка використовується з рекреаційною метою і для тренувань з водних видів спор­ту; 10 — насипний піщаний пляж. Уоочиша відвальної ландшафтної ділянки; 11 — штучні насадження на спланованих поверхнях гранітно-суглинистих відвалів з посадками кашта­на кінського, ялини сріблястої та звичайної, дуба звичайного, граба звичайного та чагар­ників; 12 — круті гранітно-суглинисті схили відвалів з насадженнями декоративних чагар­ників; 13 — терасовані схили відвалів з насипним шаром чорнозему, клумбами і чагарни­ковими насадженнями; 14— парк відпочинку на спланованій поверхні гідровідвалу зі став­ками та атракціонами; 15 — оглядова площадка на спланованій поверхні гідровідвалу і окремими декоративними деревами та чагарниками; 16 — прогулянкова алея на дамбі і насадженнями липи серцелистої, плодоносних дереві 17 — молоді 10-15 річні насадження з дуба та ялини звичайної на місці гранітних кар'єрів. Інші комплекси техногенного лохоФ ження: 18 — промислові площадки; 19 — залізниця. СалитебнІ ландшафти: 20 — сільські Водні ландшафти: 21 — русло річки Південний Буг; 22 — штучні канали на місці струмків Вітава та Семенівський. Межі комплексів. Природних: 23 — типи місцевостей; 24 — уро­чищ. Техногенних: 25 — типу місцевостей "кам'яноломний бедленд"; 26 — ландшафтних ділянок; 27 — урочищ

Профіль; 1— фунтовий шар; 2 — лесовидні суглинки; 3 — алювіальні піски; 4 — каолі­ни; 5 — вивітрені граніти; 6 — граніти. Техногенні грунтосуміші: 7 — каоліно-суглинисто- піщані; 8—граніто-каопіно-суглинисті; 9 — піщано-суглинисті; 10—гранітно-лесові; 11 — водойма; 12,13,14,15 — штучні насадження; 16 — техногенне покриття (асфальт, бетон, камінь, щебінь); 17 — населений пункт; 18 — промислові споруди. Межі: 19 — техногенних типів місцевостей; 20 — техногенних ландшафтних ділянок; 21 — техногенних урочищ; 22 — індекси ландшафтних комплексів на картосхемі.

У геологічному розрізі валів — глини, лесовидні суглинки, піски, іноді в середині насипу — камінь (граніт, вапняк, пісковик, крейда), цегла або дерево (дуб, сосна). Вони заростають різнот- равно-злаковою рослинністю, в лісах — березою, кленом, грабом, тополею.

Кургани — в минулому і тепер широко розповсюджені беліге- ративні комплекси на Поділлі. До них відносяться і могильники. Між селами Карачківці і Залуччя вздовж річки Смотрич “на об­ширі в три версти ми зустріли сім могильників, в яких нарахува­ли до 400 курганів” [31). Частина з них збереглася до теперішньо­го часу, проте більшість розорана, розрита і розмита річкою.

Багато курганів зустрічається в південних і південно-східних передстепових районах Поділля. Вони тут приурочені до підвище­них або вирівняних ділянок вододілів, рідше — їх схилів. Наси­пані з порід прилеглих територій, мають свій ґрунтовий покрив і піднімаються на висоти від 0,5 до 8-12 м. Один з найбільших на Поділлі курган Сорока біля одноіменного села Іллінецького райо­ну Вінницької області має висоту 15 м (первісна 28 м), площу 0,2 га. Більшість курганів розкопані або розорані. Проте і розорані кургани чітко помітні на полях у вигляді невисоких підвищень і світлих плям на фоні сучасних ґрунтів. Незнищені кургани зай­няті злаковою рослинністю з домішками польових бур'янів, інко­ли засаджені сосною, ялиною, березою або заросли кущами гло­ду, шипшини. Частина з них використовується під випас, сіноко­сіння, геодезичні знаки. Дуже рідко на них стоять охоронні зна­ки цінних археологічних об'єктів (фото 9).

У структурі сучасних ландшафтів Поділля белігеративні ком­плекси виділяються як прості або складні урочища. Інколи вони утворюють оригінальні белігеративні ділянки і поля [13]. В умовах суцільної розораності вододілів белігеративні комплекси, особливо оборонні вали, городища і кургани — єдині носії доагрокультур- них трав'яних рослин; тут спостерігається підвищена концентрація тварин (зоологи навіть виділяють курганні мишу і змію), птиць і комах; під насипами зберігся незайманий шар ґрунту.

Белігеративні комплекси Поділля необхідно охороняти не тільки як археологічні, але як і географічні пам'ятники. Вони, як і люди, надовго зберігають пам'ять про природу нашого регіону. Крім цьо­го, белігеративні комплекси, особливо кургани, городища і вали, мають великий емоційний вплив на людей. Як прекрасно кургани описані в геніальних творах Т. Шевченка! Не дивно, що і сьогодні люди насипають кургани на честь видатних історичних подій.

14**1 І

ИЗ'

ЕЗ' 1° »!<

У/Лу

ЕЗ'

ЕЗ' ЕЗ* ЕЗ •

ГТЪ [773* ПШ]₃ в- н* гп»

іо4* І? 1 о І е І т Із І т і ю І І } І ч І з 41 іа

Мал. 34. Відновлена ландшафтна структура району Немирівського городища (поч. І тис. до н.«,)