Чисельність видового складу насаджень міст Поділля

(1994 р.)

ІШ⁷ И⁸ СШ⁹ ЕЗ¹⁰ ЕЗ 40

Ш«№№ 42

\Ш}» Г~^~1¹⁸ 1 ^ I ізі » у |²⁰ 43

Г1' Е!> [ТТ]4 ЕЗ5 [ТТівГїЛг 47

[З¹⁵ ЕЕ3¹⁶ СЕН¹⁷ Е~3¹⁸ ШМІ¹⁹ {ЦЦ 20 в ₂₁ Ц^Т ‘] ²² ЕНЗ²³ НЕЗ²⁴ Г* І ²⁵ І * * І ²⁶ І ^{у у} І 27І У} І 28 47

!А 64

а / \\ 64

□П«Ш«ЕЗЧЕ]"Е3 143

Ь ОНіШ² Шз Е23*Ш* г* >)⁷ ЕШ Е53⁹ мишв^шв^еш^^и 143

ЕЗ В СЭ ЕЗ 143

Iі» »|П * Ы* ■ |4 144

(Г7> ЕЗ« ЕЛ²⁰1—"Н^г 161

зміст 182

Багата і різноманітна фауна міст Поділля, проте до теперішньої часу вона ще слабо вивчена. Найкраще до кам'яної забудови міс пристосувалися птахи, а саме: горобці, ворони і кільчасті горлиці] Зросла кількість звичайної пустельги, стрижа, грака, сірої воронИ₍ міської ластівки. У кам'яних будинках зустрічаються кам'яна¹ куниця, кажан пізній, вухань; на баштах живуть сипуха, сіра сова] у парках — білка. За останні роки став надзвичайно різноманітним! у видовому складі та зріс кількісно світ домашніх тварин: собак,! кішок, на околицях міст — кіз, корів, курей, гусей і качок. (

Теплі і вологі підвали багатоповерхових будинків опанували І так звані “підвальні" або “міські” комарі, які розмножуються і проникають у квартири навіть зимою. Тут же зустрічаються чотири види мурашок; є випадки заселення підвалів і вологих ділянок заплав струмків і річок вужем звичайним.

У ландшафтній структурі міст Поділля переважають малоповер­ховий (50-65 відсотків), багатоповерховий, промислово-селитебний, водноантропогенний і садово-парковий тип ландшафтів.

Малоповерховий тип міського ландшафту представлений ділян­ками 1—2-поверхової старої забудови, а також формується за ра­хунок територій навколишніх сіл, які поступово “поглинає” місто в процесі свого розвитку. У м. Вінниці він займає 65 відсотків

|)іміі|іГЇ, в Хмельницькому — 52, в Тернополі — 27; в невели- » ми тах цей показник може коливатись від 0 (молоді міста біля янтіх заводів, електростанцій тощо) до 80 відсотків (міста, що формувалися на місці сільських ндселених пунктів). У малопо- '|»|імиіому типі міського ландшафту слабо змінена літогенна ос- |)нна (всього 10-12 відсотків займає техногенне покриття), май- р» шдсутні промислові об'єкти, зате широко представлені при- Іілмомі ділянки з родючими ґрунтами і сади (до 45 відсотків те-

багатоповерховий тип міського ландшафту інтенсивно роз- Іміїлггься за рахунок навколишніх територій сільськогосподарсь­ких і лісових угідь, а також поступової забудови малоповерхово- 111 пшу міського ландшафту. Він формує сучасний “образ” і ос- ііімі 111 риси ландшафтної структури міст Поділля. Багатоповерхо- Кому типу міського ландшафту притаманні всі загальні ознаки міп.ких ландшафтів, які описані раніше.

11 ромислово-селитебний тип міського ландшафту формуєть- гн на базі і навколо промислових об’єктів: комбінатів, заводів, фибрик, складських, вантажних станцій, кар'єрів тощо. Значні (до 75 відсотків) площі техногенного покриву, повна перебудо­ві річкової сітки, знищення ґрунтового і рослинного покриву пі своєрідні мікрокліматичні умови — характерні ознаки цього пшу ландшафту.

Деяку різноманітність в його структуру вносять ділянки се- литебної забудови, технічні водойми, інколи зелені насадження. Геохімічні та екологічні дослідження в промислово-селитебному пші міських ландшафтів мають велике практичне значення пов'я- іане зі здоров'ям сотень і тисяч людей. Цей тип ландшафту виз­начає здебільшого екологічну ситуацію сучасних міст Поділля.

Водно-рекреаційний тип міського ландшафту формують водо­сховища, ставки і канали, які є в кожному місті. Здебільшого це водосховища (Сабарівське у Вінниці, Тернопільське, Олешнівське V Хмельницькому), які, згідно з екологічними нормами, не мож­на було будувати в межах великих міст. Водосховища займають до 6-8 відсотків території сучасних міст, приурочені до найниж­чих ділянок долин річок, концентрують всі або значну частину стоків, забруднені і, разом з тим, в обласних і районних центрах в їх прибережній смузі формуються рекреаційні зони.

Садово-парковий тип ландшафту у містах Поділля акти! формується з XVII—XVIII ст. Сьогодні сади і парки займа^-' до 12-18 відсотків території і відіграють помітну роль в ла шафтній структурі міст. Здебільшого це оригінальні зразки са во-паркової архітектури з багатим набором дерев і кущів, ін ли мальовничими полянами (м. Кам'янець Подільський, ВінН ця, Скала-Подільська та ін.), ігровими атракціонами і водо мами (м. Тернопіль, Хмельницький, Летичів) тощо. СвоєрІД риси садово-паркового типу створюють також оригінальні ар' тектурні споруди (міста Кам'янець-Подільський, Чортків, М джибіж, Бар та ін.).

Сільські селитебні ландшафти. Кількість сільських нас лених пунктів Поділля постійно зменшується. Якщо в 1959 ро існувало 7111 сіл, в 1970 — 4391, то в 1995 — 3844 [7]. За ці час кількість сільського населення зменшилась на 38-40 відсоткі Сьогодні в 3810 селах проживає 2,7 млн. чоловік або 58 відсоткі населення Поділля. У структурі поселень переважають села кількістю населення до двох і більше тисяч чоловік.

На розташування сільських населених пунктів впливали різ чинники — природні, історичні та економічні. Природні чинни ки завжди мали вирішальне значення, проте за останні дес' тиріччя роль економічних значно зросла. У процесі будівницт, ва каскаду водосховищ на Дністрі було заплановано “винести з долини на вододіли більше двохсот населених пунктів. Нов села будуються в місцях розробок корисних копалин, будівницт ва об'єктів сільськогосподарського призначення (тепличних ком* плексів, селекційних станцій та ін.). До сільських селитебних ландшафтів відносяться і дачні ділянки, кількість і площі яких постійно зростають.

Багато характерних рис сільських поселень — морфологія, контури, внутрішня структура (розташування забудов, городів, вулиць) та інше в значній мірі визначаються приуроченістю до відповідного типу місцевостей, наявності будівельних матеріалів (мал. 21,22),

Враховуючи, що 78 відсотків сіл Поділля розташовані в доли­нах річок, то схиловий і надзаплавно-терасовий тип місцевостей

миші і. більше значення у формуванні їх рис порівняно з заплавним, »нінішльним та іншими.

У Придністров'ї на схиловому типі місцевостей панують лініішо витягнуті вздовж річок і балок села. Зливаючись, вони уінпрюють суцільні масиви сільських поселень протяжністю в де­ці мі,ка десятків кілометрів (мал. 23). Вертикальна диференціація «ии/жіафтних комплексів знайшла тут чітке відображення в особ­енностях їх господарського освоєння. Житлові будинки, дороги, Інколи городи і сади створені тут на штучних терасах схилів долин річок На родючих землях заплав і терас розташовані городи, на інпкорах — господарські споруди (тваринницькі ферми, тракторні Присади тощо) (фото 5). У структуру сіл Придністров'я інколи цключаються невеликі ділянки лісу, пасовищ, яри і балки, виходи корінних порід. Вони помітно збагачують тваринний і рослинний і міг таких сіл. Тут частіше можна зустріти такі лісові види птиць ик удода, зозулю, дрімлюгу, іволгу, дятла та інших; з тварин — кам'яну куницю, білку, лисицю, інколи козулю. Диференціація і ільських селитебних ландшафтів Придністров'я підсилюється мікрокліматичними особливостями долин річок. Так, зимові інверсії к'мгіератур приводять до повного або часткового вимерзання в

і.нілавах, на терасах і схилах північно-східної експозиції грець­ких горіхів, абрикос, персиків, окремих видів винограду, інколи навіть молодих паростків дуба звичайного, ясеня, кизилу. На схи­лах південної і західної експозицій значні площі займають сади і виноградники, на північних і східних — більше лісових масивів.

Села надзаплавно-терасового типу місцевостей переважа­ють в центральних, північних і східних районах Поділля. Вони піймають великі площі, різноманітні за конфігурацією, здебіль­шого добре сплановані. Літогенна основа і рельєф в таких селах імінені менше, мікрокліматичні умови майже відповідають дов­кіллю, проте тваринний і рослинний світ змінені сильніше в по­рівнянні з селами Придністров'я. Тут панують сади яблунь, ви­шень, груш і слив, в яких повсюдно зустрічаються і домінують звичайні горобці, синиці, сірі ворони, сільські ластівки, кільчаті

горлиці. Характерна риса таких сіл — гнізда лелек, кількість яких, на жаль, з кожним роком зменшується.

Сільськогосподарські ландшафти — найпоширеніші (фо* нові) антропогенні комплекси. В окремих районах Поділля вони займають від 55 до 85 відсотків території. Загальна їх площа —* 4,7 млн. га. Сільськогосподарські ландшафти часто ототожню* ють з типами використовуваних земель. Це неправильно. Кляв сільськогосподарських ландшафтів за своїм змістом — понятт" ширше — і включає в межах Поділля такі типи використовуві; них земель: ріллю, багаторічні перелоги, луки, пасовища, садИі виноградники та ін. Деяка термінологічна подібність існує МІЖ типами сільськогосподарських ландшафтів і типами викорис* товуваних земель. Проте, якщо в типах використовуваних зе* мель досліджується структура (технологія) і ефект впливу люди* ни на природу та її територіальні комплекси, то в центрі уваги ландшафтознавства покладено фізико-географічний і екологія* ний аспект наслідків антропогенного впливу на натуральні лан дшафтні комплекси.

У структурі класу сільськогосподарських ландшафтів виділя* ють польовий, лучно-пасовищний, садовий та змішаний (садово* польовий) підкласи. Три перших представлені в межах Поділл відповідними зональними (лісостеповими) типами сільськогоспо* дарських ландшафтів.

Польовий тип сільськогосподарського ландшафту зай* має від 52 до 74 відсотків (4,1 млн. га) території Поділля, фор* мує сучасний “образ” ландшафтів регіону. Його специфічні риси визначаються щорічним розорюванням ґрунтового покриву, вне* сенням в нього отрутохімікатів і мінеральних добрив, а також створенням штучних агрофітоценозів. За багатовіковий період використання старі орні ґрунти набули якісно нових властивос- тей, що помітно відрізняють їх від незайманих; Порівнюючи сірі лісові грунти під лісом і на ріллі в районі Середнього Побужжя,

О. Біла відзначає, що рівень карбонатів в ґрунтах сільськогоспо­дарського використання підвищився на 30-70 см, вміст гумусу знизився на 1,8-2,0 відсотки [1]. Під впливом розорювання ґрун­ти помітно міняють свої фізико-хімічні властивості: зменшується величина гідролітичної кислотності, збільшується сума увібраних основ, підвищується величина pH. Кількість рухливих форм азоту скоротилась в темно-сірих ґрунтах на 6,5 мг, в сірих — 3,9 мг, в світло-сірих — 4,5 мг; фосфору відповідно на 0,0-2,3-2,2 мг,

млію — 11,3-18,2-1,8 мг на 100г ґрунту; запаси вологи на 27, І? і 20 мм в метровому шарі. У межах польового типу форму- іі 111,ся тільки йому властиві рослинні угрупування — закономірне і молучення культурних, бур'яново-польових видів, грибів та інших |юслин, взаємозв'язаних і взаємодіючих один з одним і з властиви­ми їм умовами проживання. В умовах Поділля посіви озимої пше­ниці, цукрового буряку, кукурудзи, картоплі, гречки; з кормових — конюшини, люцерни та інших багаторічних трав і зв'язана з ними ні ротехніка визначають фізико-географічні особливості польового інпу сільськогосподарських ландшафтів — мікроклімат, водний ре­жим ґрунтів, розвиток ерозійних процесів, тваринний світ.

Зооценози нив ще багаті за кількістю видів, проте щільність окремих популяцій постійно зменшується. Тут зустрічаються зви-

ч.'ійний кріт, польова і мала миші, лісовий і степовий тхори, зви­чайний хом'як, подільський сліпак, заєць-русак і лисиця. Серед и гиць зимою переважають граки, ворони, галки, сороки, горобці, ишчайні вівсянки, сірі куріпки. Весною граки залишаються дом­інантним видом, але до них приєднуються перелітні птахи: шпа­ки, польові жайворонки, сільські ластівки, перепілки, польові луні; наприкінці листопада знову формується зимовий склад п гиць. Помітно зменшилась кількість плазунів. На стадії повно- іо знищення живородяща та прудка ящірки, звичайний вуж, зе­лена і сіра ропухи та ін.

Садовий тип сільськогосподарських ландшафтів. Са­дівництво на Поділлі — стародавня галузь господарської діяль­ності людей. Воно зародилось ще в епоху бронзи, проте широко­го розвитку набуває з XVI і особливо XVIII ст. “На те, що плод­івництво в Подільській губернії ведеться здавна, вказує надзви­чайна різноманітність саме місцевих сортів, виникнення яких так чи інакше вимагало тривалої культури і значного часу” [22]. Уже наприкінці XVIII — початку XIX ст. на Поділлі існувало "досить багато прекрасних садів, в яких акліматизовано більше 500 сортів одних лише груш і яблунь". Наприкінці XIX ст. під садами в Подільській губернії було зайнято 26125, а в 1913 р. — 40000 десятин (43600 га), що складало 1 відсоток її території [22]. Сади створювались переважно на цілинних землях (схилах долин річок і горбів, в балках), значно менше на розораних зем­лях. У Придністров'ї частина з них зрошувалась. У цей час крім звичайних для Поділля яблунь, груш, слив і вишні в культуру вводять грецький горіх, шовковицю, персики, айву та ін. Під і час першої світової війни площа садів на Поділлі скорочується* на 50 відсотків, виноградників — у 4 рази. Сьогодні сади — не* від'ємна частина ландшафтів південних районів Поділля, особли^ во Придністров'я. В окремих господарствах вони займають площі від 600 до 2000 і більше гектарів. Загальна площа садів — біля 320 тис. га.

Садові ландшафти мають певну схожість з лісокультурнимИ ландшафтами, проте відрізняються від них менш вираженою ся* морегуляцією і глибиною антропогенної перебудови ґрунтів. Дог* ляд за плодовими деревами (обрізання, обприскування ядохімі« катами, щорічний збір урожаю), розорювання міжрядь та вне- сення мінеральних та органічних добрив, переважання (до 80 відсотків) в посадках сортів яблунь формують своєрідні риси садових ландшафтів. Так, мікрокліматичні умови садів помітно відрізняються від навколишніх ландшафтів. Тут завжди панув “царство напівтіней”, послаблена в 1-3 рази сила вітру, повітря на 10-18 відсотків вологіше, температури, як зимою, так і літом, на 1-2 градуси нижчі, ніж на прилеглих територіях. У садових ландшафтах Поділля сформувався багатий і різноманітний вузь* ко-спеціалізований світ шкідників. Тільки в садах Придністров'я визначено більше 350 їх видів. Із загальної кількості шкідливої фауни комах нараховують 338 видів, кліщів — 13, гризунів — 6 видів, решта 4 види представлені багатоніжками і м'якотілими [29]. Найбільшої шкоди садам Поділля завдає яблунева плодожер­ка, яка, іноді може знищити до 55-60 відсотків урожаю.

Лучно-пасовищний тип ландшафту у структурі сільсько­господарських ландшафтів Поділля займає незначні площі. На початку XIX ст. луки і сінокоси займали в Подільській губернії лише 98916 десятин (107910 га), а їх урожайність складала від ЗО до 45 пудів на десятину (5-7 ц/га). У цей же час тут існувало 386558 голів рогатої худоби, 107163 коней, 711200 овець, 10050 кіз. Більшість пасовищ були перетворені в пустирі, і люди “із-за того, що немає випасів і сінокосів, пасуть худобу в лісах” [32]. Нині лучно-пасовищні ландшафти займають 6-9 відсотків тери­торії Поділля. Сконцентровані переважно в заплавах, на схилах долин річок і товтр, в балках, на закарстованих ділянках тощо, їх стан залежить від характеру та інтенсивності господарського використання. У північних і центральних районах Поділля, особ­ливо в заплавах річок, важливу роль відіграє сінокосіння. Тут практикується підсів високопродуктивних видів кормових куль- іур — вівсяниці, конюшини, люцерни та ін., внесення добрив, ,і інколи навіть розорювання і створення штучних сінокосів. У ряді районів Середнього Побужжя сінокоси створені на місці тушених ділянок заплав. Проте урожайність сінокосів на зап- міівних луках невелика — 40-50 ц/га, середня — 25-30 ц/га.

І Іпзька продуктивність лучно-пасовищних ландшафтів заплав до­нин річок центральних і північних районів Поділля пояснюється пг тільки невдалою агротехнікою і непродуманою меліорацією. Несприятливий вплив на продуктивність заплав має відсутність п.тводків (річки зарегульовані водосховищами, ставками, дамба­ми), які щорічно збагачували заплави родючим шаром мулу.

У районах Придністров'я на крутих схилах долин річок пере- иажає випас худоби, і уже в середині червня трав'яний покрив пасовищ представлений тут переважно малопродуктивними тип­чаком, вівсяницею, тонконогом. Пасовища Придністров'я, частко­во схилів Товтр, Кременецьких гір, Вороняк в середині літа (особ­ливо сухого) — типовий приклад антропогенних лучно-пасовищ­них комплексів пасквально-дигресійного походження.

За останні десятиріччя в центральних, південних і східних районах Поділля збільшились площі культурних сінокосів і пасо­вищ. їх продуктивність — 60-80 ц/га, проте структура фітоце­нозів проста (2-3 види трав), якість сіна низька.

У структурі сільськогосподарських ландшафтів Поділля пост­ійно зростають площі антропогенних комплексів, в яких докорін­но змінені не тільки Грунтовий покрив і фітоценози, але і літоген- на основа. До таких відносяться польові ландшафти, створені на місці рекультивованих земель, замулених ставків і водосховищ, гадові ландшафти на терасованих крутих схилах долин річок, говтр, балок, відвалах кар'єрів, лучнопасовищні ландшафти — па меліорованих болотах, заболочених ділянках заплав тощо.

Крім власне сільськогосподарських ландшафтів, в межах Поділля наявні сільськогосподарські ландшафтно-інженерні си- гтеми. Це уже не компонентні, а складніші, блокові системи. Один з блоків системи — сільськогосподарський ландшафт (ком­понентна система), другий — активна інженерна споруда. Ідеаль­ним зразком сільськогосподарської ландшафтно-інженерної сис­теми є теплиця з її штучними кліматичними умовами. Хоча теп­личні ландшафтно-інженерні системи мають обмежене розпов­сюдження, для жителів Придністров'я їх висока продуктивність

— важлива стаття прибутку. Менш досконалими, зате широн розповсюдженими є сільськогосподарські ландшафтно-інженврИ системи — поля, сади, луки зі зрошувальними каналами і штуШ ним поливом. Поливальні агрегати почали запроваджувати |Н Поділлі з середини 70-х років. Перші 4-5 років урожаї дійсЯ були кращими (особливо кормових культур — на 20-25 ц/гЛ проте в подальшому ґрунти не витримували інтенсивного поЛШ ву і врожаї знижувались. Введення штучного поливу в умо»Д Поділля — проблематичне питання і сьогодні. ■

Лісові антропогенні ландшафти. Різностороннє викорщ стання лісових ресурсів Поділля привело до повсюдної і глибв кої антропогенізації натуральних лісових ландшафтів. СучасД їх структура надзвичайно складна. Досвід вивчення лісових ЛЯІН дшафтів Поділля показує, що тут доцільно виділяти умовно НЯ туральні, похідні і лісокультурні їх типи. ■

Умовно натуральні ландшафти — ліси такого ж типу* що і до вирубки, відновлення яких відбулося стихійно. ВоНН зустрічаються в південно-східних і східних районах Поділля* особливо в межах Вінницької області. Тут з 214 тис. га держлІМ фонду — 156 тис. га складають дубові ліси, що відновилися НЯ місці корінних дібров. Про це свідчить історія їх господарсько™ освоєння та віковий склад: молодники і середньовікові займаюТИ 72,8 відсотків площі, стиглі — 17, перестійні — 10,2 відсотків. Ш відновлення відбулося шляхом самосіву і паростків з пнів. Про*1 те, якщо врахувати, що діброви Поділля вирубувались не один раз (до 7-8 разів вдалося простежити вирубки окремих лісових ділянок Середнього Побужжя), а у кожного нового покоління пЯ> росткових лісів знижується довговічність і продуктивність на 5“¹ 7 відсотків, то такі ліси потребують, здебільшого, повної рекои* струкції. З кожною новою вирубкою вони все менше нагадують! своїх натуральних попередників. ]

Похідні лісові ландшафти виросли на місці корінних дібров | шляхом захоплення їх площ після вирубки дуба малоцінними по-; родами дерев, переважно граба, інколи — осики і берези. У про­цесі багатовікового і нераціонального використання лісових ре­сурсів світлі подільські діброви майже на 40 відсотків були зам­інені затіненими грудами (грабняками), які отримали назву чор­нолісся — “Чорний ліс”.

Площі похідних (чорних) лісів поступово зростають з півден­ного сходу на північний захід. У межах Вінницької області вони займають майже 22 відсотки території державного лісового фонду,

І Хмельницькій — біля 40, в Тернопільській — до 56 відсотків. ІІш.ки похідні грабняки займають на Поділлі біля 210 тис. га | іь.() відсотків). На піщаних терасах Південного Бугу і його (ципок, а також річках Случ, Горин^, Гнилоп'ять ділянки сосно­вій лісів (бори) після їх вирубок захопили малопродуктивні дуб­инки і домішками граба, липи, берези (27]; у заплавах річок чор- іімінльшняки замінені вербняками. Похідні ліси здебільшого мало­продуктивні. Вихід ділової деревини, у порівнянні з умовно нату­ри ПІ,ними, зменшується на 20-40 відсотків. При лісовідновленні ірдґншки повсюдно замінюють продуктивнішими дубовими, буко­вими і сосновими насадженнями. У 1950 році в структурі Ярмо- /іинецького і Кам'янець-Подільського лісгоспів малоцінні породи піймали 55,5 і 60,8 відсотків, в 1974 році — 24 і 30 відсотків,

11,пі одні вони замінені майже повністю [28].

Лісокультурні ландшафти — ліси, штучно насаджені лю­диною. Перші штучні посадки лісу на Поділлі були створені ще в середньовіччі. У XIX ст. розпочалися роботи по створенню штуч­них лісових масивів у Шпиківському, Тульчинському, Барсько- му, Кам'янець-Подільському, Кременецькому лісництвах. З 1877 по 1895 роки в Шпиківському лісництві на Вінниччині штучні по­силки з сосни і дуба створені на площі в 152 десятини (165,7 га) |,(6|. Були спроби залісити піщані тераси річки Південний Буг і Летичівської низини; посадки дуба велись у Придністров'ї, Тов- ірах. Проте до початку XX ст. в Подільській губернії було ство­рено лише 15 тис. га штучних насаджень.

Війни і відбудова господарства в перші післявоєнні роки зат­римали процес реконструкції лісів і створення нових штучних лісових масивів. У 30-х роках посадки лісу частково велись на піщаних терасах Південного Бугу, в західних районах Поділля на крутих схилах річок Золота Липа, Гнила Липа, Серет, в Кре­менецьких горах, а також в Придністров’ї. Планомірні роботи по створенню штучних лісових насаджень розпочалися в 60-х ро­ках. До 1990 року на Поділлі було створено більше 150 тис. га штучних насаджень, шо складає 24 відсотки від всієї площі сучас­них лісів. Щорічно вона збільшується на 7-12 тис. га. Лісистість Поділля виросла з 9,5 відсотків в 1914 році до 12,8 відсотків у 1996 році. У лісопосадках переважає дуб (до 80 відсотків), потім сосна, бук, ялина, граб.

Посадки лісу не завжди завершуються вдало. Здебільшого це тому, що не враховуються природні особливості окремих ра­йонів Поділля, незнання історії лісів, а інколи і слабо відпраць-

ованої методики створення штучних посадок. Виявилось, |Н чисті посадки дуба, які широко практикуються на Поділлі, п|Н живаються дуже погано, в них розвиваються хвороби. Якщоі^Я садять з грабом та іншими породами дерев, створюється тиП(Я для Поділля структура лісових масивів, штучні посадки приМН ваються добре, зокрема, на дубі не утворюються водяні па|Я стки [28]. Частково висихають посадки сосни і ялини в межВ Товтр, створені в 60-х роках. Сосна і ялина не типові для цьоЯ району і замінити ними дуб і бук — ці одвічно товтрові пороЩ — неможливо. ■

Штучні посадки інколи важко відрізнити від корінних, натЯ ральних. Тільки в 30-х роках вдалося довести, що соснові ЛІЯ Летичівської низини — штучні посадки [27,30]. Цілком унікаДн ний лісовий масив — дача Галілея в Чортківському лісгоспзіЯ Тернопільської області [37]. Його площа 1856 га. Масив ствЯ рений ще в середньовіччі для захисту Ягольницького замку аЯ кримських і ногайських татар. Сьогодні — це найпродуктивніше лісове насадження в області, де, крім дуба звичайного, зустрЯ чається ясен звичайний, ялина європейська, сосна чорна і ВеМ мутова, чотири види горіхів, гікорій білий, дугласія сіра і зеленЯ модрина європейська і японська тощо. Середня висота ялини Я модрини більше 20 м, їх діаметр — 50-70 см. Тут сформувався також типовий для подільських лісів склад зооценозів. 1

Після знищення штучних посадок, так само як і натуральні них, залишаються помітні сліди — пні, паростки, кущі і травид які не властиві корінному лісу. На місці 50-річних посадок со* сни в Муровано-Куриловецькій дачі Вінницької області П. Погреб' няк відмічав панування суборових видів — суниці, буквиці, зіно* ваті, астрагалу, які зовсім не властиві сучасному сухому груду (грабовий ліс) [ЗО].

Особливим типом лісокультурних ландшафтів є полезахисні лісові смуги. У межах Поділля вони розповсюджені повсюдно, ! проте найбільше їх у центральних і південно-східних районах ^! та Придністров'ї. Щорічно площа полезахисних смуг на Поділлі збільшується на 2-3 тис. га і в 1996 році складала біля 50 тис. га. Склад деревних порід і кущів у посадках різноманітний: дуб звичайний, різні види тополі і клена, липа, інколи береза, граб, ялина; зустрічаються плодові: яблуні, груші, горіхи, черешні. Се­ред кущів — обліпиха, глід, скумпія, шипшина тощо.

Промислові ландшафти. їх роль у структурі сучасних йиміїшафтів Поділля постійно зростає. При розробці корисних ко- ||и чин, створенні площадок для будівництва промислових споруд, (ціпкладанні трубопроводів знищуються натуральні ландшафт ні Комплекси і формуються нові — про'мислові. Сьогодні вони зай- Мйкігь 1,5-2 відсотки території Поділля, а в окремих регіонах — Ішпрах, на Середньому Побужжі — до 3-5 відсотків. Щорічно І* площа збільшується на декілька тисяч гектарів.

.V структурі промислових ландшафтів Поділля доцільно виділя- ін лпа підкласи: власне промислові і гірничопромислові.

Нласне промислові ландшафти формуються навколо вели­ких промислових об'єктів: металургійних і хімічних комбінатів, пі подів зі шкідливим для оточуючих ландшафтів виробництвом ницо. Таких в межах Поділля немає, проте формування влас­ні' промислових ландшафтів можна спостерігати в промислових І*піїонах обласних центрів, в околицях Кам'янець-Подільського це­ментного комбінату, Хмельницької атомної і Ладижинської теп­лоти електростанцій.

Значно ширше розповсюджені гірничопромислові ландшафти, нкі виникають при розробці корисних копалин. Вони — основ­ин ланка в формуванні промислових ландшафтів Поділля і кра­ще за інших відображають їх особливості і ландшафтну структу­ру. На теперішній час площа земель, порушених гірничодобув­ною промисловістю, складає на Поділлі 65 тис.га, і щорічно вона ібільшується на 300-400 га.

Структура створених гірничими розробками ландшафтів зале­жить від способу видобутку і властивостей корисних копалин. Сьогодні 96 відсотків родовищ розробляються відкритим спосо­бом. Основним він був протягом всієї історії освоєння корисних копалин Поділля, таким залишиться і в майбутньому.

На Поділлі відкриті розробки ведуться майже на 1800 кар'єрах різного віку і походження — від мілких кустарних до великих промислових. Найрозповсюдженіші незначні за площею (від 1 до 5-10 га) мікрокар'єри. Середніх за розмірами (від 50 до 100 га) можна виділити біля 80. До крупних відносяться За- купнянсько-Лисогірський (930 га), Негінсько-Вербецький (840 га), Рудницький (580 га), Сулятицький (520 га) вапнякові, Гнівансько-Вітавський (1250 га), Губницький (220 га), Полонсь- кий (140 га) гранітні, Ладижинський (180 га), Тернопільський (130 га) піщані, ряд торфових кар'єрів (фото 6).

Стадії заростання	Проективне покриття (в %)	Водний режим	Тривалість стадій (в роках) в залежності від типу ґрунту
			вапнякові	крейдові	гіпсові	гранітні	пісковикові	глинисто- сланцеві	піщані	суглинисті	каолінові
Оголені	0-10	сухі	3-6	3-5	4-7	5-7	3-5	2-3	до 3	1-2	2-5
		зволожені	до 3	до 3	до 5	до 5	до 3	1-3	1-2	до 1	до 2
Оголено- пустирні	10-30	сухі	до 10	ДО 10	10-15	8-12	до 10	5-7	до 8	3-5	7-10
		зволожені	до 7	до 5	до 10	до 8	до 5	до 5	2-4	Ч до 3	до 5
Пустирно- різнотравні	30-60	сухі	20-25	20-25	25-30	20-30	10-20	8-10	15-20	8-10	15-20
		зволожені	до 15	до 15	15-20	до 15	10-15	до 8	до 10	до 5	5-10
Злаково- різнотравні	60-100	сухі	30-35	30-35	35-40	30-40	30-35	20-30	20-30	10-15	20-25
		зволожені	до 25	до 20	20-25	до 25	до 20	до 20	до 15	до 8	до 10

Таблиця № 4. Натуральне заростання техногенних ґрунтів Поділля (складено на основі польових досліджень 1974-1991 рр.)

У залежності від виду корисних копалин переважають зем<

порушені при розробці торфу. їх загальна площа (без врахуЩ

ня мілких розробок сільськогосподарських організацій) склі,

більше 26 тис. га. Заплави річок Вовк, Бужок, Згар, верхІІ¹ Південного Бугу, частково Горині, Хомори, Білі перетворені

заболочені простори, зі складною ландшафтною структурою

інколи важко знайти русло річки (мал. 24). Розробками вапні

на Поділлі зайнято 16 тис. га. Найбільші з них сконцентровані межах Подільських Товтр. Тут виділяються дві ділянки гірничої ромислових розробок — Негінсько-Вербецька і Закупнянсько-Л

согірська (мал. 25). Вони повністю змінили структуру компонетІІ

і ландшафтних комплексів цього унікального природного perl

ну. У зв'язку з формуванням Подільського національного парк;

гірничопромислові розробки Товтр потребують детальних дослі,

жень і рекомендацій щодо їх оптимізації (таблиця 4).

Мал. 24. Відновлена (А) та сучасна (Б) ландшафтні структури району Олешин торфових розробок у Хмельницькій області

А. Початок XX ст. Сільськогосподарські ландшафти. Заплавний пичнл-пясо^

В.ИШНИЙ ІИД місцевостей. Уоочишв; 1— перезволожені поверхні з зарослями різниМ видів верби; 2 — сильнозволожені поверхні торфової заплави з осоково-очеретови• ми асоціаціями і кущами верби; 3 — зволожені поверхні торфової заплави з осоко*

во-гіпновими і хвощево-осоковими асоціаціями; 4 — рівна поверхня торфової заплш- ви з осоково-різнотравною рослинністю; 5 — вогкі злаково-різнотравні лукиі; 6 — м>

ша: 7 — рівні, розорані поверхні з світло-сірими лісовими ґрунтами. Інші ландшафтні комплекси: 9 — залізничний насип висотою 3,5 м, зарослий різнотрав'ям; 10 — руо по річки Південний Буг. Межі: 11 — заплавного і надзаплавно-терасового типів міс- цевостей; 12 — урочищ,

Б. Кінець XX ст. Сільськогосподарські ландшафти. Заплавний лучно-пасо- ВИШНИЙ ІИД місцевостей. Уоочиша: 1 — зволожені поверхні з зарослями різних видів верби; 2 — рівна, зволожена поверхня торфової'заплави з різнотравною рослинні- стю,- 3 — осушені різнотравно-злакові луки; 4 — зволожені чорновільшняки. Надза-

з світло-сірими лісовими ґрунтами; 6 — хвилясті розорані поверхні з сірими лісо- вими ґрунтами. Селитабні ландшафти: 7 — сільські селитебні ландшафти. Про-

вироблені траншейно-болотні поверхні, зарослі осокою та вербняком; 9 — по- верхні видобутку торфу з заповненими водою траншеями; 10 — неглибокі (2-3 м) водойми, поступово заростаючі очеретом; 11 — рівні торфові поверхні без рос- линності для висушування торфу. Котлованно-торфовий іщ місцевостей. Уоочи- щщ 12 — невисокі (1-1,5 м) торфові уступи, подекуди зарослі осокою; 13 — рівні торфові днища кар'єрів, зарослі осоково-різнотравною рослинністю; 14 — мікро- горбиста торфова поверхня, заросла бур'яновою рослинністю. Інші ландшафтні комплекси: 15 — промислові площадки; 16 — залізничний насип висотою до 3,5 м, зарослий різнотравно-злаковою рослинністю; 17 — штучне русло річки Півднний Буг; 18 — природне русло річки Південний Буг. Межі ландшафтних комплексів. Нату- ральних: 19 — заплавного і надзаплавно-терасового типів місцевостей; 20 — уро- чищ. Антропогенних: 21 — траншейно-болотних пустищ і котлованно-торфового типу місцевостей; 22 — ландшатних ділянок; 23 — урочищ.

Ші

Ш11.І1 ЕПШ² Ё!^)б на« [ІЗ^I

□П«Ш«ЕЗЧЕ]"Е3^II

Розробки гранітів у північних районах Поділля і особливо на Середньому Побужжі займають 9-10 тис. га. Вони приурочені до корінних виходів кристалічних порід Українського щита, мають значні запаси і перспективи росту площ. Особливості їх ланд­шафтної структури показані на прикладі Гнівансько-Вітавського родовища гранітів (мал. 26, 27, 28, 29). Крім цього, значні площі порушені при розробці каолінів, піску, глин, суглинків, пісковика у Вінницькій області. Розкривними породами перекрито сотні гек­тарів в місцях колишніх розробок фосфоритів на Придністров'ї. В умовах Поділля подальше зростання гірничо-промислових роз­робок можливе тільки за рахунок площ зораних, лучних і лісо­вих угідь (фото 7).

Водні антропогенні ландшафти Поділля представлені во­досховищами, ставками і каналами (мал. 30).

Ь ОНіШ² Шз Е23*Ш* г* >)⁷ ЕШ^III Е53⁹ мишв^шв^еш^^и

&⁷0Ш⁸ ЕЗІ¹⁹ ЕЗ²⁰ ЕЗ^IV!

ЕЗ^V В^VI СЭ^VII ЕЗ^VIII

Мал. 25. Відновлена (А) та сучасна (Б) ландшафтна структура району не- пнсько-Вербецьких розробок вапняку в Хмельницькій області

А. Початок XX ст. Сільськогосподарські ландшафти. Вододільний ттмісцевос.- той. Урочища лольовоголиілх. 1 — розорані рівнини з сірими лісовими грунтами на лесах; 2 — похилі (2-3°) розорені поверхні з темно<ірими слабо змитими лісовими грун­тами на лесах. Тавіроаийтиамшцевостей, Уроншиамикрифоеих рівшшдодьоеого типу; З — слабохвилясті розорані поверхні з темно-сірими лісовими грунтами на лесовид- них суглинках; 4 — похилі (3-4') розорані поверхні з темно-сірими еродованими грун­тами на песо видних суглинках. Урочища иіжрчфпяих уряд пучно-пасовишноео типу. 5 — високі (25-30 м) із скелястими вершинами, крутими (16-25°) схилами, сильно зми­тими сірими лісовими Грунтами гряди з різнотравно-зпаковою рослинністю, кущами шипшини і глоду; 6 — невисокі (8-10 м) вапнякові горби, подекуди перекриті суглини-