6. Господарське використання рослинного покриву

Із прадавніх часів процес господарського освоєння рослинно­го покриву Поділля був направлений на його знищення. Росли­ни, їх плоди, коріння, насіння уже в палеоліті широко використо­вувались безпосередньо для споживання, а також для обміну, а торгівлі тощо. У цей час помітний вплив мали степові пали, які багато шкоди завдавали і лісовим масивам.

Із розвитком землеробства господарське освоєння рослин­ного покриву набуває більших масштабів. Племена Буго- Дністровської неолітичної культури (VII—IV тис. до н.е.) пере­творюють заплавні луки в мотижні поля, знищують деревну рослинність для будівництва і на паливо. Перехід від мотико- вого землеробства до стародавнього рального примушує насе­лення пізнього неоліту інтенсивно і цілеспрямовано знищувати рослинність схилів і вододільних просторів — дібров. Археолог С. Бібіков вважає, що зменшення лісів на Придністров'ї в трипільські часи “відбулося не без активної участі людини, яка все більше і більше розвивала землеробство і тваринництво" [10]. В умовах екстенсивного землеробства навколо трипільських поселень ро­зорювались ділянки в декілька сотень гектарів. Мабуть, з цього часу розпочинається процес розчленування суцільних лісових

МНІ шин Поділля, особливо Середнього Придністров'я і Побуж- Фм н,і окремі, ще досить значні ділянки.

11 середини І тисячоліття розвивається деревообробка. Про це щін'шть наявність різноманітного деревообробного інструменту та ииріШіи із дерева. Основним видом деревини, що використовува­нні і,, був дуб. Дуб активно використовується і в металургійному ни|ніґіпицтві. За підрахунками О. Приходнюка тільки для роботи німино Гайворонського металургійного центру протягом одного (тну необхідно було переробити на вугілля від 50 до 60 куб.м н у о. і 149]. У цей час на Поділлі вирощували майже всі види су­мні них сільськогосподарських культур.

Для розвитку землеробства за допомогою сокири і вогню знищу- нмнмсі, значні ділянки лісів, розорювались незаймані степи, особли­ві и південних і південно-східних районах Поділля. Незайманого ніі пс гепу, в справжньому розумінні цього слова, не було на Поділлі уїм- наприкінці І тисячоліття, а в період розквіту Київської Русі ши|іпке розповсюдження отримав “окультурений” лісостеп.

і.і часів монголо-татарського нашестя люди активно заселя­нні. ліси. Повсюдно в лісах створюються села, хутори, левади, минколо них розводять плодові дерева. У структуру лісових Пішіеиозів вводяться культурні рослини — груша, яблуня, виш­ин, слива тощо.

Розорані ділянки перетворюються в пустирі. Монголо-татарсь- ні шйська на шляхах свого пересування (вододіли Дністра, Півден­ніші Бугу і Дніпра) випалювали степи, а заодно і значні лісові цінники. У перші часи після зменшення кількості нападів вирубка пісіп не була масовою. Ліси ще служили для населення природ­ними фортецями в боротьбі з кочівниками. У 1650 р. Г. Боплан писав, що "... в Україні і Поділлі села оточені лісами зі схован- міми, де літом люди ховаються від хижих татар” [15]. У цей час цсрсвина ще не є предметом торгівлі, а задовольняє переважно ті греби натурального господарства. Дерево використовують на Дудівництві оборонних споруд (Змієві, Траянові вали), у містах палаців, церков тощо. В XVI ст. на Поділлі інтенсивно розви- ніімться деревообробні промисли: бондарство, колодейство (ви­ні твлення коліс), стельмашество, плотництво, столярство, ви­ні іовлення колясок тощо.

У кожному селі були свої майстри по дереву, а в трьох го- ііоиних містах Поділля — Кам'янці, Барі і Сатанові — їх пра­цювало 90 [ 1 ].

Матеріалом для деревообробних промислів служили дуб, граї ясен, берест, клен, явір, липа, осика, вільха і навіть верба, бузі на, ліщина, а з привозних — ялина і сосна. Проте на почат XVII ст. лісистість Поділля була ще досить високою. На карті Подільського і Брацлавського воєводств, складених Г. Боплано: позначені великі лісові масиви на пізнічний схід від Брацлава Немирова, більше 20 лісових ділянок на правобережжі Півдеї ного Бугу і в його верхів’ях; ліси займали також верхні частині басейнів річок Збруч, Рів, Мурафа, вододіли між річками Смо' рич — Ушиця, Лядова — Мурафа та ін. У південних і південні східних районах Поділля існували значні ділянки степів: “великі поле татарське” на південь від Брацлава, “Звенигородська пусті ля” південніше Вінниці; в степах Барського старостату паслисі табуни коней, зубрів, оленів.

Масове знищення лісів і нове розорювання степів розпочалі ся з середини XVII ст. Ріст населення, розвиток мануфактурно' го виробництва і торгівлі, а також виснаження лісових ресурсі: у країнах Західної Європи сприяли підвищеному попиту на украї­нський, особливо подільський ліс. На експорт із Поділля йшли те- саний та круглий будівельний ліс, клепка, смола, дьоготь, попЦ для виготовлення поташу і поташ. Знищувались у першу черг букові і дубові ліси.

Підвищений попит на лісову продукцію як на внутрішньому, та: і на зовнішньому ринках сприяв розвитку лісових промислів

Повсюдно будували буди і бурти — промисли по виробництв ву відповідно поташу і селітри; багато деревини використовува-] ли гути-заводи, що виробляли скло, і рудні — промисли з виплав­ки заліза з болотної руди. Найбільш спустошливим було вироб­ництво поташу, яке почало розвиватися ще з XV ст. Укладачі гос­подарського перепису 1789 року відзначали, що поташні буди і склоробні гути винищили багаті ліси Подільського і Брацлавсько­го воєводств [2].

Буди і гути існували майже в кожному містечку. їх будували в глибинах Подільських пущ і дібров, а також біля невеликих лісових масивів (мал. 15). Про широке розповсюдження лісових промислів у XVI-XVШ століттях свідчать назви 87 сіл (Поташня, Майдан, Гута та ін.), багаточисельних урочищ, наприклад: “Поташня” (села Пеньківка, Вербівка, Гущинці) і навіть річок — р. Попільна, притока річки Згар.

№

Зародження капіталістичних відносин у XIX ст. стимулює ІМ дальше активне розорювання земель і освоєння лісових масивН Розширення сільськогосподарських угідь відбувалося за рахунШ скорочення площі лісів і останніх ділянок цілинних степів, ТН ких як “Пантелиха” в Тернопільському воєводстві, а також рояН рювання крутих схилів долин річок, балок, товтр. Окремі “остЛ ви” збіднілої степової рослинності збереглися лише у карстовЯ воронках, на “стінках” Придністров'я, поодиноких товтрах. Я У XIX ст. великої шкоди було завдано лісам навколо містЯ сіл. “Власники, особливо в околицях міст, де необхідна велиш кількість дров, продають ліс під вирубування суцільно цілим десятинами, а землю, що звільняється, перетворюють в розораЯ поля”, — відмічав К. Тверітінов в 1849 р. [56]. Велику кількістЯ деревини використовували для будівництва жилих будинків« культових споруд. Наприкінці XIX ст. в межах Поділля діял« більше 2160 дерев'яних церков, побудованих із добірного лісЯ Кора молодих дубів використовувалась при вичинці шкіри, ясен« — для виготовлення меблів, ліщина, лоза, вільха — для побутД вих потреб. У 1416 населених пунктах розвивались деревообробм промисли, в яких було зайнято 17291 чоловік [1]. я

У 20-х роках XIX ст. зароджується цукрова промисловість яка стає одним із найбільших споживачів деревини. За оди« лише 1874 рік на цукрових заводах Подільської губернії булв витрачено на паливо 45926 куб. сажнів (близько 450 тис. куб. мі дров, що рівнозначно вирубці лісів на площі майже 2000 га [23Л Після вирубки ліси не відроджувались, а здавались в оренду для розкорчовування і посівів ціною 60 коп. за морг [1]. Крім цукроі вих, деревину споживали 215 винокуренних, 96 цегельних, 21] лісопильний заводи, ряд поташних і склоробних заводів, 52 завої ди для випалювання вапна і 11 паперових фабрик. Значні площі лісів знищені під час будівництва залізниць, вздовж яких виникаї ла безліса смуга шириною 15 верст (більше 18 км). За словами] селян, всі місцеві ліси “з'їла чугунка” [23]. У середині XIX ст. нш Поділлі були знищені останні корабельні ліси. Із Жванчиківського лісу було продано адміралтейству 50 тис. дубів [43]. Заготівлі дуба для Чорноморського флоту проводились у Гайсинському повіті, на Тульчинщині. Частина лісу з Поділля йде на експорт в Голландію, Данію, Німеччину, а також вивозиться в сусідні безлісі Херсонську і Катеринославську губернії.

І ній' інтенсивне використання деревини призвело до помітно- ftt і мірочення площі лісів. Якщо в 1887 році лісами на Поділлі Пут іайнято 713667 десятин (778401 га), то у 1924 році зали- Нін'иіи, 327071 десятин (357325,га). За 57 років було знищено Оімі.іііі' ніж 60 відсотків існуючих лісових масивів, а відновлено ліпні' 15 тис. га [20]. Скоротились не тільки площі лісів, а й змі- мін.и і, їх структура. Замість знищених дубових і дубово-буко- IH« пс ів повсюдно відновлювались грабові і дубово-грабові ліси. Наприкінці XIX ст. вони займали вже 72 відсотки лісопокритої млини 3 1894 до 1913 року ціна на деревину виросла на 94,6 ііліоіки [1]. На початку XX ст. нестача деревини і високі ціни ііцГіімінсь на розвитку окремих галузей виробництва. Так, вапно Питлюють лише в найбільш лісистих повітах; скорочують ви­ну н продукції цегляні і склоробні заводи; припиняється вироб­ити по поташу. Якщо у 1862 році в Подільській губернії працю- іііііп 7 поташних заводів, в 1874 — 5, в 1881 — 3, то на початку Н \ г г. — жодного.

Нестачу в деревині відчувало і будівництво. Після 1861 року нгреиажаючим типом житла стає каркасний дім, який не потре- ftV* високоякісної деревини. Помітно скорочується кількість иу гарних деревообробних промислів, а в окремих населених Пунктах — Уладівка, Майдгн-Бобриківський Літинського повіту, Лилижин і Токанівка Ольгопільського повіту та в інших вони ншиїістю зникають.

Зруйноване першою світовою і громадянською війнами госпо- имрство Поділля в 20-30-х роках вимагало значної кількості де- |нчіипи на відбудову міст і сіл, заводів і фабрик, залізниць. Част­инно подільський дуб вивозять у країни Західної Європи в обмін Мй золото. Інтенсивні вирубки дубових і особливо букових лісів, и іакож розорювання залишків цілинних ділянок Товтр проходять «й часів Австро-Угорської влади в межах сучасної Тернопільської иГі,масті. У цей час помітно зменшуються площі лісових масивів й Гіасейнах річок Золота Липа, Серет, у Кременецьких горах і Ііиітрах.

І Іадмірні вирубки лісів проводились під час другої світової йімни та в післявоєнні роки. До середини 50-х років в межах Поділля об'єм вирубок значно перевищував середній приріст де­ртими [23].

Часткове відновлення подільских дібров розпочалося тільки з Іі() х років. Якщо в 1913 році лісистість Поділля складала 9,6%, то и 1990 році лісами було зайнято уже 12,7 відсотків території.

Змінилась структура і породний склад лісових масивів. СьогоднЯ біля 90 відсотків кращих лісокультурних земель відведено пій насадження дуба звичайного, бука європейського, ясеня. На піщаним терасах Південного Бугу, його приток, а також Горині, Случі та інших річок створені значні масиви соснових лісів. т