М особливості господарського освоєння ґрунтів

І< трія господарського освоєння ґрунтового покриву Поділля цинічна і загадкова. Трагічна,тому, що з моменту раннього ии'ігнліту і до теперішнього часу діяльність людей була направле- Іін н і ного знищення. Корінних змін ґрунтовий покрив зазнав на І!> відсотках території Поділля. Ще на 32 відсотках ці процеси (ну 11. Псзповоротно і зупинити їх неможливо. Загадкова тому, що Мни же 7500-річне використання ґрунтового покриву не привело ям мнимої втрати його родючості. Більше того, в межах лісостепу Іруніті Поділля відрізняються найвищою родючістю і забезпечують АнГірі врожаї сільськогосподарських культур.

І la ґрунтовий покрив Поділля людина почала впливати одно- чін по з освоєнням вогню і будівництвом житла. Випалені під вог- ннш.іми ґрунти до теперішнього часу помітні в розрізах, інколи ми поверхні. Завдяки їм археологи знаходять місця розташування і пишок і поселень стародавніх людей. Під час будівництва жит- ии ірунтовий покрив знімався повністю, або ущільнювався. Якщо ирпчувати, що вже в пізньому палеоліті і мезоліті площі поселень тшїм.чли від 2-4 до 10-12 га, то, за нашими підрахунками, у цей чиї тільки в населених пунктах було знищено і змінено майже 2,5 І їв га переважно чорноземних ґрунтів.

Активно і ціленаправлєно використовує людина ґрунтовий ішкрив із розвитком землеробства (7-6 тис. років до н.е.). Ігмлеробські племена Буго-Дністровської неолітичної культури І h і юрюють лучні ґрунти заплав, перетворюють їх в мотичні ниви. ІЇІ.ия поселень розорані ділянки займають десятки гектарів. Кістяні мпгики Буго-Дністровської культури настільки чисельні, що, разом h своєрідною керамікою, становлять характерну ознаку культурно- ім розвитку неолітичних племен. Трипільці освоюють надзаплавні ісраси, а також схили долин річок і плато південної, західної і південно-західної експозицій, які мали найкращі мікрокліматичні умови для розвитку землеробства. Площі розораних просторів посягали 2-3 тис. га. Крім лучних, інтенсивно освоюються чорноземні і сірі лісові ґрунти. Починає розвиватися антропоген­нії ерозія, з'являються нові яри. Цьому сприяв розвиток техніки ісмлеробства: в неоліті мотику поступово заміняє рало, а пізніше І соха, використовується тяглова сила — бик. Трипільцям уже Пула відома перелогова система.

Застосування заліза для виготовлення знарядь праці знайі ло свій вияв у нових методах обробітку ґрунту. Набуває поші рення техніка орного землеробства із застосуванням залізної рала. Залізо дало можливість розчищати лісові простори, зна' но інтенсивніше розорювати сірі лісові ґрунти, збільшити плої ріллі. Залізне рало полегшило обробіток чорноземних ґрунтів південних і східних районах Поділля. Виходячи з описів Герод( та, ці райони були заселені “скіфами-орачами” і характеризувалі ся як типово землеробські. Замість цілинних степів тут постійні розширюються площі різновікових степів. Навіть у складних умі вах гунських і аварських руйнацій (У-УІІ ст. н.е.) землеробстві в межах Поділля розвивалося. Землю обробляли за допомогої дерев'яного рала із залізним наральником. Серед сільськогоспо< дарських культур значне місце належало пшениці та просу.

У залежності від природних умов, особливо ґрунтового Пф криву, розвиваються різні системи землеробства. У північни: лісових районах — підсічно-вогнева, в центральних, типові лісостепових — перелогова, в південних передстепових — пере?! важали залежі.

Ріст населення і зростання потреб у продуктах вимагали] розорювання значних площ цілинних (степових і лісових) ЗЄ' мель, скорочення строків залежів. Залеж поступово переходить, у переліг, з коротшим строком “відпочинку”, який зменшуєте ся до одного року, під назвою пар. У північних районах теж не^І засаджували лісом освоєні ділянки, а залишали їх лише на рік під пар. Так формуються спочатку двопільна, а потім трипільна парові системи з чергуванням: пар, озимі, ярові. Перехід від перелогової і підсічної систем до парової був безумовним прогре­сом у землеробстві, проте привів до значного погіршення стану ґрунтового покриву.

У період розквіту Київської Русі (.IX—XII ст.) продовжується інтенсивне розорювання земель, здебільшого за рахунок лісів. У Придністров'ї “кожний землянин, що отримав від князя пустир, повинен був очистити його від лісу і гініь, зробити придатним для землеробства і заселити” [44]. У цей час на Поділлі вирощували більшість відомих на теперішний час культур і майже всі види тварин. Навіть за часів татаро-монгольського нашестя землероб­ство на Поділлі не було знищене. Ординці “оберігали" Поділля як район постачання хліба для військ. Проте значні розорані

І**|чі трії були покинуті, поступово заростали степовою і лісовою |нн цінністю, під якими грунти частково відновлювались.

І Ііп.мя татаро-монгольського нашестя, особливо в ХУІ-ХУІІІ ст., Мпмчіниість вільного заселення Поділля сприяє розвитку землероб- • • ик. новому розорюванню старих орних земель: в ХУ-ХУІІІ ст. переважно заплав і надзаплавних терас, у XIX — початку XX ст. — йніи і лі,п ів і схилів. Вдосконалюється техніка обробітку грунту. І'илн і залізним наконечником і соху замінює плуг, а в південних |щіііні,чх Поділля частково використовували “малоросійський” плуг “і лГі.пі". Це було досить важке знаряддя майже триметрової дов­чити, в яке запрягали 2-4 або 4-8 биків. Землю орали глибоко

ч ИІІІІІЛЛОМ.

Помітно розширились площі розорюваних земель у період за- |інлження та розвитку капіталістичних відносин. Уже на почат­ку XIX ст. майже 62 відсотки території Поділля було зайнято і ілі.і і.когосподарськими угіддями. Наприкінці XIX ст. розораність (типі,кого, Ольгопільського, Ямпільського і Гайсинського повітів ліпшала 71 відсотка. Повсюдно розширюються площі під нові М’ ч мічні культури — цукрові буряки, картоплю, льон, тютюн, цінник. Низька агротехніка і суцільне розорювання приве­ли п. до деградації ґрунтів, розвитку несприятливих процесів. Чистина розораних земель стає непридатною для вирощування сільськогосподарських культур. У багатьох селах нараховувалось иіл 10 до 73 десятин непридатної ріллі, а загальна її площа склада­ли 100 тис. десятин (109 тис. га). Наприкінці XIX ст. у південних І центральних районах України спостерігалася засуха, яка част­инно охопила і Поділля. Це ще більш загострило ситуацію. Тому проведені експедицією В. Докучаєва комплексні дослідження фунтів, а також розвитку несприятливих процесів у них та їх он гимізації стали логічним завершенням господарського освоєн­ні! грунтового покриву.

Не меншою подією цього часу був вихід у Києві в 1899 році книги управителя маєтками Подільської і Бесарабської губерній І Овсинського “Нова система землеробства”. І. Овсинський ствер- мжував, нібито відомий німецький підприємець Крупп, що нала- тдив масове виробництво артилерійських снарядів, несе людям менше шкоди, ніж одна яка-небудь фабрика плугів для глибокої пранки. На основі власного досвіду він доводив, що глибока оран­ка знищує в грунтах канали, якими проходить вода і повітря, пе­ретворює їх в однорідну перошковидну масу. Обробляти землю

Природнича географія Поділля

необхідно лише на 2 дюйми (5 см). Аргументи І. Овсинського булі переконливими, це була дійсно нова безвідвальна система землі робства, проте знайшлися люди, які зробили все, щоб нова ідеї не мала підтримки і використання в практиці. <

Подальше господарське освоєння грунтового покриву Поділлі особливо останні 70-80 років, проходило саме шляхом глибокої го розорювання, застосування мінеральних добрив і отрутохімік» тів. Цей шлях детально описаний у науковій і популярній літерату рі, присвяченій сільському господарству, освоєнню і змінам різни? типів ґрунтів. Він став завершальним у процесі деградації сучасно го ґрунтового покриву Поділля.

Біда вчить людей. І сьогодні саме стан ґрунтового покриву найбільше турбує подолян. Поступово вивчається і запроваджуєте ся позитивний досвід наших предків, розробляються і вводять* ся нові системи землеробства (альтернативне, контурне тощо). Раціональному використанню та відновленню ґрунтового покриву буде сприяти і зміна форм власності на землю.