Сучасний етап освоєння мінеральних ресурсів (30-ті роки — кінець XX ст.)

Початок етапу (30-50 роки) характеризується збільшенням видобутку будівельних матеріалів для відновлення народного гос­подарства: вапняків — для цукрової промисловості, торфу — на паливо та органічні добрива. У цей час розроблялись майже всі природні виходи гірських порід. Тільки у Вінницькій області в 1936 р. відкритим способом граніти видобувались в 509, пісковики — в 644, вапняки — в 117, опока — в 10, жерства (вивітрений граніт і вапняк) — в 111, гравій — в 7, пісок — в 525, глини і суглинки — в 180, торф — в 42 пунктах. Загальна площа під гірничими роз­робками складала 3200 га. У Придністров'ї частково відновлюєть­ся видобуток фосфоритів, закладаються перші штольні з видобут­ку вапняків на межиріччі Південного Бугу і Дністра, в Товтрах; у північних районах Вінницької і Хмельницької областей розпочина­ються промислові розробки каолінів.

У 50-х роках кількість кустарних розробок різко скорочуєть­ся, промисловий видобуток корисних копалин концентрується на великих родовищах. Сьогодні в межах Поділля розвідано 1620 родовищ різноманітних корисних копалин, з них 462 розробля­ються (мал. 13).

Площі окремих з них досягають від 2 до 3,5-4 тис.га, гли­бини кар'єрів — 50-80 м, висота відвалів — 30-60 м. Загальна площа, порушена гірничими розробками, складає біля 65 тис. га. Найбільша концентрація кар'єрів і відвалів спостерігається в ме­жах Подільських Товтр (вапняки), Верхнього (торф) і Середньо­го Побужжя (граніти), Середнього Придністров'я (пісковики, вап­няки, глини).

5.4. Господарське освоєння річок

Історія та географія свідчать, що річки з заплавами та озера з прибережною смугою без перебільшення можна вважати справж­ньою прабатьківщиною людства. Вони займають особливе місце в структурі ландшафтів і житті людини. Це зумовлено високою родючістю ґрунтів заплав та прибережної смуги, продуктивністю

рослинного і тваринного світу, своєрідністю кліматичних гідрологічних умов. В. Вернадський виділяв заплави річок як “області згущення життя” [16]. У цьому відношенні Правобе режну Україну і особливо Поділля можна розглядати як показО' вий регіон. Активне господарське освоєння річок, а відповідної і їх заплав, розпочалося тут із палеоліту. Більше 40 тис. років, тому на берегах річок виникають перші поселення, на крутих схилах долин видобувають корисні копалини (кремінь), в річках] ловлять рибу, інтенсивно використовують воду джерел у побуті Саме в заплавах річок Південного Бугу та Дністра розвиваєте ся перша в Східній Європі Буго-Дністровська землеробська кул, тура (6-4 тис. років тому). Невеликі (0,7-1,2 га) тимчасові по селения і часткове розорювання заплав впливали на стан русе річок, але, у зв'язку з локальним розповсюдженням, корінни змін не викликали. Перші помітні зміни структури русел річо: пов'язані з їх використанням як водних торгових шляхів. Уже II — на початку І тис. до н.е. Південний Буг, Дністер і їх притої ки мали неабияке значення в торгових стосунках населення ок лиць Дніпровсько-Бузького лиману з Егейським світом. Річки ті сухопутні шляхи, на яких велась торгівля, в ці часи називалі “божими” дорогами.

У руслах річок, болотах та озерах видобували болотні руди. Прі засоби пересування та доставки сировини свідчать човни, одні з яких знайдений на дні р.Південний Буг у Вінницькій облает^ Човни-однодеревки довжиною біля 2,5 м, могли перевозити ванта: до 300-400 кг.

В античний час на річці Південний Буг та її притоках спору, жуються перші кам'яні забори і гатки [3]. В одних місцях воні вирівнювали русла річок, одночасно збільшуючи їх глибину, в інши: утворювали перші штучні водойми для господарських потреб. Корінь зміни у ландшафтній структурі русел річок та їх заплав викликал< будівництво загат, ставків, водосховищ та каналів. Перший “удар¹ прийняли на себе малі річки та їх заплави. На малих річках Поділлі невеликі загати існували уже на початку І тис. н.е. Штучні обводнен канали будувались у заплавах річок навколо укріплених поселень Вміння перегороджувати річку, копати канали і при нагоді “хитрісті пустити воду” на ворога — все це було добре відоме в стародавні Русі. Із таким вмінням використовувати воду будівництво водя них млинів не складало труднощів для “міцних задумами” руськи умілі,ців. Тому вірогідно, що перші млини з'явилися в Х-ХІ ст. в Іимицькому та Волинському князівствах, що мали тісні зв'язки із інмдііою Європою. У давньоруських літописах постійно згадують- і и ’ г.іи" — частоколи на річках з отворами для рибних кошиків, їм "ловища” — штучно створені"рибні угіддя.

І Ілшестя татаро-монголів (XIII—XIV ст.) послабило процес госпо- іім[н і,кого освоєння річок, але повністю його не припинило. У хансь- мі\ ирликах XIII ст., які видавались руському духовенству (маєть- і и 11.1 увазі ярлик Менгу-Тімура) згадуються млини на церковних н млнх у Київській, Волинській та Галицькій єпархіях. Більше того, і кінця XIII — початку XIV ст. на річках або спеціально викопаних іімм.ілах почали будувати примітивні млини для паперових фабрик та мі і.ілургійного виробництва. Чотири ставки у с. Великий Літин, що ми р Trap, у 1631 р. дали прибуток 3330 злотих. Прибуток від ставків і пі.і Старокостянтинів на р, Случ складав 4000, а в Тернополі — In .'4 тис. злотих щорічно. У 70-х роках XVI ст. Барському старо- і їм і у належало 25 рибних ставків та 15 млинів. Площа ставка, ство- |ичіін о в XVII ст. на р. Золота Липа біля с. Бережани, складала 430 игі ягин (468 га), довжина дамби — більше кілометра [53].

Главки стають невід'ємною частиною лісостепових ландшафтів ІІп/іілля, їх починають позначати на політико-адміністративних, иііїі і.кових та інших картах. На картах Г. Боплана (XVII ст.) ланцю- і н і і авків відображені у верхів'ях річок Мурафи, Мурашки (басейн Мнн гра), на притоках Південного Бугу — Згар, Рів, Соб, Сельни- ни. Г>ужок і притоках Дніпра — Случ, Тетерів, Рось [15]. У межах Поділля наприкінці XVII — початку XVIII ст. існувало більше 2400 ( ціпків та 130 млинів. На малих річках та струмках були широко |ш шовсюджені так звані “дикі ставки”, що створювались за, до­помогою невеликих загат. Наприкінці XVIII ст. більшість річок Поділля виявились зарегульованими, а їх заплави зайняті ставка­ми У цей час в басейні правої притоки Південного Бугу річки Вовк цюблені перші спроби осушити болото. Створений з цією метою іімилл між селами Михалполем і Літками Летичівського повіту діяв до 1910 року [58].

1 Іроцес активного господарського освоєння річок спостерігав- і и и XIX — на початку XX ст. Розвиток судноплавства вимагав при ведення робіт з метою впорядкування русел річок. У районі м Импіль на Дністрі, а також між селами Гнівань —Мізяків на Південному Бузі знищували пороги, поглиблювали русла, будували плавучі млини (біля смт Мельниця-Подільська на Дністрі їх було 12), канали, пристані. На початку XIX ст. на річці Збруч “вододіючих млинів 23, біля кожного висока гребля, яка робить річку шириною 20 сажень, а глибину збільшує до 10 футів”, “...від Вінниці до Брацлав« Південний Буг перегороджений багатьма греблями з млинами” [13], значна їх кількість існувала на річках Сереті, Смотричі, Ушиці, Мурафі, Случі та Горині (мал. 14). Наприкінці XIX — початку XX ст. в Кам'янець-Подільському повіті працювало — 294, Ново-Ушиць< кому — 279, Ямпільському — 184, Брацлавському — 141 водяних млинів, а в Подільській губернії їх нараховувалось 1767 [ЗО].

Таке інтенсивне господарське освоєння річок знайшло своє ві- дображення в їх назвах (Потік Млинський — права притока р, Збруч, Млинівка — притока р. Серет), струмків (Млинівський* Мельничний), урочищ (“за млином”, “біля млина”), населених пунктів (Млинівці, Мельниця-Подільська Тернопільської області) тощо.

Крім млинів водну енергію річок використовували 24 лісопильні, 11 паперових фабрик, заводи, гірничі підприємства, в побуті, рибному господарстві. На карті Вінницького повіту¹ (1912 р.) нанесені більше 110 великих ставків, з них 42 створені на місці колишніх “диких” ставків. Розпочався процес нашаруван­ня їх відкладів. Описуючи ставкове господарство Галіцїї кінця XIX — початку XX ст., Ф. Спічаков не втримався від подиву — “це цілі штучні озера...” [53]. Уже на початку XX ст. всі малі річки Поділля були зерегульовані. Розпочинається осушення боліт а заплаві р. Згар між селами Залучне — Новоселиця Літинського повіту. Осушені 300 десятин дали непогані результати [58]. Такі ж роботи були проведені на селянських сінокосах по р. Рів біля с. Шелихівська Слобода Летичівського повіту.

У роки першої світової війни будівництво ставків та млинів припинилось. “Не до ставків тепер. Греблі та шлюзи зірвані в військових цілях і ставки зіяють своїми пустими днищами” [53].

Реконструкція ставкового господарства та водяних млинів на малих річках Поділля розпочалась наприкінці 20-х — в 30-х ро­ках. У 1932 р. тільки в Кам'янець-Подільському окрузі працюва­ло 334, в Тернопільському воєводстві — 751 водяний млин [72]. Більше 2,5 тис. ставків нараховувалось у басейні Південного Бугу, з них 2/3 розташовані в межах Поділля. Такі притоки як Згар,

mm

Десенка, Соб, Рів, Сельниця становили собою ланцюги ставкН (один ставок на 3-4 км). Однак більшість ставків лісостеповоЛ Побужжя були замулені і сильно заростали. На річці Рів такм ставків 43%, Вовк — 57%, Згар — 80% [25]. Я

Наприкінці XIX ст. розпочинається будівництво водосховищ на річках Правобережної України (Конельська ГЕС в Черкаській області). Трохи пізніше (1912 р.) виникають перші водосховищ* на Південному Бузі біля Тиврівської та Сутиської ГЕС. В подалі* шому тут було побудовано ще 13 ГЕС та водосховищ, найбільший з яких є Ладижинське. І

Помітна активізація господарського освоєння малих річо* Поділля спостерігається в 50-60-х роках. Крім ставків та млині* на річках будуються нові та реконструюються старі гідроелектрои станції і водосховища. Нові ставки та водосховища створюють« ся на місці старих замулених ставків (третє нашарування їя відкладів), в балках або на великих річках. У цей час в межа* Поділля існувало більше 7 тис. ставків загальною площею водної го дзеркала 80 тис. га [30]. 1

Проте уже в 70-х роках більшість водяних млинів переводятн на електроенергію, млинові ставки спускаються, канали, на якші були побудовані млини, заболочуються, заростає багато ставків для розведення риби. Наочний приклад — ставкове господар*! ство с. Багринівка Вінницької області. У 50-х роках тут було 209 ставків, в середині 70-х — один. Сьогодні на річках Поділля ведеть*] ся будівництво переважно великих (100 га і більше) ставків, якії отримали назву “рукотворні озера”, або створюються каскади] ставків — рибні цехи. Із завершенням будівництва каскаду водо­сховищ на Дністрі поверхневий стік річок Поділля буде повністю зарегульований.

Наші підрахунки показують, що сучасне господарське наванта­ження на малі та середні річки Поділля перевищує норми в 3-4 рази, а притоки Південного Бугу, Дніпра (Рось), верхів'я правих приток Дністра — в 6-7 разів допустимі норми. Відбуваються екологічні катастрофи (на Дністрі в 1987 році), відомі випадки загорання річок від перенасичення нафтопродуктами та аварійні скиди забруднених вод промислових підприємств та комунальних господарств населених пунктів тощо.