Етап освоєння будівельних корисних копалин (XIV — кінець XVIII ст.).

Після нашестя татаро-монголів на Поділлі розпочинається масове будівництво великих обороних споруд: фортець, замків, укріплених городищ, монастирів. Літописи свідчать, що уже в XIV ст. “всі города подільські оумуровані”. Мова йде про Креме-' нець, Смотрич, Кам'янець, Бар, Меджибіж, Брацлав. У XIII—XVII.■ ст. в межах Поділля було побудовано більше 126 значних оборон­них споруд. Для будівництва укріплень в Україну запрошувались-* фахівці із Західної Європи.

Вапняк, пісковик, граніт широко використовуються в цивільно­му будівництві (палаци, культові споруди, архітектурні ансамблі¹ в містах, дороги, мости, дамби тощо). Виникають кустарні каме-' нотесальні промисли. Вироби ямпільських кустарів вивозили на Поволжя. У 1421 р. з Поділля в устя Дністра для будівництва замку було відправлено 420 возів каменю. Теребовлянські піско­вики і побузькі граніти в ХІУ-ХУ ст. експортували в східні ре­гіони, вони доходили до Китаю. Крім будівництва, піски почина­ють використовувати для виробництва скла, гіпси — в порцеля- но-фаянсовій промисловості, відновлюється видобуток та переробі ка болотних руд.

У процесі видобутку корисних копалин розроблялись здебіль­шого натуральні виходи гірських порід. У цей час зникає бага­то унікальних пам’яток природи — останців, форм вивітрюван­ня, гротів, оригінальних виходів гірських порід. Помітно збільшу­ються площі “каменоломних бедлендів”; в ландшафтній структур формуються урочища крутих “стінок”, глибини кар'єрів досягаюг 15-25 м, висота відвалів — 5-12 м.

Початок промислового освоєння мінеральних ресурсів (XIX — початок XX ст.).

Наприкінці XVIII ст. розпочинаються промислові розробки гіпсів у нижній частині басейну р. Збруч, У XIX ст. всі порцеля но-фаянсові підприємства Правобережної України працюють вик лючно на гіпсах Поділля, видобуток яких іде за допомогою ви бухівки. Із другої половини XIX ст. розпочинаються промислов розробки порід Українського кристалічного масиву, вапняків Товтр доломітів, пісковиків і крейди для будівництва доріг. Із розвитко

цукрової промисловості у 80-х роках XIX ст. зростають потреби v вапняках. Кожний цукровий завод у цей час мав 1-3 кар'єри Іі.іпняку.

У Придністров’ї з середини XIX ст. розпочинається експлуата­ція родовищ фосфоритів (мал.12). Тільки на рудниках Журавсь- мій, Карпачівський, Григор'ївський і Бернашівський у 1885 році І'нароблялось 175 штолень. Усього тут існувало 77 рудників і безліч мшких виробок. На початку XX ст. всі фосфоритові родовища були вироблені.

Man 12 Розробки фосфоритів на Поділлі (кінець XIX — початок XX ст.)

/ — район розповсюдження фосфоритів; 2 — підземні розробки (штольні, штреки, мчшпьні}

У будівництві міст і сіл активно використовуються вапняки, пісковики, граніти, ведуться кустарні розробки глин, піску і торфу. "Можна сказати, що весь Кам’янець-Подільський, зі всіма будовами, порогами, огорожами, пам’ятниками, стінами, плитами, східцями, липками на бульварах та іншими предметами, виключно пов'язаний і будівельним матеріалом із силурійського вапняку” [27]. Широко ро шовсюджений видобуток корисних копалин сприяв розвитку промисловості і кустарних промислів. Якщо в середині XIX ст. в Подільській та Київській губерніях працювало 77 цегельних заводів,

то в 1911 — уже 222. Крім цього — 383 гончарні майстерні, біля 50 майстерень кам'яних виробів, 52 заводи, на яких випалювали вапно [26,27].

Ландшафти регіону на даному етапі ускладнились великими відвальними комплексами, в місцях підземних розробок формуєть­ся “промисловий” карст.