3. Натуральні ландшафти

ІІитурельний (фізико-географічний) ландшафт. Теоре-

її концепції ландшафтознавства хоча і досягли на сьогодні

ІІІІІ ни, високого рівня, все ще не звільнилися від протиріч і не- іім|іц іумінь. Передусім це стосується чисельних спроб дати фор­ми ні.не визначення ландшафту^I, але вони не привели поки що до чи .і.ні,ноприйнятого результату. Проте відсутність визначення, з нічім були б згідні всі географи,“не дуже перешкоджає розвитку ■иіншпафтознавства, подібно до того, як не лишає розвитку кліма- 11 * 1111 її відсутність загальновизнаного формального визначення і, 'іімагу” [18].

іпачно суттєвіші розбіжності в розумінні змісту поняття и mm і нафт, введеного в наукову географічну літературу на почат- иу X1—X ст. з німецької розмовної мови (land, — земля, shcaft — і уфікс, що виражає взаємозв’язок, взаємозалежність). Сьогодні її ну три варіанти такого розуміння ландшафту:

1. — загальне поняття, аналогічно таким як ґрунт, рельєф, и|н ;іиізм, клімат, синонім географічного комплексу різного таксоно­мічного рангу (С. Неуструєв, Ф. Мільков, Д. Арманд, Ю. Єфремов, 11 Спірідонов, Г. Гришанков та ін.). Відповідно до цієї точки зору, "ландшафт — це сукупність іззаємообумовлених і взаємопов'язаних предметів і явищ природи, що з'являються перед нами у вигляді тих чи піших історично сформованих, що безперервно розвиваються,

і гін рафічних комплексів” [28]. Як загальне поняття, термін ланд­шафт однаково можна застосовувати як до регіональних, так і ти­пологічних географічних комплексів;

2. — реально існуюча ділянка земної поверхні, географічний індивід І, нідповідно, початкова (“основна”) територіальна одиниця у фізико- іпн рафічному районуванні (Л. Берг, С. Калесник, М. Солнцев,

Л Ісаченко, О. Маринич, К. Геренчук, П. Шищенко та ін.).

У такому розумінні ландшафт — "конкретна територія, одно­рідна за походженням та історією розвитку, неділима за зональни ми і азональними ознаками, з єдиним геологічним фундаментом однотипним рельєфом, загальним кліматом, однаковими гідротермі чними умовами, ґрунтами, біоценозами, і, відповідно, однохарактер ним набором простих геокомплексів (фацій, урочищ)” [17];

З — типологічна категорія, аналогічна виду в біології, і, відпо- відно, початкова одиниця для систематики територіальних ком­плексів. У такій трактовці ландшафт виступає як узагальнююче поняття для визначення територіально відокремлених ділянок географічної оболонки, що мають між собою багато спільних рис (Б. Полинов, М. Гвоздецький та ін.). Індивідуальні особливості конкретних територіальних комплексів тут відходять на другий план, на першому виступають спільні риси.

Спільним для всіх точок зору є те, що під ландшафтом розу­міють природний (натуральний) географічний комплекс. Різниця полягає в тім, на комплекси якого типу і таксономічного рангу слід розповсюджувати поняття ландшафт. Сьогодні більшість українсь­ких географів стоять на позиціях регіональної трактовки ландшафту, автор — загальної.

Система ландшафтних одиниць. У географічній літера­турі відомо ряд спроб визначення ландшафтних одиниць різно­го таксономічного рівня. Узагальнюючою є така схема: фація — урочище — місцевість.

Фація (від лат. facies — образ, вигляд) — термін, запозичений у геологів і біологів, введений в ландшафтознавство Л. Раменсь- ким (1935) і Л. Бергом (1945). Це одне з найпростіших ландшафт­них утворень (комплексів) у межах одного елементу мезорельєфу або окремого мікрорельєфу, що характеризується відносною одно­рідністю поверхневих відкладів, умов зволоження, мікроклімату, ґрунтового та рослинного покриву, своєрідністю тваринного світу та мікроорганізмів. Фація є частиною урочища або підурочища. Приклади фацій — дно яру, схил яру південної експозиції, русло струмка, ділянка лісу на схилі балки.

Урочище — термін, запозичений з російської розмовної мови, де ним визначають своєрідну ділянку місцевості, що має досить чітко виражені межі (березовий гай, яр, балка). У таксономічній ;

И« і "мі ландшафтних одиниць урочище — закономірний ком- ЙЛІЧИ (рацій, що досить добре виділяється в природі у зв'язку з И»|ІІММПС гями мезоформ рельєфу, неоднорідним складом підсти- ЙИЮЧІІХ порід і ґрунтів та відповідним рослинним покривом. У Мрн'.іч Поділля характерними урочищами є балки, яри, “стінки” у |І|пімин тров'ї, окремий товтровий горб та ін. Урочища часто мають киш пі назви.

Місцевість — одна з основних ландшафтних одиниць. У |іш іік і.кій географічній літературі цей термін вживається з другої Иііміиіпни XIX ст. Сьогодні у визначенні місцевості як ландшафт­ної >> комплексу підкреслюється, що вона просторово об'єднує ряд урочищ, спільних за походженням, взаємопов'язаних за часом і юно оиникнення, сформованих на макроформі рельєфу з єдиною ні по енною основою. Кожній місцевості властиві індивідуальні та «пільні риси [6]. Загальними рисами визначаються типологічні оі оГілнвості місцевостей.

ВШі Г- ]г Е23з 4 ІПІі 5 інІїІИф б

ІШ⁷ И⁸ СШ⁹ ЕЗ¹⁰ ЕЗ^I

Аналіз натуральних ландшафтних комплексів, які існували в мину­лому і частково ще збереглися до теперішнього часу, дає можливість виділити в межах Поділля дев'ять типів місцевостей і ряд урочищ, що визначають їх характерні особливості (мал. 5).

І. Русловий. Ландшафти русел річок Поділля, як і всієї Украї­ни, майже не вивчені [13]. Виникає необхідність в їх детальнішій характеристиці в порівнянні з іншими типами місцевостей, які описані в географічній літературі досить детально. Польові дос­лідження показують, що в структурі річкових ландшафтів Под­ілля можна виділити природні аквальні комплекси, аналогічні уро­чищам та ландшафтним ділянкам (складним урочищам) наземних ландшафтів (мал. 6). Відрізняються вони глибиною і швидкістю течії, складом грунтів (відкладів), характером рослинності та тва­ринного світу. Переважають два типи річкових ділянок: перекати і плеса — парагенетичні комплекси, які закономірно змінюють один одного вздовж русла (закон Л. Фарга). їх розвиток і взаємозв'язки зумовлені одним водним потоком, проте характер і структура цих водно-річкових ділянок помітно відрізняються між собою.

Перекати яскраво виражені на річці Дністер, особливо в його верхній та середній частинах, частково на Південному Бузі — в районах порогів. Перекати приурочені до відрізків русел річок з порівняно малою кривизною, значним нахилом (до 2-3 град.), що часто мають тенденцію до підняття. Саме цим зумовлені харак­терні риси формуючих перекати водно-річкових урочищ: невеликі глибини, швидка течія та кам'янисто-гравійне дно. У сучасній струк­турі перекатів річок Дністер, Південний Буг характерними є чотири натуральних типи урочищ: центрального русла, мілководних русел ' та рукавів, порогів і островів. ]

Мал. 6. Водно-річкові урочища і аквальні ділянки русел річок Дністер (А) і Пів­денний Буг(Б)

Уппчшна пвпвкатів: 1 — центральне русло; 2 — пороги; З — мілководні рукави; 4 — ко­нуси виносу; 5 — острови; 6 — канали; 7 — затаеки; 8 —дамби з граніту і пісковику. Уро­чища плес; 9 — центральне гпибоководдя; 10 — прибережні відмілини.

ПандшасЬтні поосЬіпі: 11 — суглинистий берег заплави; 12 — глинисто-сланцеві по­роди; 13 — кристалічні породи; 14 — відклади з гравію і піску; 15 — піски; 16 — піщано-на­мулисті відклади; 17 — піщано-глинисті відклади на порогах; 18 — дамби; 19 — пороги; 20 — деревна і кущова рослинність. Межі: 21 — річкових ділянок; 22 — урочищ; 23 — рус­ла річок; 24 — напрям течії води; 25 — показник швидкості течії — над рискою, під ри- ; скою — глибина. \

А-Б ... Ж-3 — ландшафтні профілі. і

Ш«№№

⁺ +^*Г⁺

і" Н ^,9Гі ¹⁹ ,

а и

\Ш}» Г~^~1¹⁸ 1 ^ I ізі » у |²⁰

[/~\121 \/''\г —^23 [—») 24 |^Р-|г5

^тотальний масштаб 1:30 000 Вертикальний масштаб 1:100

м«м (і Водно-річкові урочища і аквальні ділянки русел річок Дністер (А) і Південний Буг (Б)

Плеса — найбільш глибоководні ділянки річок між переката­ми іх характерні риси — невелика швидкість течії (на Дністрі її і 0,7 м/с, на Південному Бузі — 0,3-0,4 м/с), значні гли- Оини — 10-16 м і більше, мулисте дно, неоднорідність водної і ними за температурою і змістом біомаси. Зимою плеса повністю иімирзають, потужність льоду на Дністрі досягає 1,0—1,5 м, на 11 аніонному Бузі — до 1 м. У структурі плесових ділянок виділя- ііі 11,< я два типових водно-річкових урочища: центрального глибо- та прибережних відмілин інколи з піщаними косами.

Ландшафтну структуру перекатів і плесів доповнює ще один піп урочищ — конуси виносів делювіальних відкладів постійних пі тимчасових водостоків. На Дністрі вони інколи перегороджують половину русла (біля населених пунктів Василів, Онут, Непоротово), уиюрюють широкі обмілини що заростають різними видами верби, міняють напрям та швидкість течії води, формують острови.

І Іерехід від перекатів до плесових ділянок добре помітний у «низку зі зміною глибин (2-3 м на 10 м віддалі), зменшенням іііпмдкості течії води, зміною літологічного складу порід дна річки. Ні показники служать критеріями для проведення межі між пере- миглми та плесами.

Описані натуральні типи урочищ русел річок Поділля сьогодні можна розглядати як палеогеографічну основу сучасних водноан- і|"іпогенних ландшафтів. Вони поступово зникають під водосхо- миіцами і ставками або корінним чином перебудовуються під час м» іюдарського освоєння річок.

2. Заплавний тип місцевостей добре виражений у долинах рімок північних і центральних районів Поділля. У Придністров'ї, де річки глибоко врізані в палеозойські відклади, він відіграє незначну роль. Найбільшої ширини заплави досягають у верхів'ях Південного Ііугу — 5-7 км і Горині — 4-5 км. Характерною групою урочищ шілав є луки різного рівня і зволоження. У північних і центральних рпнонах внаслідок частої зарегульованості річок характерними є т окові болота, що місцями переходять в чорновільшняки (заплава Південного Бугу від м. Хмельницького до смт Меджибіж). Озера- і інриці зустрічаються рідко. Родючі заплавні землі інтенсивно иикористовуються для вирощування овочів, кормових і технічних культур. Запаси торфу вироблені (фото 3).

3. Надзаплавно-терасовий тип місцевостей приурочений, в основному, до лівобережжя річок, рідше до правобережжя (Дністер, Південний Буг, Горинь та інші). Найбільша кількісті терас у Придністров'ї — 6. Тут вони приурочені до внутрішньої дуги врізаних меандр, мають ширину від 100-120 м до 1,2-2,0 км На середньому Побужжі і в північних районах Поділля надзаш лавні тераси розвинуті досить добре, однак їх кількість не більше

2. 3. У районі м. Гнівань ширина терас Південного Бугу досягає

3. 8 км.

Урочища надзаплавних терас представлені дубово-грабовими лісами на світло-сірих і сірих лісових ґрунтах, зораними поверх' нями з опідзоленими чорноземами, частково пасовищами і сада¹ ми в Придністров'ї.

2. Схиловий (прирічковий) тип місцевостей яскраво ви­ражений у Придністров'ї. Крутизна схилів тут коливається від¹ 20-25 до 70 град., а висота 150-200 м. Морфологія прирічко-; вого типу місцевостей дуже складна. На схилах долин рік ви­діляються урочища крутих (більше 35 град.) схилів, так звані “стінки”, що частково позбавлені рослинності; чисельні яри і балки, що розсікають схили; природні відслонення — уступи, карнизи, різні форми вивітрювання тощо (мал. 7).

Мал. 7. Ландшафтна структура (А) та розповсюдження (Б) урочищ "стінка" в Придністров'ї'

Заплавний іио місцевостей. Уоочиша: 1— русло Дністра; 2— вирівняна поверхня зволо­женої заплави з лучною рослинністю на дернино-алювіальних ґрунтах. Надзаплавно-тера­

совий тип місцевостей. Урочища: 3 — рівна розорана поверхня першої тераси з світло-сі-

(45-50°) схили, складені песовидними суглинками з осико-грабовими лісами на малопотуж­них сірих лісових ґрунтах; 5 — неглибокі (2-5 м) яри в пвсовидних суглинках, зарослі шипши­ною, тереном, дикими грушами і яблунями; в — круті (50-70°) глинисто-сланцеві схили, пе­рекриті делювіальними відкладами з дубово-грабовими лісами на сірих лісових фунтах; 7— глибокі (8-15 м) вологі яри, зарослі грабом і осикою; 8—ускладнений обвалами піщаниковий і уступ висотою 3-6 м, без рослинності; 9 — уступ висолюю 1-3 м, складений депювіапьни- \ ми відкладами, без рослинності; 10 — круті (30-35Р) схили з лучно-степовою рослинністю ' на еродованих сірих лісових ґрунтах. Вододільний ш. місцевостей. Урочищ; 11 — слабохви- лясті, розорані поверхні з сірими лісовими фунтами. Межі типів місцевостей: 12—заплавно­го і надзаплавно-терасового; 13 — надзаплавно-терасового і схилового; 14 — схилового і вододільного. Межі урочищ; 15 — складних, 16 — простих; 17 — напрям течії води.

Ландшафтний профіль: 18 — ґрунти; 19 — лесовидні суглинки; 20 — пісковики; 21 — глинисті сланці; 22 — делювіальні відклади; 23 — піщано-гравійні відклади; 24 — піщано- глинисті відклади; 25 — граб; 26 — дуб і граб; 27 — лучна рослинність; 28 — сільського­сподарські культури; 29 — р. Дністер; ЗО — межі тилів місцевостей і урочищ; 31 — індек­си ландшафтних комплексів.

Г1' Е!> [ТТ]4 ЕЗ5 [ТТівГїЛг

ЦІПІ)⁰ ЕЗ⁹ I^й Ч¹°

[З¹⁵ ЕЕ3¹⁶ СЕН¹⁷ Е~3¹⁸ ШМІ¹⁹ {ЦЦ 20 в ₂₁ Ц^Т ‘] ²² ЕНЗ²³ НЕЗ²⁴ Г* І ²⁵ І * * І ²⁶ І ^{у у} І 27І У} І 28

РУї]²⁹ І І І і³⁰ I ^{4 29} І31

\_у/~' | — річки | | — урочища “Стінка"

Ііцшюнтальний масштаб 1:10 000 Вертикальний масштаб 1:1500

М«п 7. Ландшафтна структура (А) та розповсюдження (Б) урочищ “стінка“ на Придністров’ї

Придатних для обробітку земель тут мало. Частково схили використовують під оранку, вигони, у більшості випадків це лісові угіддя і чагарники. В останній час збільшуються площі терасований схилів, які займають під сади.

2. Плакорний тип місцевостей охоплює хвилясті межиріччя. По всій території плакорів чергуються урочища лощин і випуклі ділянки власне вододілів. Урочища давніх карстових западин “поплач ви” відіграють незначну роль в ландшафтній структурі плакорів. і

У минулому на плакорах переважали різнотравно-лукові степи, що сприяло утворенню чорноземних ґрунтів. Нині плакори розорані* під зернові і технічні культури. На підвищених ділянках вододілів збереглися дубово-грабові ліси на світло-сірих лісових ґрунтах.

2. Останцево-вододільний тип місцевостей у межах Поділля охоплює тільки Кременецькі гори. К. Геренчук [33] до цього типу; місцевостей відносив і товтровий кряж, але в подальшому останній, був виділений ним в особливий тип місцевостей. Основними уро-і чищами останцево-вододільного типу місцевостей є вершини сто- лоподібних останців, схили і днища балок, яри. Більшість схилів покриті дібровними лісами з участю культур ялини і сосни, частина, — безлісі і використовуються як пасовища. Днища балок із темно- сірими лісовими ґрунтами і лучними чорноземами використовують­ся під сіножаті і розорюються.

3. Горбисто-грядовий тип місцевостей виділяється на західній окраїні Тернопільської області в межах Подільської гряди. Геоморфо­логічні особливості гряди визначили чергування тут урочищ горбів, гряд і міжгрядових улоговин. Значна припіднятість і зволоження місцевості сприяють розвитку букових і буково-дубових лісів на світло-сірих лісових ґрунтах горбів і гряд. Урочища міжгрядових улоговин з темно-сірими лісовими ґрунтами вкриті дубово-буковими і дубово-грабовими лісами, частково розорані.

4. 1

   Товтровий тип місцевостей охоплює рифову гряду Поділь­ських Товтр. Типовими є урочища товтрових горбів і міжгорбових сідловин. Земельні угіддя всіх типів урочищ найбільш придатні для лісонасаджень. Вирощування сільськогосподарських культур і вико­ристання товтр під пасовища нераціональне. В останній час помітну роль у структурі ландшафтів товтр починають відігравати кар'єрно- відвальні комплекси (фото 4).

Фото 4. Подільські Товтри з районі с.Гуменці Хмельницької області

2. Дюнно-гривистий тип місцевостей охоплює рівнини Мал го Полісся на північ від Подільського уступу (північ Хмельницьк і Тернопільської областей). Він характеризується наявністю піща них дюн і грив, що чергуються з міжгрядовими западинами. Урочи ща піщаних дюн і грив представлені сосновими борами і дюнам розбитих пісків, западин — заболоченими улоговинами, субдібро ними лісами і оранками.