Природнича географія поділля

Вінниця

"ЕкоБізнесЦентр"

ББК 26.8(4УКР—4ВІН) Д 33

Автор: Денисик Г.І.

Рецензенти: Ковальчук І.П. — доктор географічних наук, професор Львівського державного університету ім. І. Франка

Кравець М.М. — доктор історичних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету

Денисик Г.І.

Д 33 Природнича географія Поділля. — Вінниця: ЕкоБізнесЦентр, 2011.— 184 с:: іл., карти.

КІДО 966-95029-2-6

У книзі розглянуті питання теорії і структура природничої георафії. На прикладі Поділля показані особливості розвитку природничих досліджень, дана характеристи­ка складових частин природничої географії — фізичної, історичної та антропогенної. У структурі фізичної географії розглянуті властивості натуральних компонентів і ландшафтних комплексів, історичної — особливості їх господарського освоєння та антропогенізації за історичний час, антропогенної — дана характеристика антропогенних компонентів і ландшафтних комплексів, а також пов'язаних з ними питань охорони природи і екології.

Для фахівців географії, історії, екології, краєзнавців, викладачів вищої і серед­ньої школи, буде цікава працівникам різних галузей народного господарства, що займаються питаннями раціонального природокористування та охорони природи. Мал. 36, табл. 5, фото 9.

1БВЫ 966-95029-2-6 ББК 26.8(4УКР—4ВІН)

Наукове видання Денисик Григорій Іванович Природнича географія Поділля

Редактор: Любченко В.Є. Коректор: Гаврилюк O.A.

© Денисик Г.І., 2011

Передмова

Поділля — регіон стародавнього заселення, різнобічного та інтенсивного освоєння природ­них ресурсів. Видобуток корисних копалин — креме­ню — тут розпочався з палеоліту (40—35 тис. років тому), більше семи тисяч років тому сформувалась пер­ша в Україні землеробська Буго-Дністровська культу­ра; протягом останніх двох тисячоліть активно освоюва­лись (знищувались) лісові, а з XIV ст. і водні ресур­си. На рубежі XX і XXI ст. для Поділля характер­ний високий ступінь концентрації населення (80—110 чол. на 1 км.кв.), промислового виробництва, розора- ності (60—80 відсотків території), незначна лісистість (12—13 відсотків), майже повна зарегульованість річко­вих систем і невелика кількість заповідних (0,7—1,2 відсотки) територій.

Давнє активне і не завжди продумане господарське освоєння природи Поділля привело до корінних змін властивостей та структури натуральних компонентів і ландшафтних комплексів, формування нових, ще слабо вивчених антропогенних ландшафтів, загострення ряду природоохоронних і екологічних проблем. Враховуючи все це, сучасне пізнання природи Поділля повинно вклю­чати в себе дослідження островів натуральної природи, історичних особливостей та наслідків її господарсько­го освоєння, сучасного стану природних (натуральних і антропогенних) компонентів і ландшафтних комплексів. Сьогодні це не під силу фізичній географії. Весь комп­лекс питань може охопити лише природнича географія, в структуру якої, крім фізичної, входять також історич­на і антропогенна географії. Саме з позиції природничої географії вперше розглянуті природні компонети і ланд­шафтні комплекси Поділля, формування та особливості сучасних природоохоронних і екологічних проблем.

Хоча регіональних географічних видань поки що мало, але вони стають значною допомогою студентам географічних і природничо-географічних факультетів, учителям та учням шкіл у самостійному вивченні сво­го краю, спеціальних курсів з фізичної та економічної географії, частково історії України. Перевантажені обо­в’язковими аудиторними заняттями студенти не мають фізичної можливості звертатися до першоджерел, до­даткової літератури. Досвід показує, що, захоплюючись стенографуванням лекцій, слухачі не вміють законспек­тувати монографію чи журнальну статтю.

Підручник — навіть найвищого гатунку і достоїнства

• не виключає, а навпаки, передбачає необхідність монографічних видань, навчальних посібників, науково- популярних серій тощо. Вони, здебільшого, складені з інших позицій ніж підручники, мають оригінальні ілюстрації, хоча і не завжди можуть повністю відповіда­ти програмному матеріалу. Знайомство студентів з ними

• це не просто один із видів ЇХ самостійної роботи. Це шлях до ширшої індивідуальної самостійності.

Всі конструктивні критичні зауваження та пропо­зиції автор прийме із вдячністю.

І. ПОДІЛЛЯ: ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ,

МЕЖІ

Поділля описане не одним поколінням науковців і краєзнавців. < грод них помітний вклад внесліт і географи, які добре попрацюва- чіі у вивченні природи цього унікального краю. Сьогодні ми можемо ишіс гатувати, що, з географічного погляду, Поділля вивчене непога- и" Проте, як це часто буває, публікацій багато, а цільного географі- чного, або хоча би природничого образу Поділля до цих пір не має. Цг справа нелегка, але вкрай необхідна. Спроби були, та з різних причин завершити їх не вдалося. Найближче до цільного природни- чого образу Поділля підійшли у своїх працях К. Геренчук, М. Чижов іи Л. Воропай. Не тішить себе думкою і автор даної роботи, що Ипму нарешті вдасться створити повний, узагальнюючий образ при- рпди Поділля. У книзі такого об'єму це нереально. Він лише вірить, ця робота стане не кінцем, а початком у вирішенні такого ціка­ві по завдання.

Про те, що створенню комплексних характеристик природи Поділля не було приділено достатньої уваги, свідчить той факт, що і сьогодні немає єдиної думки щодо назви Поділля, назв його окре­мих регіонів, їх природних меж тощо.

Поділля — історико-географічна назва крайнього заходу лісо­степу Правобережної України^I. У географічних енциклопедіях, і омонімічних та етимологічних словниках стало висловлюється думка, що територія, яку займає сучасне Поділля, до навали тата­ри монголів, а точніше до XIV ст., називалась Пониззям [2,5,6,12]. Слова “низ” і “діл” — синоніми, проте географічний аналіз літо­писів показує, що ними позначались різні території. Пониззя — ісографічно “нижня”, “долинна” частина відносно Передкарпат- гя і Карпат, та історично — Галича, включало в себе долини Дністра (нижче Галича) та нижніх течій його лівих приток, тобто і уіасну територію Середнього Придністров'я. У літописі за 1226 р. чигаємо: “Мьстиславт> дасть Галичь королевичю Андр-ьеви, а самь в »А Понизье” [ПЗРЛ, 11, 1962. іпат. літопис, с.750]. Трохи пізніше в 1240 р.“Доброслав і Соудьичь грабаше всю землю и вьше во Ьпкотоу** все Поцизье принА...” [там же, с.789].

Сучасна назва “Поділля” (Подольє, Подолля, Поділь, Подолі., Подільська земля) вперше згадується в літописі 1392 р., проте у вжитку литовських князів її знаходимо за 1351 р. В українській грамотах — за 1389 р. Серед природодослідників переважає думки, що назва Поділля пов'язана з рівнинним розташуванням (по долу) відносно Карпат [3,7,11]. Доля істини в цьому є. Проте важко умни ти, що віддалене від Карпат інколи на сотні кілометрів межиріччи Дністра і Південного Бугу, особливо Побужжя, лежить “по долу" відносно цього гірського краю. Згадаймо: в межах Києва — Поднл, навіть не Лівобережжя, а лише частина правого берега, яка бе.тмо середньо примикає до крутого уступу долини Дніпра. Ніхто також не дає відповіді на запитання: чому саме в XIV ст. виникла потрг ба в заміні слова “Пониззя” на однозначне “Поділля”? Істина, ми буть, в іншому. Поділля — історико-географічна назва регіону, й слова “діл”, “дол” більшість дослідників, особливо природознавці, розглядають тільки як географічне поняття — “дол", “долини", “по долу” від чогось (в даному випадку Карпат). Проте є інші знп чення слів “діл”, “дол”, а саме — “доля”, “поділ”, “наділ” ,“чле тина” [5]. Назва Поділля закріпилася з XIV ст. після загарбання та поділу, розділу сучасних земель західних регіонів України між феодальною Литвою, Польщею і частково кримськими татарами (мал.1). “Поділені” землі Пониззя, Буго-Дністровське межиріччя їй Побужжя отримали єдину назву — Поділля. Слово “ділити” є 1 и литовській мові — “баііаи”, “баііуіі” [5]. Таким чином, хоча “Поїш і зя” і "Поділля” синонімічні назви, з географічного погляду це різні регіони. В XIV ст. не було заміни назви “Пониззя” на “Поділля" Завдяки тому, що регіон Пониззя ввійшов до складу “поділених" земель — Поділля, необхідність у цьому терміні відпала. У подалі, шому історія неодноразово підтверджувала справедливість та праи дивість назви регіону “Поділля”. У 1430-1434 рр. Поділля відійшло до Польщі, після поділів якої Західне Поділля (сучасна Тернопільсь ка область, крім північної її частини) включене до складу Австрії (1772 р.), а Східне Поділля — до складу Росії (1793р.). До першої світової війни кордон між цими країнами проходив по р.Збруч. У Східному Поділлі були створені Подільське і Брацлавське намісниці ва, які наприкінці XVIII ст. об'єднані в Подільську губернію (ліквідо вана в 1929 р.). Не випадково історико-географічні межі Поділля

ІУм утишся різними авторами по-різному: від центральної част­ії кумисної Хмельницької області разом з лівобережжям Середньо- I Нри/піістров'я до обширної території між північно-західними кор- ІЬннміі України та берегами Чорного моря [1,4,9,10].

• ми'одні, в межі Поділля, згідно зі схемою природно-господарсь- ||м и районування України, входять території трьох адміністративних

МКН І Іїї іділля в XIV ст. (масштаб 1:3 000 000)

Шли* гей — Вінницької (Східне Поділля), Хмельницької (Центральне ІМІллм) і Тернопільської (Західне Поділля) [8], загальною площею (N1,0 і не кв.км або 10,1 відсотків території України (мал.2). Саме в ||ннч межах буде розглянута природа Поділля в даній роботі.

І Іи різному визначають природні межі Поділля [2,3,7,11]. Для ■інрико-географічних регіонів (країв), яким є Поділля, можливо, ш не суттєво. Проте географи звикли мати справу з конкретними Ірн інріями, чітко окресленими на географічних картах і Ц|і|нін чемах. Аналіз відповідної літератури показує, що в загальному ЯКІ лили природознавців щодо природних меж Поділля співпадають.

Розбіжності є в окремих деталях, зокрема: межі Поділля на окремих ділянках в районі Середнього Побужжя, на крайньому півдні та північному заході.

У природному відношенні Поділля співпадає з межами Подільської височини. Не вдаючись у подробиці, його межі на Середньому Побужжі доцільно проводити не по сучасній долині Південного Бугу, а по прадавній долині стоку льодовикових вод Південного Бугу від с. Уланів через м. Калинівку та смт Турбів, далі по р. Соб, через смт Дашів, м. Гайсин і на південь до впа-

Мал. 2. Межі Поділля (масштаб 1:3 000 000)

1 — природні межі, 2 - попітико-адміністративні межі, 3 — природно-господарські межі (співпадають з адміністративними)

діння в річку Південний Буг притоки Удич (мал.2). Ця межа до­сить чітко простежується не тільки за особливостями геологіч­ної будови, рельєфу, грунтовим покривом та рослинністю, але і в структурі сучасних ландшафтів та характері їх господарсько­го використання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Батю,_{мков п н} подолия: Историческое описание. — СПб, 1891.— С. З 83.

2. Геогр_Эф1_Чна енциклопедія України: В 3 т. Т. 1,— К.: ”Українська енцик­лопедія” /V, _{м п Бажана}. J993. _ с. 52.

3. Гереь,_Чу_К к / Койнов М.М., Цись П.М. Природно-географічний поділ Львів-ськ0г_{о та} Подільського економічних районів. — Львів: Вид-во ЛДУ, 1964. - 22_{0 с}

4. Гульдіц_{ан в к} Подольская губерния: Опыт географического и статисти­ческого оп_исания _ каменец-Подольский, 1889.— 414 с.

5. Етимц_логі_чний _{словник} української мови: В 7 т. T. 2. — К.: Наук, думка, 1985. - С. 89-90.

6. Етимо_{погічний} словник літописних географічних назв Південної Русі. — К. : Наук. думк_{а 1985} _ q ЮЗ-107

? 71азаї_)енк0 Сребродольський Б. І. Мінералогія Поділля. — Львів: Вид-во ЛДу _19бд _ Q 3—5

S. Мариі_іич о.М., Пащенко В.М. Физико-географическое и природно-хо- эяиственнр_е районирование территории Украинской ССР //Конструктивно- географич_{еские основы} рационального природопользования в Украинской ССР: Теор_{етические и} методологические исследования. — К. : Наук, думка, 1990. — С. 02-97.

9. Молча_{новский н} очерки известий о Подольской земле до 1434 г. (преиму­щественна _{по лет0}писям). — К.: "Университетские известия”, 1883-1885.

10. Онац_кий д р подолия: Краткий исторический очерк с указанием пунк­тов, важне_{йших в} историческом отношении. — К., 1913. — 48 с.

11. Фізи_ко._геоГр_аф_ічне районування Подільських областей / Воропай Л.І., Кожуріна /Vf ç Рибін М. М. та ін. — Чернівці: Вид-во ЧДУ, 1966. — 142 с.

12. Янкр м.т. Топонімічний словник-довідник Української PCP. — К.: Рад. школа, 19гз _ Q ц-p