5. Напрями морального виховання: статеве, патріотичне, екологічне, виховання дисциплінованості та ін.

Статеве виховання – це процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Його мета – формування моральних стосунків між особами протилежних статей, культури, дружби, кохання, інтимних почуттів.

Серед завдань статевого виховання варто виділити такі, як:

– формування наукових знань про біологічні і соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дівчат;

• ознайомлення з анатомо-фізіологічними особливостями статей;

• формування взаємоповаги хлопців і дівчат;

• виховання відповідальності за свої дії в статевих стосунках;

• виховання прагнення до створення сім’ї.

У процесі статевого виховання необхідно зосередити увагу на розгляді таких проблем, як особливості статевого дозрівання дівчат і хлопців, можливі негативні наслідки ранніх статевих стосунків, впорядковувати інформацію, яка приходить із різних джерел, особливо низькопробну. У спілкуванні з школярами треба значну увагу приділяти медичним аспектам статевого виховання: статевій гігієні, профілактиці венеричних захворювань, запобігання ВІЛ-інфекції.

Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, усвідомлення того, що статеві стосунки без справжнього почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне.

Критерієм статевої вихованості є сформованість поваги до осіб протилежної статі.

Екологічне виховання – це спільний процес діяльності вихователя і вихованців, спрямований на формування відповідального ставлення школярів до довкілля.

Його метою є формування екологічної культури школярів, а завданнями – нагромадження знань про довкілля, виховання таких почуттів, як любов до природи, бажання її берегти і примножувати, формування умінь і навичок природоохоронної діяльності, залучення учнів до активної роботи по збереженню і поліпшенню довкілля.

Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Передумовою розвитку екологічного мислення є наявність в учнів екологічних знань, а наслідком – екологічний світогляд.

На основі екологічного мислення формується екологічна культура як єдність глибоких знань про навколишнє середовище, відповідального ставлення до природи та уміння вирішувати екологічні проблеми, брати безпосередню участь в природоохоронній діяльності.

У процесі екологічного виховання необхідно враховувати такі його аспекти: національний та регіональний підхід до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування; гуманістична спрямованість і зростаюча роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства; збереження фізичного і духовного здоров’я людини; розкриття основних екологічних законів та понять, важливості екологічних знань не лише у виробництві, а й у повсякденному житті.

Рівень екологічної вихованості школяра можна визначити на основі здатності його до активної участі у природоохоронній роботі.

Одним з найскладніших видів діяльності, до якої залучаються учні з педагогічних міркувань – є діяльність, спрямована на перетворення власної особистості, тобто самовиховання.

Спрямовувати активність вихованця на створення власної особистості – значить перетворити його у співучасника процесу виховання, в його суб'єкта, зробити союзником у досягненні виховної мети.

Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення, до кінця реалізуються сутнісні сили двостороннього процесу виховання. П.П.Блонський писав: "Найбільш дієвим і плідним є виховання, яке звертається до власних сил особистості, що виховується, і дії на останню не за допомогою зовнішнього впливу, а ... зсередини".

Cамовиховання передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси.

1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів, спостереження за собою ніби з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення до себе об'єктивного ставлення.

2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого.

3. Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків, добрих справ, за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із "зворотним знаком" – плюсом.

Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально- вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній.

Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам'яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка – прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам'яті; логіка – наука про закономірності, форми мислення; евристика – наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру.

Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям, зовнішністю та ін.

Організація самовиховання здійснюється на засадах органічності (процеси виховання і самовиховання мають бути взаємопов'язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.