9. Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами.

Під спільним заподіянням шкоди слід розуміти єдність дій співзаподіювачів, яка полягає в такому їх взаємозв'язку, коли кожна дія і всі у сукупності дії є необхідною причиною сумісної (неподільної) шкоди.

Отже, при спільному заподіянні шкоди виключення хоч би однієї дії із комплексу дій співзаподіювачів не веде до виникнення сумісного (неподільного) шкідливого результату.

Спільному заподіянню шкоди властиві дві ознаки.

1. єдність дій співзаподіювачів, яка причинно зумовлює настання шкоди - Ця ознака свідчить про особливості причинного зв'язку між діяльністю співзаподіювачів і шкодою. Діяльність кількох осіб у сукупності причинно зумовлює шкоду.

2. це сумісність (неподільність) заподіяної шкоди, тобто неможливо визначити, яка частина шкоди чиїми діями заподіяна.

Прикладом спільного заподіяння шкоди є заподіяння шкоди третім особам внаслідок зіткнення (взаємодії) джерел підвищеної небезпеки або заподіяння шкоди в результаті вчинення групового злочину (розкрадання державного майна за попередньою змовою групою осіб).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, солідарно відповідають перед потерпілим ( ст. 1190 ЦК України).

Підстави солідарної відповідальності спільних заподіювачів шкоди визначаються відповідно до закону (статті 1166, 1187 ЦК України). Співзаподіювачі як володільці джерел підвищеної небезпеки відповідають незалежно від вини. Здебільшого солідарну відповідальність несуть особи, які заподіяли шкоду спільними злочинними діями як співучасники. Суди мають право покласти на підсудних, спільними діями яких заподіяно шкоду, часткову, а не солідарну відповідальність, якщо такий порядок стягнення цілком відповідає інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування шкоди. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є ч. 2 ст. 1190 ЦК України, яка передбачає, що за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

10. Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.

Конституція України (ст. 3) проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в державі. Отже, заподіяння фізичній особі каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або позбавлення її життя породжують зобов'язання з відшкодування шкоди, яке має низку специфічних особливостей порівняно із загальними правилами про зобов'язання із заподіяння шкоди.

Вищезазначене деліктне зобов'язання виникає за наявності загальних умов цивільно-правової відповідальності, які в даному випадку мають певні особливості.

Оскільки життя та здоров'я особи є абсолютною цінністю, будь-яке заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я громадянинові або позбавлення його життя є протиправним. І тільки у виключних випадках, прямо передбачених законом, завдання шкоди життю або здоров'ю людини є допустимим (наприклад, коли шкода завдається у стані необхідної оборони).

Шкода, заподіяна життю або здоров'ю людини, яка спричинила її каліцтво, травму або смерть, не може бути відшкодована в натурі, а її грошова компенсація найчастіше не може призвести до повного відновлення порушеного стану потерпілого. Ця обставина визначає специфіку даного делікту.

Обсяг шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому, повинен складатися із двох частин:

1. компенсації майнових втрат (втрати заробітку, інших доходів, витрат на відновлення здоров'я, витрат на поховання тощо)

2. компенсації моральної шкоди.

Якщо майнової шкоди у потерпілого не виникло, хоча його здоров'ю і заподіяно шкоду, його права обмежуються можливістю вимагати компенсації за фізичні та моральні страждання, які він пережив.

Специфіка причинного зв'язку як умови відповідальності полягає у встановленні кількох ланцюгів причинного зв'язку:

• повинен бути встановлений причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди та ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого,

• причинний зв'язок між ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого та майновими втратами, які виразилися у втраті заробітку, додаткових витратах тощо.

Умовою відповідальності за шкоду, заподіяну життю або здоров'ю потерпілого, є вина заподіювача шкоди, крім випадків заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України

Відповідно до загального правила ст. 1166 ЦК України вина заподіювача презюмується, отже, для звільнення від відповідальності він повинен надати докази своєї невинуватості.

Залежно від того, яким благам завдано шкоду, виділяють:

а) відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

б) відповідальність за шкоду, завдану смертю потерпілого.

Відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної чи загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Тобто в результаті каліцтва або іншого ушкодження здоров'я майнові втрати фізичної особи можуть виражатися

- у втраті заробітку (доходу), якого вона позбавилася повністю або частково у зв'язку з втратою працездатності,

- у додаткових витратах, які громадянин повинен нести у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох факторів, а саме:

а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я;

б) ступеню втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (доход) потерпілого обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (доход) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).

У разі, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК України). Якщо потерпілий ніколи не працював та не має професії, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1195 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 1197 ЦК України, якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

До складу втраченого заробітку (доходу) потерпілого включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. В разі зайняття особою підприємницькою або творчою діяльністю, доходи від такої діяльності також включаються у склад втраченого заробітку (доходу) на підставі даних органу державної податкової служби. Розмір такого доходу визначається із річного доходу потерпілого, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо потерпілий одержував доход менше ніж дванадцять місяців, розмір його втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (ст. 1198 ЦК України).

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. З ст. 1197 ЦК України).

Другим фактором, який впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — ступінь втрати загальної працездатності. Ступінь втрати працездатності визначає медико-соціальна експертна комісія у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК проводить огляд потерпілого за направленнями лікувально-профілактичного закладу, профспілкового органу підприємства, органів слідства, прокуратури. Розмір відшкодування потерпілому визначається у відсотках до середньомісячного заробітку, що відповідає ступеню втрати працездатності. В разі втрати 100% працездатності потерпілий має право на відшкодування повної суми середньомісячного заробітку (доходу).

Другим видом майнової шкоди, яка може бути заподіяна потерпілому внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати (ст. 1195 ЦК України,).які, наприклад, можуть виражатися у витратах на лікування, посилене харчування, санаторно-курортне лікування, протезування, сторонній догляд тощо. Потерпілому, який потребує кілька видів допомоги, відшкодовуються витрати, пов'язані з отриманням кожного виду допомоги.

При заподіянні шкоди малолітній особі (за ЦК України — до 14 років), яка, як правило, не має заробітку (доходу), відшкодуванню підлягають лише додаткові витрати, викликані ушкодженням здоров'я (ч. 1 ст. 1199 ЦК України,). Після досягнення потерпілим 14 років (учнями — 18 років) йому також відшкодовується шкода, пов'язана з втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. В разі, якщо на момент заподіяння шкоди неповнолітня особа (від 14 до 18 років) мала заробіток, шкода відшкодовується їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1199 ЦК України,).

Потерпілий, який не мав професійної кваліфікації і після досягнення повноліття залишається непрацездатним внаслідок каліцтва, завданого йому до повноліття. Він має право отримати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 4 ст. 1199 ЦК України).

Якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди, він має право на збільшення розміру відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України,). В свою чергу особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, вправі вимагати зменшення розміру відшкодування, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України,). Збільшення (індексація) розміру відшкодування можливе також за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя (ст. 1208 ЦК України).

Відповідальність за шкоду, завдану смертю потерпілого.

В разі смерті потерпілого особа, яка несе за це цивільно-правову відповідальність, зобов'язана відшкодувати шкоду, яка виникла у зв'язку з втратою годувальника у непрацездатних осіб, які знаходилися на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини потерпілого, народженої після його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1200 шкода відшкодовується:

а) дитині --до досягнення нею 18 років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш, як до досягнення ним 23 років);

б) чоловіку, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

в) інвалідам — на строк інвалідності;

г) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому члену сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними 14 років;

д) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом 5 років після його смерті.

Конкретний розмір відшкодування шкоди, призначений на користь кожної особи, яка має право на відшкодування, визначається виходячи із середньомісячного заробітку (доходу) померлого, з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають право на відшкодування шкоди (ч. 2 ст. 1200 ЦК України). На практиці визначення розміру відшкодування непрацездатним утриманцям та іншим особам, які мають право на відшкодування, може мати три варіанти:

Варіант І. Непрацездатним утриманцям відшкодування визначається у розмірі середньомісячного заробітку померлого за вирахуванням частки, що припадала на самого померлого і працездатних утриманців, які не мають права на відшкодування. Наприклад, середній заробіток померлого становив 80 грн. На його утриманні перебували: працездатна дружина, яка не працювала, та двоє дітей віком 12 і 15 років. Для визначення розміру відшкодування необхідно провести такі розрахунки: із суми середнього заробітку виключити частину заробітку, що припадала на потерпілого і працездатну дружину:

80 грн.: 4 = 20 грн. х 2 = 40 грн; 80 грн. — 40 грн. = 40 грн.

У даному випадку право на відшкодування мають двоє дітей і на них припадає 40 грн. Для визначення розміру відшкодування кожному з дітей необхідно зазначену суму поділити на кількість дітей: 40 грн. : 2 = 20 грн.

Варіант II. Непрацездатним особам, які не перебували на утриманні померлого, але мали право на одержання від нього утримання, розмір відшкодування визначається таким чином:

а) якщо кошти на утримання стягуються на підставі рішення суду, то відшкодування визначається в сумі, призначеній судом;

б) якщо кошти на утримання не стягуються у судовому порядку, то розмір відшкодування встановлюється у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища непрацездатних осіб і можливості потерпілого за своє життя надавати їм допомогу. Наприклад, заробіток потерпілого становив 90 грн. на місяць. На відшкодування шкоди претендує непрацездатний батько потерпілого, який проживає з іншим сином (братом померлого) і перебуває на його утриманні. Враховуючи матеріальне становище батька і можливості потерпілого за своє життя надавати йому допомогу, слід визначити розмір відшкодування батькові в сумі 20 грн.

Варіант III. У разі коли право на відшкодування шкоди мають одночасно непрацездатні особи, які були на утриманні померлого, і непрацездатні особи, які не були на його утриманні, спочатку визначається розмір відшкодування шкоди особам, які не були на утриманні померлого. Цим особам розмір відшкодування визначається у твердій грошовій сумі, що виключається із заробітку померлого. Потім визначається розмір відшкодування шкоди особам, які були на утриманні померлого в порядку, зазначеному у варіанті І.

Відшкодування шкоди особам, які втратили годувальника, виплачується у повному розмірі без урахування призначеної пенсії та інших доходів. Це правило поширюється лише на випадки, коли смерть годувальника сталася внаслідок ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Отже, у решті випадків пенсія, що призначена у зв'язку зі смертю годувальника, підлягає зарахуванню і на її суму зменшується розмір відшкодування особам, які мають право на відшкодування у разі смерті годувальника.

Закон не передбачає відшкодування якихось додаткових витрат, пов'язаних зі смертю годувальника, хоча такі витрати можливі (наприклад, витрати по догляду за потерпілим до його смерті тощо). Єдиний виняток становлять витрати на поховання, відшкодуванню яких присвячена ст. 1201 ЦК України, До таких витрат судова практика відносить витрати на придбання необхідних приналежностей для поховання, транспорт, на оплату звичайних ритуальних послуг, на спорудження надгробного пам'ятника. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Порядок відшкодування шкоди. - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, здійснюється щомісячними платежами (ч. 1 ст. 1202 ЦК України). За наявності обставин, що мають істотне значення, суд, з урахуванням матеріального становища заподіювача шкоди, може присудити здійснення відшкодування одноразовим платежем, але не більш, ніж за три роки наперед. Такою обставиною, що має істотне значення, може бути, наприклад, виїзд заподіювача шкоди за кордон у тривале відрядження, що ускладнить виплату ним щомісячного відшкодування.

Стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на підставі висновку відповідної лікарської експертизи, а також в разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

У разі смерті громадянина, зобов'язаного відшкодувати шкоду, обов'язок з її відшкодування переходить до її спадкоємців в межах вартості спадкового майна. При реорганізації юридичної особи, визнаної відповідальною за шкоду, заподіяну життю або здоров'ю, обов'язок з виплати необхідних платежів покладається на її правонаступника. В разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, що мають право на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або зазначеним особам. В разі відсутності у юридичної особи коштів для капіталізації платежів, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК України