Микола віталійович лисенко – засновник української класичної музики

Персоналія: Засновником української класичної композиторської школи XIX століття є М.В. Лисенко (1842 – 1912) – видатний український композитор, талановитий диригент, педагог, вчений-фольклорист та визначний музично-громадський діяч.

Біографічні дані: народився в с. Гриньки, що на Полтавщині. З дитинства тягнувся до музики. Першою вчителькою була мати (добре володіла фортепіано). Отримав освіту у пансіоні Гедуена у Києві, потім у Харківському та Київському університетах на природничому факультеті. Але вирішив присвятити себе музиці → вступає до Лейпцігської консерваторії (2 роки), а пізніше у Петербурзі відвідував лекції з інструментовки у М. Римського-Корсакова.

Особлива заслуга Лисенка полягає у тому, що він створив всі основні жанри професійної музики на основі української народнопісенної спадщини, підняв найважливіші теми української історії та фольклорних звичаїв.

Оперний жанр: Ним написані такі опри на сюжети Миколи Гоголя “Утоплена”, “Різдвяна ніч”, історико-героїчна народна музична драма “Тарас Бульба”, Івана Котляревського “Наталка Полтавка”, дитячі “Коза-Дереза”, “Зима і Весна”, “Пан Коцький”.

Вокально-хоровий: Причини: хорові традиції народного та професійного співу на Україні, цей вид мистецтва найбільш масовий і доступний для широких кіл, композитор організовував хори і писав для них репертуар. Більшість творів написані на слова Тараса Шевченка. Композитором написано понад 30 творів для хору (великі вокально-симфонічні полотна “Радуйся, ниво неполитая”, “Б’ють пороги”, “На вічну пам’ять Котляревському”, хорові поеми “Вогні горять”, “Сон”, мініатюри) та понад 100 романсів (“Ой, Одна я, одна”, “Садок вишневий коло хати”, “Реве та стогне Дніпр широкий”). У пізній період творчості пише на слова передових український та зарубіжних поетів Гейне (“Не жаль мені”), Івана Франка (“Безмежнеє поле”), Лесі Українки, Олександра Олеся.

Оркестрова музика: Струнний квартет, “Юнацька симфонія”, увертюра до опери “Тарас Бульба”.

Фортепіанна музика: Соната, полонези, рапсодії та невеликі п’єси – “Героїчне скерцо”, “Баркарола”, “Елегія”, ”Сумний спів”, “Дуска-Шумка”.

Лисенко – фольклорист: Сім випусків по сорок обробок народних пісень для голосу у супроводі фортепіано, 13 хорових десятків, 5 випусків обрядових пісень – 2 збірки “Веснянок”, “Купальська справа”, “Колядки та щедрівки”, “Весілля”; збірка танків та веснянок “Молодощі”, хорова для молодших та середніх дитячих хорів. А також наукова праця “Характеристика музичних особливостей українських дум та пісень, співаних Остапом Вересаєм”.

Громадська діяльність: Незважаючи на переслідування української культури широко пропагує національне мистецтво, організовує концерти, працює з хорами та пише теоретичні праці, пов’язані з фольклором. На власні кошти купує будинок, де засновує музично-драматичну школу, у якій викладає особисто. Випускники – Стеценко К.Г., Ревуцький Л.М. Пізніше школа перейменована у Державний музично-драматичний інститут ім. М.В. Лисенка, який згодом реформований у Київську консерваторію та Київський театральний інститут.

На честь М.В. Лисенка були названі Вищий музичний інститут у Львові, філармонічний зал у Києві, Харківський оперний театр, Полтавське музичне училище, численні музичні школи.