Романтизм

Визначення: художній напрямок у мистецтві країн західної Європи кінця 18 першої половини 19 століть.

Живопис: Давід, Делакруа, Каміль.

Література: Байрон, Гейне, Гюго.

Музика: Франц Шуберт, Гектор Берліоз, Фелікс Мендельсон, Роберт Шуман, Фредерік Шопен, Ференц Ліст, Ріхард Вагнер.

Причини виникнення: “Революції 1648 та 1789 років були революціями європейського масштабу, вони проголошували політичний устрій нового європейського суспільства” (Карл Маркс). Революція 1789 р.(Велика французька) – відкрила нову епоху в історії людства, призвела до великого підйому духовних сил народів Європи, до боротьби за верховенство демократичних ідеалів. З іншого боку – на зміну феодальному устрою прийшов буржуазний, який відрізнявся експлуатацією народу. Ідеї “свободи, рівності та братерства” – залишились лише мрією.

Люди, що були зраджені в своїх надіях, не змирилися з дійсністю і, одночасно, розчаровані в боротьбі, митці нового часу по своєму почали висловлювати свій протест по відношенню до нового порядку. В цій ситуації правила класицизму вже не задовольняли духовних потреб людей. Тому на переломі 18 та 19 століть і склався новий художній напрямок – романтизм.

Риси: 1. Показ буржуазної обмеженості. 2. Протест проти нових суспільних обставин. 3. Відстоювання ідеалів справедливості і свободи.

Тематика: 1) велика увага у відображенні внутрішнього світу людини → тема ліричного сповідання, лірика кохання; 2) конфлікт між героєм та навколишнім світом → тема самотності, біль з приводу розрізненості людей, тема смерті, протиставлення мрії та дійсності; 3) інтерес до вітчизняної культури (національно-визвольна боротьба проти Наполеона) → розквіт національних шкіл, що спирається на традиції народного мистецтва – Польща (Шопен), Норвегія (Гріг), Чехія (Сметана), Угорщина (Ліст), Росія; 4) світ фантастики (як відрив митця від реальності); 5) тема мандрів у пошуках щастя.

Форми: 1) розквіт тричастинної форми (І та ІІ порівняння дійсності та мрії; події реального світу повертають героя назад → АВА); 2)розквіт мініатюри; 3) мініатюра стає частиною великого циклу – сюїти; 4) з’являються романтичні поеми → симфонічні поеми; 5) розквіт романсу.

Новаторства романтизму: 1) розквіт камерної фортепіанної мініатюри; 2) розквіт танцювальної мініатюри (вальси, мазурки, полонези); 3) розквіт інструментального виконавства – Паганіні, Шопен, Ліст; 4) нове звучання симфонічного оркестра – відомі диригенти – Берліоз, Вагнер; 5) панування програмності (Ліст, Берліоз) – перейнявши від класиків симфонічний принцип розвитку музики, підійшли до більшої конкретності музичних образів, більш тісного зв’язку з літературою, іншими видами мистецтва – це призвело до програмних творів.

Розвиток традицій романтизму: ідеї романтизму у своїх творах пропагували Йоханес Брамс, Едвард Гріг, Берджих Сметана, Антонин Дворжак, а у XX столітті Густав Малер, Рихард Штраус.

Російська класична музика першої половини XIX століття

Витоки: поч. XIXст. –докласичний етап, далі становлення класичної музики Російська класична музика бере свій початок в російській народній творчості. В середині XVIII ст. набувають поширення одноголосні пісні, романси ліричного змісту, близькі за текстом і інтонацією до народної пісні з супроводом гітари або фортепіано.

Російський романс: На початку XIX ст. з'являється група обдарованих композиторів — Олександр Львович Гурільов (1803 – 1848), Олександр Егорович Варламов (1801 – 1848), Олександр Олександрович Аляб'єв (1787 – 1851). Головне місце в їх творчості займали романси і пісні, найбільш відомими з яких є “Однозвучно гремит колокольчик” Гурільова; “На заре ты ее не буди” Варламова; “Соловей” Аляб'єва та ін. Основне значення цих композиторів полягає в тому, що в їх творчості значно розширено тематику, поглиблено лірику, використано багато текстів Пушкіна і Лєрмонтова (“Я вас любил” Аляб'єва, “Белеет парус одинокий” Варламова та ін.). Романси популяризують домашнє музикування → вийшли перші російські музичниі класики –Глінка та Даргомижський.

Михайло Іванович Глінка (1804 – 1857): зумів поєднати в своїй музиці самобутність, народний характер музики з високою майстерністю, зумів вкласти в свої твори глибокий ідейний зміст, дати приклад своїми творами усіх класичних жанрів для наступників.

Симфонічний: кожен твір має багато яскравих художніх образів –розвиток народних тем (“Камаринская”), жанрові замальовки (“Ночь в Мадриде” “Арагонская хота”), особистісні переживання героя (“Вальс-фантазия”). Не написавши жодної симфонії, дає початок трьом гілкам симфонізму: епічній, ліричній та драматичній.

Вокальний: 70 романсів, Пушкін – “Ночной зефир”, “Я помню чудное мгновенье”, Жуковский – “Ночной смотр”... Заснував російську вокальну школу – поєднує традиції італійського bel canto (прекрасного співу) з рисами народної пісні.

Оперний: перша народна музична драма – “Іван Сусанін” (“Життя за царя”) – відмовляється від розмовних діалогів, відбувається злиття симфонічного та вокального. Казково-епічна опера “Руслан та Людмила”.

Олександр Сергійович Даргомижський (1813 – 1869): творча увага направлена на конкретну просту людину, на її переживання, страждання. Створює першу російську народно-побутову музичну драму «Русалка». Вперше в опері було показано переживання і трагічну долю простої селянської дівчини та її батька. Намагався передати внутрішні переживання через мову – мовна інтонація стала головним виразним засобом.

Романси: ≈ 100, вводить нові жанри: сатиричний романс “Червяк”, лиричний монолог “Мне грустно”, “Я вас любил”, драматична пісня “Старий капрал”. Усі романси підпорядковуються одному принципу: “Хочу щоб звук прямо відображав слово” .

Послідовники: Традиції заложені Глінкою та Даргомижським продовжили у своїй творчості композитори другої половиниXIX століття. Це композитори “Могучої кучки” – Балакірєв, Кюі, Бородін, Мусоргський, Римський-Корсаков, а також Чайковський. Сміливо можна сказати, що і наступні покоління російських композиторів йдуть тим напрямком, що його проложив Глінка.

РОСІЙСЬКА КЛАСИЧНА МУЗИКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

Історичні передумови: поч. 60-х років – суспільний підйом → Поразка у Кримській війні. Прихід до престолу Олександра ІІ(реформатор). Відміна кріпосного права 1861р.

Література: Некрасов, Добролюбов, Герцен, Чернишевський.

Живопис: Перов, Крамський, Рєпін, Суриков, Сєров, Левітан (“Товариство предвижних художніх виставок” – “передвижники”).

Музика: Пожвавлюється музично-громадське життя: організуються музичні товариства, розвивається концертна діяльність, створюється безкоштовна музична школа, розвивається професійна музична освіта (брати Рубінштейни відкривають консерваторії: Антон Григорович — у Петербурзі (1862 р.) і Микола Григорович —у Москві (1866 p.)).

Композитори “Могучої кучки”: Найвизначнішим об’єднанням композиторів була нова російська музична школа або “Могуча кучка”. Главою і натхненником її був Мілій Олексійович Балакірєв, учасниками — Модест Петрович Мусоргський, Олександр Парфірієвич Бородін, Микола Андрійович Римський-Корсаков і Цезар Антонович Кюї. Ця група була послідовниками Глінки і пропагувала його російську музику.

Ідеї та сюжети: У своїй творчості прагнули створити ідейну, змістовну музику, яка правдиво відображає життя народу, його думки і почуття, вони створювали національне, самобутнє реалістичне мистецтво. За основу музичної мови “кучкисти” брали характерні риси і звороти російської народної пісні. Поряд з російським фольклором використовували мелодії інших народів, особливо східних. Вони обробляли народні українські, грузинські, вірменські, татарські та інші мелодії. Бородін в опері «Князь Ігор», а Римський-Корсаков в симфонічній сюїті «Шехерезада» та опері «Золотий півник» використали інтонації і ритми східних народів. Для “кучкістів” характерні прагнення до реалізму, правдивості музичних образів і характерів. Яскравий реалізм в операх «Борис Годунов» і «Хованщина» Мусоргського, «Псковитянка» і «Царева наречена» Римського-Корсакова, «Князь Ігор» Бородіна та ін. Яскраво відображали в своїх творах давнину, перекази, старовинні обряди, сільський побут, казкові теми та ін. – опери «Снігуронька» і «Садко» Римського-Корсакова, «Сорочинський ярмарок» Мусоргського.

П.І. Чайковський: Поряд з композиторами Могучої кучки жив і творив Петро Ілліч Чайковський — глибоко національний композитор. Як Римський-Корсаков, так і Чайковський своєю творчістю і педагогічною діяльністю справили величезний вплив на розвиток російської музики, створивши в ній дві школи — петербурзьку і московську. Відомі своїм реалізмом та ліризмом такі його твори як опери “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама”, пізні симфоній (№5,6), увертюра-фантазія “Ромео та джульета”, близькі також казкові теми – це його три балети “Лускунчик”, “Спляча красуня”, “Лебедине озеро”.

Жанри: Переважають вокальні твори — опери і романси. Інструментальні твори їх пов'язані з певним конкретним задумом або сюжетом. Такі, наприклад, симфонічна сюїта «Шехерезада» і симфонічна поема «Садко» Римського-Корсакова, симфонічна картина «Ніч на Лисій горі» і фортепіанна сюїта «Картинки з виставки» Мусоргського, симфонічна картина «В Середній Азії» Бородіна та ін.

Послідовники: Петербурзька школа: Римський-Корсаков → Лядов і Глазунов.

Московська школа: Чайковський → Аренський, Рахманінов, Скрябін, Танеев.

Твори російських композиторів виконуються у всьому світі і користуються великою популярністю. Протягом другої половини XIX ст. і першої половини XX ст. російська музика завойовує провідне місце у світовому мистецтві. Це досягнуто завдяки гуманізму і народності, реалізму і високій майстерності музичних творів.