Віденський класицизм

Визначення: Класицизм (від лат. classicus — зразковий), художній стиль та естетичний напрямок в європейському мистецтві 17 — 18ст.ст., однією з найважливіших рис якого є звернення до образів та форм античної літератури та мистецтва як до ідеального естетичного зразка.

Країна виникнення: Франція.

Історичне підґрунтя: перехід від феодально-абсолютиського до ранньобуржуазійного строю. Просвітницькі ідеї Вольтера, Дідро, Руссо. Пік – французька революція 1789 року, що проголошувала ідеї рівності, свободи, братерства.

Ідеї: розумність буття в тому, що всім ходом речей в природі і житті керує єдиний загальний порядок, в тому, що людина є гармонійною істотою.

Тематика та сюжет: людина, її образ, її пристрасті та діяння - головний предмет інтересу митців. Класичне мистецтво займається найкрупнішими проблемами людського буття, оспівує найкращі якості людської натури. Мистецтво про людину і для людини.

Риси: Ідея порядку в закінченості та досконалості художнього твору, в системі обов’язкових правил, яким він повинен відповідати. Зокрема гармонія, внутрішня єдність цілого та його частин, строгі пропорції. Це досягалося в русі, становленні, боротьбі протилежностей – принцип симфонізму.

Принцип симфонізму: кожна нова ідея, новий музичний образ вимальовується поступово. Одна тема (г.п.) породжує контрасну їй іншу (п.п.).

Розквіт: Віденська класична школа – Йозеф Гайдн (1732–1809)(сим. >100), Вольфганг Амадей Моцарт (1756 – 1791) (сим. ~50), Людвіг ван Бетховен (1770 – 1827) (сим. 9).

Основні жанр:соната та симфонія.

Основні форми: остаточно сформувалися сонатне allegro, рондо (АВАСАДА..., де А – рефрен, ВСД – епізоди), тема з варіаціями (А А₁ А₂ А₃ А₄ А₅...).

Симфонія (від лат.співзвуччя): масштабний твір для оркестру. Складається з чотирьох частин, які разом утворюють сонатно-симфонічний цикл.

Перша частина: швидка, активна, у формі сонатного allegro; їй іноді передує повільний вступ. Сонатне allegro:

(вступ) ГП(Т) ПП(D) розвиток тем ГП(Т) ПП(Т) (coda)

Експозиція розробка реприза

Друга частина: повільна – задумлива, елегійна або пасторальна (картини природи, спокійне споглядання, мрії), інколи скорботна зосереджена.

Третя частина: менует, а пізніше скерцо. Це гра, веселощі, живі картини народного побуту.

Четверта частина: є підсумком всього циклу. Часто життєстверджуючий, урочистий, переможний або святковий характер. Здебільшого форма рондо або сонатного allegro(див. вище).

Соната: з італ. – “звучати”. Твір для певного інструмента. Має 3 частини. Перша частина сонатне allegro, друга – повільна, третя – швидкий фінал.

Історичне значення: становлення жанрів не пов'язаних з текстом, принципу симфонізму, упорядкований по-новому симфонічний оркестр (удосконалення і більш широке використання інструментів).

Творчість віденських класиків не лише є прикладом класицизму в музиці. Творчість композиторів цього стилю не стояла на місці, а розвивалася. Це помітно у симфоніях моцарта і особливо у пізніх творах Бетховена (симфонія №9 – вводиться хор “Ода радості”). Тут ми помічаємо вже риси романтизму.