Заняття № 2 Сучасні засоби забезпечення прохідності дихальних шляхів і штучної вентиляції легень у дорослих. Зупинка кровообігу та дихання. Технологія надання екстреної медичної допомоги дорослим.

 

У  своїй практичній діяльності лікар ЕМД не рідко зустрічається з ситуаціями, коли важкість стану пацієнта повязана з розладами дихання,  що проявляється дихальною недостатністю різного генезу, а той її повною зупинкою. Знання  основних етіопатогенетичних та клінічних проявів  дихальної недостатності, а також відповідних протоколів з медицини невідкладних станів  допоможе вибрати оптимальну лікувальну тактику.

     

Дихальна недостатність -  патологічний стан організму, який проявляється  нездатністю до  забезпечення адекватного поступлення для фізіологічних метаболічних потреб кисню, транспортування кров’ю та засвоєння його клітинами і виведення вуглекислого газу.

В залежності від різноманітних етіологічних чинників дихальна недостатність (ДН) поділяється на первинну та вторинну. Згідно поширеній класифікації в основі первинної ДН є порушення функції зовнішнього дихання, що можуть бути викликані наступними патологічними змінами:

1)               порушення прохідності дихальних шляхів (западіння язика; обструкція харкотинням шлунковим вмістом, стороннім тілом; ларингоспазм тощо);

2)               порушення центральної регуляції дихання ( набряк мозку; порушення мозкового кровообігу; травматичні та пухлинні ураження мозку; коматозні стани; менінгіти, енцефаліти; отруєння в т.ч. передозування лікарських препаратів(седативних, наркотиків);

3)               порушення активності дихальних м’язів (міастенія, ботулізм, правець,  дія м’язових релаксантів тощо);

4)               порушення цілості і обмеження рухливості грудної клітки (травматичні ушкодження грудної клітки в т.ч. із розвитком пневмотораксу, гемотораксу; плеврит, мязова дистрофія, кіфосколіоз, ревматоїдний спондиліт, ожиріння, обмеження рухливості діафрагми при парезі кишок тощо);

5)               порушення розтяжності (податливості) легень (пневмонії, бронхіоліти, ателектази,  пневмосклероз, бронхіальна астма, тромбоемболія легеневої артерії, синдром «шокових легень» тощо);

6)               порушення вентиляційно-перфузійних відносин (нерівномірність вентиляції та кровотоку при тривалому проведенні штучної вентиляції легень, набряк легень) .

Вторинна дихальна недостатність частіше виникає на тлі неспроможності артеріальної крові вмістити достатній об’єм кисню, порушення клітинного дихання та  недостатнього транспортування кисню  до тканин.

 

Характерним проявами дихальної недостатності є гіпоксія та гіпоксемія. Гіпоксія- патологічний стан організму, який проявляється дефіцитом кисню в тканинах. Поняття гіпоксемія включає в себе дефіцит кисню у крові. Гіпоксія виникає при наступних патологічних станах:

                   неможливості системи зовнішнього дихання забезпечити поступлення достатньої кількості кисню в артеріальну кров (гіпоксична гіпоксія),

                   зменшенні вмісту кисню в артеріальній крові внаслідок анемій, при порушенні функції гемоглобіну або утворенні його патологічних сполук (гемічна гіпоксія),      

                   неспроможності серцево-судинної системи забезпечувати необхідне переміщення крові по судинах малого та великого кола кровообігу (циркуляторна гіпоксія);

                   порушенні процесів окисного фосфорилювання в клітинах різних органів та систем (тканинна гіпоксія).

У свою чергу, гіпоксія може супроводжуватись гіперкапнією та гіпокапнією. Тканина гіпоксія може виникати на фоні гіпероксії (надмірного поступлення кисню). У клінічній практиці найчастіше спостерігаються змішані види порушень газообміну.