3. Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція як явище макроекономічної нестабільності має різноаспектні форми впливу на економічну та соціальну сфери людського життя. Найсильніший вплив у сфері економіки інфляція справляє за допомогою двох видів контрактів:

– довгострокових позик;

– угод, що визначають рівень зарплати.

Кожний із них контрактів визначає номінальну суму платежів, які мають здійснюватися протягом певного часу. Але у зв’язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може суттєво відхилятися від очікуваної кредиторами та позичальниками, роботодавцями та найманими працівниками вартості.

Взаємозв’язок інфляції та відсоткових ставок має надзвичайне значення на ринку капіталів, де кредитори (позикодавці) та позичальники (що отримують позики) укладають угоди, в яких зазначаються фіксовані суми платежів у гривнях.

Врахування інфляції дуже важливе при здійсненні іпотечних кредитів, які видаються строком на 25–35 років під фіксовані відсоткові ставки.

Саме невизначеність (непевність) стосовно рівня інфляції в довгостроковому періоді спричинила появу нового фінансово-кредитного інструмента — іпотечного кредиту з регульованою відсотковою ставкою. Цей інструмент покликаний щорічно, або з іншою періодичністю, коригувати відсотки за довгостроковими позиками залежно від рівня відсотків, за короткостроковими позиками, що знижує вплив інфляційних чинників на вартість довгострокового кредиту для фінансування житлового будівництва.

Інфляція впливає не тільки на боргові стосунки таких суб’єктів як домогосподарство, банківський сектор, підприємницький і фінансовий сектор, а й на боргові стосунки держави з домогосподарствами та підприємницьким сектором (державний внутрішній борг) та міждержавні боргові стосунки (зовнішній державний борг).

Наразі масштаби інфляційного зменшення реальної вартості державного боргу дещо обмежені. Причини обмежених можливостей знецінення державного боргу:

– зростання частки короткострокових боргових зобов’язань держави;

– зростання ступеня чутливості (коефіцієнта еластичності) реагування величини відсоткової ставки на рівень інфляції;

– надання довгострокових і середньострокових кредитів не в повному обсязі відразу, а траншами, що також дає можливість враховувати вплив інфляційних процесів на ціну позики.

Розглянемо, як впливає інфляція на угоди, що визначають рівень заробітної плати.

Попит і пропозиція на ринку праці мають один спільний визначник (за неокласичною теорією) — рівень реальної заробітної плати. Узгоджуючи її розмір, роботодавці та наймані працівники реагують певним чином на умови, що склалися на ринку праці. Якщо, наприклад, рівень ВВП і зайнятість високі, то заробітна плата має тенденцію до зростання. І навпаки, якщо обсяги ВВП і рівень зайнятості зменшуються, то заробітна плата зростає повільно або навіть зменшується.

Зв’язок між інфляцією (знеціненням) заробітної плати та ВВП з урахуванням інфляційних очікувань може бути представлений формулою:

де Y — фактичний обсяг ВВП;

Y * — потенційний обсяг ВВП;

P — очікуваний рівень інфляції;

qw — темп інфляції зарплати;

λ – коефіцієнт чутливості (еластичності) реагування заробітної

плати на зміни обсягу ВВП.

Це рівняння означає, що за будь-якого заданого рівня ВВП заробітна плата зростає швидше, ніж рівень сподіваної інфляції. Припускається, що номінальна заробітна плата зростає на 1% швидше на кожний додатковий процент очікуваної інфляції.

Підприємства погоджуються на таке прискорення заробітної плати, оскільки підвищення номінальної заробітної плати не буде вразливим для них, якщо з однаковими темпами зростатимуть ціни на їхню продукцію. За цих обставин і підприємці, і наймані працівники опиняються в таких умовах, у яких вони перебували за умови відсутності інфляції.

Інфляція, яка враховується в очікуваннях і поведінці економічних суб’єктів, — очікувана (прогнозована, передбачувана, сподівана).

Неочікувана інфляція (непередбачувана, несподівана, не прогнозована) — стає для населення несподіваністю, оскільки фактичний темп рівня цін перевищує очікуваний.

Інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються, є збалансованою.

Незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів.

При несподіваній інфляції робітники усвідомлюють зростання цін та інфляцію своєї заробітної плати тільки з часом і вимагатимуть відповідної компенсації. За такої ситуації компенсація набуває форми відшкодування втрат тільки за несподівану інфляцію.

В Україні, починаючи з березня 2003 р., проводиться індексація грошових доходів населення, щоб захистити доходи громадян від інфляції. Величина суми індексації прямо пов’язана з рівнем інфляції .

Інфляція впливає не тільки на долю дебіторів і кредиторів, найманих працівників та підприємців. Вона зачіпає й інтереси держави.

Так, в умовах інфляції відбувається свідоме відстрочення платниками сплати податків до державного бюджету, що дає змогу останньому розраховуватися з державою знеціненими грошима. Це явище інфляційного оподаткування отримало назву «ефекту Олівера-Танзі» (за іменами його дослідників Хуліо Олівера та Віто Танзі). Отже, цей ефект означає: будь-яка інфляція зменшує податковий тягар. Цей ефект проявляється з більшою силою в міру зростання темпу інфляції та відстрочки сплати податків.

Зростання інфляції, зумовлене додатковою грошовою емісією, змушує громадян сплачувати ще один податок, який не передбачений жодним податковим законодавством. Цей податок називають інфляційним.

Інфляційний податок ( IT ) пов’язаний з утратою вартості (купівельної спроможності) грошей внаслідок інфляції. Він сплачується тими, хто тримає гроші на руках у формі готівки. Інфляційний податок обчислюється за формулою

де IT — інфляційний податок;

– темп приросту інфляції за рік;

— рівень реальних грошових залишків.

Отримує інфляційний податок емітент грошей. В епоху феодалізму виключне право карбування монет мав феодал, що французькою мовою звучить як сеньйор. Дохід, який отримував сеньйор від друкування грошей, отримав назву сеньйораж. Зараз емітентом грошей є держава, яка й отримує сеньйораж ( SE ).

Сеньйораж визначається купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за певний період:

де Mn — пропозиція грошей в n -му році;

M n-1 — пропозиція грошей в ( n –1)-му році;

Pn — рівень цін в n -му році.

Якщо , тобто якщо відношення грошової маси до рівня цін залишається незмінним, то інфляційний податок і сеньйораж рівні між собою, тобто IT = SE .

Але, не зважаючи на те, що номінальна і реальна вартість грошей

не збігається, виготовлення нових грошей пов’язане з певними витратами. Позначимо ці витрати Mc .

Тоді формула сеньйоражу матиме вигляд:

де c M — витрати на виготовлення грошей.

Дохід держави від сеньйоражу ґрунтується на бажанні суб’єктів економіки підтримати на незмінному рівні реальні касові залишки, які інфляція постійно зменшує. Збільшуючи рівень інфляції, держава отримує додаткове джерело отримання доходу до бюджету. Але в міру зростання інфляції попит на реальні касові залишки скорочується. Причиною цього є зростання альтернативних витрат на їх утримання. Пояснюється це тим, що гривні, які ми зберігаємо у своїх гаманцях, не приносять доходу. Якби ці гривні витратити на придбання облігацій або покласти на депозит у банк, то на них можна отримувати дохід у вигляді номінального позичкового процента. Саме він є неявною втратою при зберіганні грошей.

Говорячи про наслідки інфляції, слід розмежувати прогнозовану та непрогнозовану інфляції.

Витрати прогнозованої інфляції пов’язані зі змінами відносних цін, податковими диспропорціями, втратами часу в зв’язку з необхідністю частіше відвідувати банки, щоб зняти певні грошові суми, а також витратами на друк інформаційного забезпечення невпинної зміни цін тощо.

Непрогнозована інфляція чинить на економіку негативний вплив через перерозподільчі процеси. Непрогнозована інфляція приносить вигоду боржникам, а втрати — кредиторам. Оскільки серед трьох основних макроекономічних суб’єктів національного ринку домогосподарства — переважно чисті кредитори, а держава і підприємці — чисті боржники, то непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи домогосподарств на користь

підприємницького та державного секторів економіки.

Непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи за рахунок тих, хто є власником номінальних доходів (доходи від яких фіксуються в номінальному вираженні), на користь тих, хто є власником реальних активів (доходи від яких коригуються згідно з рівнем інфляції). Непрогнозована інфляція сприяє перерозподілу багатства від старшого покоління до молодого тому, що люди похилого віку схильні утримувати більше номінальних активів, ніж молоді. Отже:

– до передбачуваної (прогнозованої) інфляції можна пристосуватися певною мірою;

– чим вищий рівень інфляції, тим вона мінливіша. Це посилює невизначеність для контрагентів економіки, що посилює вірогідність перерозподілу між ними;

– інфляційні процеси в економіці, спотворюючи інформацію, зумовлюють хибну поведінку економічних суб’єктів. Якщо, приміром, підприємство очікує помірну інфляцію, а насправді вона буде значно вищою і це виявляється у зростанні загального рівня цін, то усвідомлення такого зростання цін відбудеться самим підприємцем тільки з часом. Підвищення ж цін на свої товари він сприйматиме як зростання попиту і відреагує збільшенням обсягу виробництва. Якщо аналогічно поведуть себе й інші підприємці, це призведе до порушення макроекономічної рівноваги у зв’язку зі спотворенням інформації.