- •1. Поняття та ознаки покарання.
- •2. Мета покарання в сучасних умовах розвитку суспільства.
- •3. Система покарань за діючим законодавством.
- •2. Обставини, що пом’якшують покарання.
- •5. Призначення покарання за сукупністю злочинів .
- •6. Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
- •2. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
- •3. Види примусових заходів медичного характеру. Їх продовження, зміна чи припинення
- •4. Примусове лікування. Підстави призначення та порядок відбування
- •3. Державна зрада (ст. 111 кк)
- •4. Посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112 кк)
- •1. Загальна характеристика злочинів проти життя та здоров’я особи.
- •3.2. Завдання фізичних або моральних страждань (статті 126 і 127 кк).
- •3.3. Зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 кк).
- •4.2. Інші злочини (статті 134–137 кк).
- •1. Злочини проти волі, честі та гідності особи, їх загальна характеристика і види.
- •2. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (Стаття 146 кк).
- •3. Захоплення заручників (Стаття 147).
- •4. Підміна дитини (Стаття 148).
- •6. Експлуатація дітей (Стаття 150).
- •7. Незаконне поміщення в психіатричний заклад (Стаття 151).
- •8. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом за статтею (Стаття 150¹ кк).
- •1. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
- •2.2 Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
- •3.2. Статеві зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.
- •3.3. Розбещення неповнолітніх.
2. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
У ст. 93 КК чітко окреслене коло осіб, яким суд може призначити примусові заходи медичного характеру. Перелік відкривають особи, що вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності та на підставі ч. 2 ст. 19 КК звільняються від кримінальної відповідальності. До цієї категорії належать особи з наявністю у них під час вчинення суспільно небезпечних діянь широкого спектру психічних розладів (хронічні психічні захворювання, тимчасові розлади психічної діяльності, недоумство, інші хворобливі стани психіки), що позбавляли їх можливості усвідомлювати свої дії чи керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру можливе до осіб, які страждають на психічний розлад, через який вони були не здатні повністю усвідомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення злочину, й тому, підпадаючи під дію ст. 20 КК, судом були визнані обмежено осудними. Дії таких осіб чітко визнаються злочином, який тягне покарання. Виконання останнього може поєднуватись із застосуванням примусових заходів медичного характеру, в чому їх принципова відмінність від застосування таких заходів до осіб, указаних у пунктах 1 і 3 ст. 93 КК.
Примусові заходи медичного характеру згідно з ч. 2 ст. 20 КК не повинні застосовуватися до всіх осіб, визнаних судом обмежено осудними, а лише в тих випадках, коли психічний розлад може бути небезпечним “для себе або інших осіб”.
До осіб, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності, може бути застосований лише один вид примусових заходів медичного характеру – надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (відповідно до частин 3, 4, 5 ст. 94 інші види примусових заходів медичного характеру застосовуються до психічно хворих, у категорію яких не входять особи з обмеженою осудністю). Своєрідність надання примусової амбулаторної психіатричної допомоги особам з обмеженою осудністю полягає в тому, що вона надається одночасно з відбуванням ними покарання. Якщо покарання пов’язане з позбавленням волі, то здійснення примусових заходів медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ. Якщо покарання не пов’язане з позбавленням волі, то проведення примусового амбулаторного лікування покладається на психіатричні заклади охорони здоров’я.
Групу осіб, вказаних у п. 3 ст. 93 КК, об’єднує та обставина, що вони вчинили злочин у стані осудності та визнаються винними щодо нього, а психічні хвороби в одних розвивалися до постановлення вироку, а в інших – після винесення вироку під час відбування покарання. У перших випадках психічна хвороба перешкоджає можливості усвідомлювати зміст пред’явленого обвинувачення, свідчити, здійснювати свій захист, усвідомлювати значення покарання, тобто такі особи не можуть через психічний стан брати участь у процесуальних діях. В інших випадках психічна хвороба перешкоджає можливості усвідомлювати суспільну небезпечність вчиненого та значення призначеного покарання і, таким чином, не може бути досягнута мета покарання, що робить його виконання беззмістовним. Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися після відбування частини покарання та можуть змінитися покаранням, якщо відбулося одужання та не сплинули строки давності.