2. Обставини, що пом’якшують покарання.

Пом’якшуючі обставини – це встановлені судом різні відомості, що свідчать про менший ступінь небезпечності особи винного та вчине­ного ним злочину й дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання.

Пом’якшення покарання може відбуватися в межах одного виду покарання чи ж у обранні іншого, більш м’якого виду покарання за альтернативної санкції. За певних умов ці обставини можуть бути під­ставою для призначення покарання в розмірі, нижчому від найнижчої межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69), для не призначення додаткового покарання, якщо воно передбачене санкцією статті  як обов’язкове (ч. 2ст. 69) або як факультативне.

За наявності інших, передбачених законом обставин, пом’якшуючі обставини можуть упливати на вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням (ст. 75).

Перелік обставин, які пом’якшують покарання, міститься в ч. 1 ст. 66 КК. Передбачені ч. 1 ст. 66 КК пом’якшуючі обставини за змістом характери­зують: подію злочину чи особу винного. До них належать: 

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння роз­криттю злочину. Вирішуючи питання про наявність такої пом’якшуючої обставини, як з’явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи були подані до органів розслідування, інших державних органів заява або зроблене посадовій особі повідомлення про злочин (у будь-якій формі) добровільними та чи не пов’язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину. Якщо у справі, порушеній за фактом вчинен­ня злочину, не встановлено, хто його вчинив, добровільні заява чи повідом­лення особи про вчинене нею мають розглядатись як з’явлення із зі­знан­ням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам розслідування. 

За сукупності вчинених злочинів з’явлення із зізнанням має роз­глядатись як обставина, що пом’якшує покарання при призначенні остан­нього за злочин, у зв’язку з яким зроблено це зізнання; 2) добровільне відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину  3) скоєння злочину неповнолітнім; 

4) вчинення злочину жінкою у стані вагітності; 

5) скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;  6) вчинення злочину під упливом погрози, примусу або через матері­альну, службову або іншу залежність; 

7) вчинення злочину під упливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого; 

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;  9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації,  поєднане з вчиненням злочину в передбачених КК випадках.

Згідно з п. 5 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, судам треба мати на увазі, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК перелік обставин, які пом’якшують по­карання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може ви­знати пом’якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин або неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкоду­вання моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом’якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку. 

Якщо будь-яка з обставин, які пом’якшують покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз узяти її до уваги при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує (ч. 3 с. 66). Наприклад, у разі кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 116 КК як умисне вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання, суд при призначенні покаран­ня не може посилатися на наявність обставини, що пом’якшує покарання та передбачена в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК – учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого.

Переліки обставин, які пом’якшують покарання, що містяться в КК України та проаналізованих нами КК зарубіжних держав, є подібними. У ряді КК зарубіжних держав здійснено конкретизацію значення обставин, які пом’якшують покарання, тобто встановлено конкретні правила впливу цих обставин на вид, строк (розмір) покарання, а також передбачено, за наявності певних особливих умов, можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Також зазначимо, що, що ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного, обставини, які пом’якшують покарання, та обставини, які обтяжують покарання, є самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, які, однак, нерозривно пов’язані між собою і повинні враховуватися судом при призначенні покарання в сукупності. Обставини, які пом’якшують покарання, не є частиною даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину або особу винного. Їх врахування при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин, можна пояснити наявними у нашому суспільстві морально-етичними нормами, виходячи з яких особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання. Також обґрунтовано, що обставини, які пом’якшують покарання, у контексті, в якому вони закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 65 та в ч. 1 ст. 66 КК України, виступають засобами індивідуалізації покарання, а отже, їх назва повинна відповідати тому змісту, який вкладається в них у цьому випадку. Такою є назва, закріплена в чинному КК України - обставини, які пом’якшують покарання. 

Аналізуючи зміст обставин, які пом’якшують покарання, не передбачених КК України, але які враховуються судами при призначенні покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. Встановлено, що найчастіше суди як обставини, які пом’якшують покарання, враховують такі обставини: „вчинення винним злочину вперше”, „позитивна характеристика винного у вчиненні злочину”, „молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину”, „хворобливий стан винного у вчиненні злочину”, „наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи”, „визнання особою своєї вини у вчиненні злочину”, „відвернення винним у вчиненні злочину шкідливих наслідків вчиненого злочину”.Тако ж, що „позитивна характеристика винного у вчиненні злочину”, „молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину”, „хворобливий стан винного у вчиненні злочину” належать до характеристик особи винного, а тому не можуть враховуватися як обставини, які пом’якшують покарання. Зазначимо, що „вчинення винним злочину вперше” не може визнаватися обставиною, яка пом’якшує покарання, а також враховуватися при призначенні покарання для характеристики особи винного, оскільки є не винятком із правила, а скоріш правилом, винятком з якого, обтяжуючим покарання, є вчинення злочину повторно або рецидив злочинів. „Наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи” не можна визнавати обставиною, яка пом’якшує покарання, оскільки обставиною, яка пом’якшує покарання, може бути визнано лише таку обставину, за наявності якої особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе. Обґрунтовано, що „визнання особою своєї вини у вчиненні злочину” не може враховуватися при призначенні покарання як самостійна обставина, яка пом’якшує покарання, оскільки є складовою таких обставин, як щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину.

3. Обставини, що обтяжують покарання.

Обтяжуючі обставини – це встановлені судом відповідно до ч. 1 ст. 67 КК різні відомості, що свідчать про підвищену небезпечність особи винного та вчиненого ним злочину й дають підстави для застосування до нього більш суворого покарання. Згідно з ч. 1 ст. 67 КК, до обставин, що обтяжують покарання, чинне кримінальне законодавство відносить:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового чи громадського обов’язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку чи особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного пере­бувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, що перебуває в матеріальній, службовій або іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього чи особи,  що страждає на психічне захворювання або недоумство;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного чи над­звичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння чи у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. Якщо будь-яка з обставин, які обтяжують покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз взяти її до уваги при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Обставини, які обтяжують покарання, свідчать про підвищену              небезпечність вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити йому покарання найбільш суворе з можливих. За наяв­ності обтяжуючих обставин суд може: а) призначити більш суворе покарання в межах одного виду;

б) за альтернативної санкції обрати більш суворий вид покарання; 

в) призначити додаткове покарання, передбачене санкцією як факультативне; г) обрати принцип, за яким призначене остаточне покарання буде найсуворішим (наприклад, не принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, а принцип часткового чи повного складання); 

ґ) не застосувати звільнення від відбування покарання в порядку, передбаченому ст. 75 КК.

4. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за певний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, або не призначення обов’язкового додаткового покарання ст. 69 КК України. В ній зазначено: 1.  За  наявності  кількох обставин, що пом'якшують покарання та  істотно  знижують  ступінь  тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням  особи  винного суд,  умотивувавши своє рішення, може призначити  основне   покарання, нижче від найнижчої  межі, встановленої  в  санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу,  або перейти до іншого,  більш м'якого виду основного  покарання,  не  зазначеного  в  санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей  злочин.  У цьому  випадку  суд  не має права призначити покарання,  нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

За вчинення злочину,  за  який  передбачене  основне покарання у виді штрафу в розмірі  понад  три  тисячі  неоподатковуваних  мінімумів  доходів громадян, суд з підстав,  передбачених  цією  частиною,  може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж  на  чверть нижчий від найнижчої межі,  встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу"; суд  може  не  призначати додаткового покарання,  що передбачене в санкції статті (санкції частини статті)  Особливої  частини  цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення злочину,  за який передбачене основне покарання у виді штрафу  в  розмірі  понад  три  тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. На підставах,  передбачених у частині першій цієї  статті, суд  може  не  призначати додаткового покарання,  що передбачене в санкції  статті  (санкції  частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.

 Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м’яких покарань.

Згідно з п. 8 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, суд не має права перейти до більш м’якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання,  що з огляду на її вік або стан не можуть бути до неї застосовані. У таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу та звільнити особу від кримінальної відпо­відальності чи постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.