2.2 Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

 Стаття 153 КК передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Змінена, у порівнянні з КК 1960 р., диспозиція цієї статті вирішує багато проблемних питань, які досі існували. Таким чином, "неприродність" статевих відносин згідно зі ст. 153 КК 2001 р. характеризує усі девіації, крім нормальних статевих зносин між чоловіком та жінкою. З цього видно, що коли раніше диспозиції статей були сформульовані таким чином, що не охоплювали певні насильницькі дії, то нова редакція охоплює усі насильницькі дії, крім зґвалтування, спрямовані на задоволення статевої пристрасті.

Сучасна наука кримінальної сексології налічує кілька десятків девіацій (відхилень від норми) та випадків нетипової сексуальної поведінки, тобто такої, яку неможливо віднести ні до нормальної сексуальної поведінки, ні до девіації. З іншого боку, описати у кримінальному законодавстві усі можливі випадки задоволення статевої пристрасті неприродним способом та охопити усі ці випадки одним складом злочину, хоча б на тій підставі, що кожний (неприродний)  спосіб задоволення статевої пристрасті відмінний від іншого за ризиком настання тяжких наслідків, обсягом моральної шкоди, неможливо. Якщо, наприклад, в одному випадку злочинець скоює акт імісії, тобто вводить статевий член у природні отвори тіла людини для задоволення статевої пристрасті, а у іншому задовольняє цю пристрасть шляхом вчинення садистських дій без акту імісії, то згідно з формулюванням ст. 153 КК задоволення статевої пристрасті шляхом вчинення садистських дій у такому випадку за суб'єктивною ознакою підпадає під диспозицію цієї статті. Вбачається, що у разі такого широкого розуміння "задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом" КК України буде схожим на медичний посібник або підручник з сексології.

Отже, при спробі чітко викласти диспозицію ст. 153 КК українські законодавці намагались охопити певні гомосексуальні та гетеросексуальні насильницькі статеві контакти, які посягають на статеву свободу та статеву недоторканність особи, а склалася ситуація, коли усі дії, вчинені на сексуальному ґрунті, можна за суб'єктивною ознакою кваліфікувати за цією статтею.

Об’єкт цього злочину аналогічний об’єкту злочину, передбаченого ст. 152 КК України “Зґвалтування”, який ми розглядали вище.

Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки.

Це, зокрема: мужолозтво, тобто один із видів чоловічого гомосексуалізму – аногенетальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком (педерастія),  лесбіянство, тобто форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі, орогеніальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенитальний контакт чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садиські дії сексуального характеру, сексуальний мазохізм.

Садизмом називають навмисне заподіяння болю чи приниження іншої людини для одержання сексуального задоволення. Цей термін походить від імені французького письменника маркіза де Сада (1740-1814), що багато писав про жорстокість як спосіб одержання сексуального задоволення. Мазохізмом називають сексуальне задоволення, одержуване від болю чи приниження, заподіюваних партнером. Термін походить від імені австрійського письменника, барона фон Захер-Мазоха (1836-1905), у романі якого "Венера в хутрах" (1888) детально описане задоволення, що доставляється болем.

Кримінальна караність даної поведінки визначається не так званою неприродністю способів задоволення статевої пристрасті, можливою гомосексуальною спрямованістю чи аморальністю дій, описаних у ст. 153 КК, а їх насильницьким характером, в результаті чого відбувається посягання на статеву свободу і недоторканість, нормальний розвиток неповнолітніх.

Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадного стану розглянуто вище при характеристиці зґвалтування.

Злочин вважається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті, при цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

Суб’єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту виконуваних дій сексуального характеру), якій виповнилося 14 років. Якщо особа, використовуючи фізичне насильство або погрозу його застосування, бере безпосередню участь у подоланні опору потерпілого або приводить останнього у безпорадний стан і при цьому сама у безпосередній сексуальний контакт не вступає, вона повинна визнаватись співвиконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті не природним способом. Дії такого учасника групи слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 153 без посилання на ст. 27 КК України.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу даний склад злочину потрібно  відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування: задоволення статевої пристрасті, помста, прагнення сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо, але на кваліфікацію вони не впливають.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його повторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений ст. 152 або ст. 154; 4) скоєння злочину щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 КК). Особливо кваліфікуючими ознакамиє: 1) вчинення злочину щодо малолітнього або малолітньої, а також спричинення злочином особливо тяжких наслідків (ч. 3 ст. 153 КК України). За своїм змістом вказані ознаки аналогічні тим, які обтяжують відповідальність за зґвалтування і розглянуті раніше.

Важливим аспектом при характеристиці даного злочину є встановлення ознак за якими потрібно розмежовувати його від зґвалтування. Такими ознаками виступають, по-перше, спосіб вчинення злочину – при зґвалтуванні це природні статеві зносини, а в аналізованому злочині це задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а по-друге, суб’єкт-виконавець – при зґвалтуванні це обов’язково особа протилежної до потерпілого статі, а при насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом може бути особа як протилежної, так і однієї з потерпілим статі.

3. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи не пов’язаних з застосуванням насильства.

3.1. Примушування до вступу в статевий зв’язок.

Стаття 154 КК передбачає відповідальність за примушування до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є статева свобода особи. Додатковими об'єктами злочину, передбаченого ч. 2 ст. 154 КК, виступають честь і гідність людини, право власності.

Потерпілим від цього злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статті, незалежно від того, виповнилось їй 18 років чи ні. У разі, коли до вступу в статевий зв’язок примушувалася особа, яка не досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154 КК, кваліфікується за ст. ст. 14 і 155 КК України як готування до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

З об’єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої або чоловічої статі до вступу у статевий зв'язок. Також в ст. 154 КК зазначені способи примушування у статевий зв’язок, а саме: природним та неприродним способами.

Слід мати на увазі, що склад цього злочину може мати місце лише за умови доведеності, що на потерпілу особу здійснювався вплив з використанням її матеріальної чи службової залежності від винної особи з метою примусити її вступити в статевий зв’язок природним або неприродним способом всупереч її волі. При цьому за змістом ч. 1 ст. 154 КК, як роз’яснює абз. 1 п. 15 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 5, під статевим зв’язком природним або неприродним способом потрібно розуміти природний статевий акт, акт мужолозтва або лесбійства, на який відповідно до умислу винної особи, має погодитись потерпіла особа внаслідок її примушування.

Матеріальна залежність передусім означає, що матеріальна допомога з боку суб’єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існуванням потерпілої особи, і позбавлення такої допомоги здатне поставити жінку або чоловіка у скрутне становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік перебувають на повному або частковому утриманні винного, проживають на його житловій площі, а також коли дії винного спроможні іншим чином викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої особи. Наприклад, відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем та спадкоємцем.

Згідно зі ст. 154 КК кримінальна відповідальність настає навіть за примушування до вступу у статевий зв’язок з особою, з якою перебуваєш у законному шлюбі.

Службова залежність означає, що:

1) потерпіла особа є підлеглою винного по роботі (наприклад, керівник організації і секретар);

2) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо, податковий інспектор і суб’єкт підприємницької діяльності);

3) реалізація істотних інтересів потерпілої особи залежить від поведінки винного по службі (слідчий і обвинувачений, вчитель і учень, викладач і студент, науковий керівник і аспірант, комендант гуртожитку і особа, яка мешкає у гуртожитку, тощо).

Одержання службовою особою за виконання чи невиконання дій по службі такої послуги немайнового характеру, як вступ у статевий зв’язок, за наявності до цього підстав може розцінюватися як зловживання службовим становищем, вчинене в інших особистих інтересах, і кваліфікуватися за відповідною ст. 364 КК “Зловживання владою або службовим становищем”.

Не утворює склад цього злочину примушування до вступу в статевий зв’язок, яке здійснюється шляхом використання матеріальної або службової залежності не жінки або чоловіка, а їх близьких родичів або інших осіб.

Статевий зв’язок природним або неприродним способом охоплює як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно погоджується на одні форми сексуальних контактів, але заперечує проти інших, її примушування до них за наявності до цього підстав утворює об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 154 КК.

Жінка або чоловік може примушуватись до вступу в статевий зв’язок як з винною, так і з іншими особами (знайомі, родичі, керівництво тощо). При цьому для кваліфікації за ст. 154 КК не має значення те, чи знала про вчинене примушування особа, статева пристрасть якої задовольняється потерпілою жінкою або чоловіком.

Примушування за цим злочином включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого характеру, наприклад, позбавити утримання або можливості проживати на житловій площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату, поставити незадовільну оцінку тощо.

Дана погроза відрізняється за своїм змістом і характером від погрози при зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом тим, що у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 154 КК, життя і здоров’я потерпілої особи або її близьких родичів не ставиться у небезпеку. Воля жінки або чоловіка не придушується і повністю не ігнорується, хоч на неї і чиниться протиправний тиск. Крім цього, негайна реалізація погрози, притаманної аналізованому складу злочину, не можлива, бо вона спрямовується у майбутнє. Тобто, іноді потерпілий має вибір, погоджуватися чи ні на статевий зв’язок.

Сама лише пропозиція особі, яка матеріально або службово залежна від особи, яка висловлює таку пропозицію, до вступу у статевий зв’язок за відсутності примушування не утворює складу злочину, передбаченого частиною першою статті 154 КК

Не є кримінально караними обіцянки створити жінці або чоловіку кращі матеріальні чи службові умови, наприклад, призначити на більш високо оплачувану посаду, збільшити грошове утримання, надання подарунків і пільг з тим, щоб схилити особу до сексуальних контактів. У подібних випадках відсутнє примушування до статевого зв'язку – йдеться про вигідність вступу у такий зв'язок.

Діяння, передбачене ст. 154 КК, сконструйоване як злочин з формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення на волю потерпілої особи психічного тиску у різних формах. Та обставина, що жінка або чоловік погодились вступити у статевий зв'язок або, навпаки, відхилили домагання, не впливає на кваліфікацію за ст. 154 КК.

Суб’єкт злочину є спеціальним – це особа жіночої або чоловічої статі, якій виповнилось 16 років і від якої жінка або чоловік матеріально чи службово залежні.

Дії особи, яка маючи намір вступити з потерпілою особою у статевий зв’язок, підбурює іншу особу вчинити примушування жінки або чоловіка до вступу у такий зв’язок, потрібно кваліфікувати за ч. 4 ст. 27 і ст. 154 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: суб’єкт усвідомлював, що використовуючи зазначені форми впливу, він домагається вступу жінки або чоловіка у статевий зв’язок з винною особою.

Кваліфікуючими ознаками злочину є погроза: 1) знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого), чи її (його) близьких  родичів; 2) розголошення відомостей, які ганьблять її (його) чи близьких родичів (ч. 2 ст. 154 КК).

До близьких родичів, відповідно до цивільного законодавства, належать батьки, один з подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Під погрозою знищити (пошкодити) майно розуміється погроза довести майно, яке належить потерпілій особі або її близьким родичам, до повної (часткової) непридатності цього майна щодо використання його за призначенням. Погроза вилучити майно – це погроза протиправним шляхом із застосуванням насильства або без такого (наприклад, шляхом крадіжки, грабежу або розбою) позбавити власника належного йому майна.

Не має значення те, чи мала винна особа насправді намір і можливість реалізувати висловлену погрозу, важливо те, щоб залякування було сприйнято потерпілою особою як таке, що може бути реально здійснене.

Відомості, що ганьблять потерпілу особу або її близьких родичів, – це справжні або вигадані дані про них, їх дії або дії, вчинені щодо них, які потерпіла особа бажає зберегти у таємниці і розголошення яких, як на її думку, так і об’єктивно здатне скомпрометувати або принизити честь і гідність людини (дані про інтимні сторони життя, венеричні захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо).

Погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілу особу або її близьких родичів – це погроза, залякування повідомити у будь-який спосіб (наприклад, з використанням засобів масової інформації, у публічних виступах, в усній формі) про відповідні дані особам або принаймні одній особі, яким вони не були відомі, і ознайомлення з ними потерпіла особа бажала зберегти у таємниці.