Психологічні основи спілкування

План :

1.Вплив особливостей темпераменту……………………….3

2.Вплив характеру особистості на індивідуальний стиль спілкування………………………………………………………………..4

а) Моральні риси характеру……………………………………4

б) Інтелектуальні риси характеру……………………………6

3.Особистісні орієнтації та рівні спілкування…………...6

4.Рівні спілкування за А.Б. Добровичем…………………...8

5.Типові стилі комунікативної поведінки…………………11

6.Стадії розуміння поведінки інших людей………….....12

7.Засоби інтерпретації в процесі міжособистісного розуміння………………………………………………………………….13

8.Феномени ідентифікації,рефлексії,емпатії…………..14

9.Використані джерела…………………………………………….18

1.Вплив особливостей темпераменту

Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а отже, й темпераменту. Залежно від змісту та умов діяльності,сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) людини виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Коли необхідна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервово їсистеми, а де потрібно виявити співчутливість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервово їсистеми. Неврівноваженість холерика йому шкодить, коли потрібні витриманість, терплячість. Надмірноповільний темп рухів, повільне, монотоннее мовлення флегматика не сприяє успіху діяльності, яка вимагає значно їрухливості, швидкості впливу на інших.

Слабкість збудливості та загальмовані дії, властиві меланхоліку, призводять до боязкості, нерішучості, порушують контактність з іншими. Схильність сангвініка захоплюватися новим, його нудьгування впродовж одноманітної, хоча й важливої діяльності зменшує активність діяльності, постійно спричиняє потяг до нового, модного. Дослідженнями Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, Е. А. Голубєвої доведено, що на ґрунті однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності - силу дій, у неврівноваженого - врівноваженість, у інертного - жвавість, рухливість. Такі зміни можливі під впливом змістовного аспекту діяльності. Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що є складовою структури темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці , молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

2.Вплив характеру особистості на індивідуальний стиль спілкування.

Індивідуально-психологічною детермінантою типу спілкування постає характер людини – поєднання стійких психічних особливостей, які обумовлюють типовий для суб’єкта спосіб поведінки у певних життєвих обставинах. Характер, безумовно , ґрунтується на властивостях темперамента людини, але рівною або ще більшою мірою він визначається соціалізацією з її найактивнішим компонентом – вихованням. В науковій та буденній мові називається багато рис характеру, які для чіткості аналізу можна віднести до чотирьох груп: вольових, емоційних, моральних та інтелектуальних рис. Розглянемо найпомітніші риси з метою визначення їх впливу на індивідуальні особливості комунікативних якостей.

а) Моральні риси характеру визначають індивідуальні комунікативні особливості, але вони значно менш помітні при поверховому знайомстві з людиною. Мораль – це сукупність не визначених законом, але загальновідомих норм відносин між людьми, а моральні риси характеру - це ті, які детермінують певний характер виконання цих моральних норм, наприклад, (якщо називати тільки позитивні якості) чесність, справедливість, шляхетність, доброта, тактовність, толерантність, обов’язковість (дві останніх - частково вольові риси), милосердність , працелюбність (також частково вольова риса) тощо. В принципі, виконання людьми моральних норм – це те, що найбільш цінувалося в їх поведінці у всі часи і у всіх народів, бо саме від цього найбільшою мірою залежить безпека і психологічний комфорт кожного. Виховання у його суспільно - бажаному варіанті найбільшою мірою спрямоване на формування позитивних моральних якостей: переконань, звичок, рис характеру. Таким чином, розвиненість позитивних моральних якостей є, за визначенням, наслідком виховання – на відміну від вольових та емоційних якостей, які у значній мірі залежать від успадкованих властивостей вищої нервової діяльності. Тому справді вихована людина – це моральна людина, хоча на рівні звичного вживання тут існує певний зсув значень: часто вихованою називають людину з ввічливими і стриманими манерами поведінки. Ці манери, звичайно, постають певним показником моральності, але тільки поверховим. Вони свідчать принаймні про повагу до моральних норм, що вже є чималим результатом соціалізації. Більш глибока моральність виявляється у тактовності – поміркованості у неприємних для співрозмовника судженнях і оцінках, толерантності – терпимості до неприємних якостей та вчинків ( але не злочинності) співрозмовника, доброті – прагненні допомогти партнеру у його труднощах, шляхетності – здатності пробачати партнеру його помилки та провини. Все це спочатку не так помітно, як емоційна виразність, але потім постає найціннішою властивістю комунікативності людини. Зупинимось на яскравих моральних особливостях індивідуальної комунікативності – свого роду відхиленнях від середнього рівня - у обидві сторони. Дуже високий рівень прояву моральних рис характеру у спілкуванні з виразними проявами тактовності, толерантності, доброти, шляхетності зустрічається не так вже часто (точних наукових даних ми не зустрічали), тому що йому перешкоджають деякі стереотипи масової свідомості (найвиразніші з них – кримінальна і комунальна субкультури), що є похідними негативі стичного спілкування. Але такі люди зустрічаються серед представників демократичного типу і високо цінуються тими, хто постійно з ними спілкується. Для малознайомих партнерів вони можуть здаватися неяскравими , “несучасними”, “неприкольними”. На щастя, світова художня література донесла до нас зразки елітарної культури спілкування, які і залишаються еталонами та гарантами збереження високого рівня. Серед проявів моральних рис негативного плану слід назвати несправедливість у її чисельних варіантах. Найчастіше вона постає у тому, що під час конфліктів перебільшують провину і недоліки опонента (один з фундаментальних принципів “комунальної субкультури”), не бажаючи бачити його достоїнств і власних подібних вад. Брак доброти завжди дуже засуджувався у всіх культурах, тому в умовах нашого традиційного виховання він маскується, обертається на брак толерантності, який легше раціоналізувати (“Скільки можна це терпіти!”, “Він мене вже дістав!”). Іншим обличчям браку доброти постає грубість та брутальність, які маскуються під нестриманість, а ще й “сучасність” і “демократичність». Схильність до “ігор”, за Е.Берном, також пов’язане з такими моральними почуттями і рисами, як недоброзичливість, несправедливість, агресивність.

б) Існують і певні інтелектуальні риси характеру, які забарвлюють комунікативні манери їх володарів. До них відносяться, наприклад, раціональність, вдумливість, допитливість, розсудливість, критичність, іронічність. Раціональні, вдумливі та розсудливі люди відзначаються спокійною, не метушливою манерою, уважністю до слів співрозмовника, схильністю до обміркування висновків, чутливістю до протиріч, інтересом до обговорення світоглядних та наукових проблем. Особи з протилежними інтелектуальними рисами: непослідовністю та поверховістю мислення, його швидким темпом з неодмінним перестрибуванням з теми на тему і нелогічністю – мають абсолютно іншу, протилежну комунікативну манеру і обидва типа відчувають психологічний дискомфорт у вимушеній тривалій розмові. Поєднання таких партнерів у шлюбі створює додатковий чинник подружньої дисгармонії.

Дуже помітним визначальним фактором комунікативної манери постає критичність та її загострений варіант – скептицизм. Ці інтелектуальні якості, безумовно, корисні у науковій роботі, але постають суперечливим достоїнством у спілкуванні. У щоденних життєвих розмовах, особливо типу “салонної балаканини” завжди багато легковажних, поверхових висловлювань і недостовірної інформації, тому дуже критичне ставлення до них буває недоречним, породжуючи незадоволення партнерів. А ось дотепні співрозмовники користуються у будь – якому оточенні великою популярністю. Інтелектуальним варіантом дотепності є іронічність, але вона подобається співрозмовникам значно менше, бо часто спрямовується на їхні особистісні риси, що, звичайно, нікому не подобається.