Леонід зашкільняк, Методологія історії

гуманітарних, наук, зокрема Історії. Сутність Історичного пізнання за Гадамером полягає у "зрозумінні" минулих подій з допомогою проникнення в історичну ситуацію. Зробити не можна через єдиного носія Історичності -мову, яка є тим "логосом", що підтримує континуітет Історії. Мова конституює світ, визначає спосіб людського буття, "Основою Історичної науки.- заключає вчений,- є герменевтика'¹, метол "розгадування" змісту понять, які використовуються людьми для означення Історії [21, 247-248].

У праці "Істина і метод. Основи філософської герменевтики" (1960) Ґадамср пропонує ряд категорій герменевтики, які, на його думку, дозволяють описувати Історію через "втягненім" людини у "герменевтичне коло". У ньому людина обмежена соці оку. тьіурним рівнем знання, яке властиве даній епосі, суспільству 1 особі. Мовні структури служать тим матеріалом, який дозволяє прилучитися до колективного досвіду, але тільки на індивідуальному рівні. Кожний людський досвід є "кінцевим" і не дає можливості осягнути істину у всій її повноті. Таким чином, Історія "розривається" на культурно-духовні категорії, які визначають історичний досвід як окремих, особистостей, так і окремих націй, цивілізацій та епох. Єдиним об'єднуючим чинником в такому випадку виступає мова та її тлумачення. Ворїд покликана зблизити щ роз'єднані субстанції.

Суб'єктивістські підходи, котр: були запроваджені до історії неокантІаншши. фепоменолопстами, знайшли найбільш повний прояв у філософії історії екзистенціалізму.

4.2.Філософія історії людини (екзистенціалізм)

Філософське вчення екзистенціалізму ("філософія Існування") склалося і розвинулося у впливовий світоглядний напрям у 20-50-х роках XX ст. До цього причинилися відомі німецькі та французькі вчені І письменники М.Хайдєггер, К.Ясперс. ЖЛ.Сартр, А.Камю, Г.Марсель, М.Мсрло-Понп та інші.

Центральною темою напрямку стала, драма людського Існування. Продовжуючи лінію розгляду світу через призму окремої людини та її свідомості, екзистенціалісти надали історії особливо великого значення. У ній воші побачили процес зростання відчуж-ения людини від зовнішнього еєредовиша, придушення умовами буття. Відчуження стало невід'ємним а'ірибутом Існування людини і людства. Воно відокремило людину від суспільства і природи, зосередило погляд на процесі постійного самоусвідомлення І самотворення у пошуках досягнення свободи [35. і 06].

Творчий доробок німецького філософа Мартіня Хайдєггера (1889-1976) перевищує 100 томів праць. Світову славу принесла йому робота "Буття І час", яка з'явилася друком 1927 р. У ній окреслено онтологічну проблематику у опорі на феноменологічний метод і герменевтику, розроблено концепцію мови І мовлення, а також специфічну філософську термінологію. Світ людської свідомості філософ розглядав, як особливе неречове буття — "буття-свшомість", яке піддається осмисленню тільки з допомогою специфічних понять — "екзистепшалів". Серед них першопланову роль відіграє поняття "Ва$еіп"

Розділ 6. Історична думкл першої половини XX ст.

("існування"), яке заміняє поняття "Людина" і яке має фундаментальне значення у побудові всієї філософської системи.

Становлення "буття-свідомосп", завдяки якій стає можливим Існування усього, що складає зміст всесвітньої Історії, відбувається Історично. Але воно органічно пов'язане з індивідуальною свідомістю. Екзистенціальний світ Хайдєггера є антиподом об'єктивного, це світ свідомості Індивіда, пригніченого відчуженням і пошуками "інтимного" контакту з буттям. Усі "зовнішні" зв'язки людини виводяться ним зі свідомості. Тому й справжньою Історією Хайдеггер вважає 'історію людини", а не Ісгорію суспільства. Індивідуальна свідомість виступає "лервісно-історичним феноменом", сферокі "переживань" щодо самого Існування. Життя у суспільстві є "вторинпо-історичпим феноменом", який складає світову історію. 1 в якому людина діє па підставі екзистепшалу "турбота" ("Міиеіп"). Але це життя поступається Індивідуальному, людина., в сутності, є асоціальною,

Тому історик, як людина, може побачити минуле з огляду виключно власного Існування та свідомості. Іншу людину (й Історика) можна зрозуміти тільки з допомогою "вживання" в його "буття-свщомість". Але це розуміння обмежене "герменевтичним колом" унікального світу кожної людини.

Хід ЕсторІЇ людства визначений передусім еволюцією філософського погляду на світ, який дозволяє віднайти усі Інгш складові духовної культури. Разом з тим. філософія підміняє тотальність буття предметним світом і, тим самим, відокремлює людину від "буття-евідомосп¹, народжує Ілюзію про творення Історії людиною. Насправді ж людина є відчуженою від предметного світу, обмеженою у часі короткотривалістю життя, неспроможною опанувати предметний світ без втрати своєї Ідентичності. Відповідальність за пригнічення людини філософ покладає на "метафізичне" ставлення до світу, яке від Новою часу вилилося у всевладдя на;чси І техніки, а також втрат;- віри. Сенс філософії Хайдєггера полягає, таким чином, у відверненні дегуманізації сучасного суспільства, втрати людських орієнтирів дІяльносгі, попередженні небезпек, які лежать на шляху науково-технічного прогресу.

Інший німецький філософ екзистенщалістського плану Карл Яепере (1883-1969) значно докладніше розробив вчення про витоки і сенс історії. Для цього він запропонував масне тлумачення людського існування, відмйше від хайдеггерівського. Людина у нього повстає як Істота, яка творить і пізнає Історію завдяки своєму зв'язку з божественим абсолютом. Вона відрізняється тим, що постійно знаходиться у неповторній життєвій ситуації, що полягає у її "відкритості", "незавершеності" на шляху до свободи. Ця відкритість до світу є джерелом поєднання у людині раціонального та Ірраціонального начал, які формуються як "розум" і "екзистенція". Останню вчений розуміє, як постійну відкритість людини стосовно тотальності божественого буїтя, що проявляється у Ірраціональному прагненні до свободи. Понятгю свободи німецький філософ приділяє особливо баї аго місця. Його визначення свободи мас філософський характер: свобода — це подолання того зовнішнього, котре підпорядковує мене собі, тобто діяння на основі розуміння, а не свавілля, це рух людини до трансцендентного абсолюту.