3) Історичних знань, їх структури, адекватності щодо реальності, соціальної значущості.

У ньому місці немає потреби докладніше торкатися проблем методології історії. Однак не зайвим буде зазначити, що історики різних епох у своїй роботі керувалися певними, здебільшого панівними, уявленнями про предмет свого досліду І призначення його результатів. Але й сьогодні необізнані кола громадськості І. на жаль, частина представників фахового цеху Істориків продоижують поширювати Ілюзії про "зовсім нову, об'єктивну" історію чи то народу, чи то держави, яку можна написати в умовах відсутності "ідеологічного диктату".

Дійсно, після десятиліть панування у вітчизняній (радянській) історіографії офіційної методологічної доктрини (марксистсько-ленімського вчення) відкрилися сприятливі перспективи вільного вибору кожним дослідником відповідної його знанням, досвід;' та ідеологічним чи політичним поглядам методологічної орієнтації. Проте, на ділі, спостерігаємо є Іеторіоі рафії нові спроби "загнати" ісюриків у вузькі рамки "державницької" чи "національної" методологічних доктрин, жорстко підпорядкувавши історичні знання політичній або ідеологічній кон'юнктурі. Не ставлячи під сумнів потребу "підкріплення духу словом", а державницьких прагнень — відповідною ідеологією, хочемо підкреслити відмінність завдань політики та ідеології віл Історичної науки. Тривала Історія самої історії засвілчує прагнення

■

Леонід Зашкільняк. Методологія історії

Розділ 1. шматки історичної свідомості.

її адептів звільнитися від "мінних обіймів" політики та ідеології, знайти опору у більш стійких формах суспільної свідомості.

Звільнення від диктату одної методології не повинно народжувати прагнення заміниш її Іншою "єдино вірною". Щоб уникнути такої підстановка і виробити більш об'єктивний образ історичного мислення, підготовлено дану роботу. Вона призначена допомогти тіш, хто прагне фахово опанувати дослідницькі вміння в історії, а також зрозуміти мсту й можливості наукового пізнання минулого. Вона може бути корисною й тим, хто цікавиться Історією або обіграється використовувати історичні знання у суспільній праці.

Професійним Історикам дана робота повніша лати систематизовані знання про розвиток Історичної думки, включаючи найновіші історичні теорії, які виникли 1 поширилися у світі наприкінці XX ст., то незабаром саме стане минулим. Як видасться, книга буде корисною, враховуючи малодоетуїшість існуючої обширної літератури і віл сутність синтетичних праць з Ідеї проблематики. Дивно, але і на Заході, і на Сході, не кажучи про українську Історіографію, відсутні праці синтетичного плану з Історії методологічної думки, ям о розглядали ії еволюцію у всій хронологічній протяжності. Що торкається української історіографи, то вона майже цілком позбавлена досліджень або опрацювань 1 сторико-теоретичного плану. Як па своїх попередників, можемо послатися лише на кількох авторів, кожен з яких ставив конкретні, але обмежені чи то хронологічно, чи то проблемно завдання [42; 71: 158; 175; 183:1851.

На закдючепня зазначимо, що наведені у даній роботі оцінки і пропозиції мають поважне авторське забарвлення, оскільки є не просто узагальненням існуючої спеціальної літератури, а й підсумком авторських роздумів над розглядуваною проблематикою. З метою полегшення сприйняття тексту науковий апарат даної пращ, призначеної насамперед для ознайомлення широкого читача, зведений до мінімуму. Натомість в кінці роботи подаємо список використаної І рекомендованої для самостійного опрацювання літератури.