3.4.Теологічна філософія історії XX століття

Криза глобальної Історичної перспективи, сенсу та Ідеалів суспільного розвитку початку XX ст. зумовили звернення деяких західних теоретиків до релігійних доктрин, в яких намагалися знайти підстави для цілісного бачення світової еволюції. Елементи теологІзму спостерігалися у філософській історії Р.Д.Коллшгвуда, А.Д.Тойнбі та багатьох Інших. Але офіційна філософська доктрина католицької церкви — неотомізм — сформувала особливий погляд на Історію. Цей погляд спирався на філософію Фоми Аквшського, у якого, однак, не було завершених суджень щодо Історії. 7'сологічні філософи XX ст. розвинули і збагатили його погляди, спираючись на наукові здобутки нового часу.

Серед релігійних, доктрин особливої уваги заслуговує грандіозна релігІйно-філософсько-наукова система видатного французького вченого-палеонтолоіа П.Тейяра де Шардена (1881-1955). У своїх творах ("Феномен людини", "Божествене середовище") він малює широку картину всесвітньої еволюції (природи І людини), в якій людина посідає центральне місце і є зосередженням універсального прагнення до життя. Еволюція Всесвіту відбувається відповідно до трансцендентного спрямування. її особливістю виступає створення спочатку біосфери навколо живої речовини, яка (біосфера) акумулює її організаційні Імпульси, а потім ноосфери навколо людського суспільства, яка "вбирає" у себе колективний досвід. Інтелектуально-культурне збагачення людського досвіду провадить до збільшення ноосфери, котра позитивно впливає на піднесення людськості до повної духовної і соціальної Інтеграції — "кінця світу". Мислення французького вченого синтезує християнське вчення і науково-філософські гіпотези (зокрема й В.І.Вернадського) з метою визначення ідейних орієнтири? для сучасників.

Надто "натуралістичний" характер доктрини Тейяра де Шардена не був схвалений церквою. Більшу підтримку церкви отримали доктрини інших французьких філософій Жака Марітена і Анрі-Ірене Марру, яза віддавали

Леонід Здшкільняк. ЛІєтодологІя Історії

Розділ 6. Історнчнл думкд першої половини XX ст.

перевагу екзистеншатстським пов'язанням своїх поглядів. Жак МарІтен (1892-1973) був учнем інтуїтивіста А.Бергсона І автором книги про цього філософа, в якій піддав критиці Його погляди. Для Марітена Історія — це не процес саморозвитку духу, ідеї, а частина морального вчення, завданням якого є містичне споглядання божественого розуму. Ще 1922 р. вш виступив з роботою "Антимодерпізм". в якій тддав критиці провідні філософські течії сучасності за "спотворення" головних моральних цінностей християнського світогляду.

Марітен пропонує розглядати Історію у трьох площинах — божественні, земній 1 проміжній. У останній проявляється взаємодія Бога І Людини, у стосунки яких втручається й диявол. Люди, усвідомивши Ідею Бога, здатні усунути впливи диявола на земну історію людства, пізнати волю проїшдіппя і гуманізувати свої відносини. За таких обставин, історія представляє собою процес саморозвитку І самовдосконалення людини, наслідком якого с зближення і. в юнці кінців, "злиття" сакральної І людської історії у "історії порятунку" [35. 162-163]-. Таким чином, зберігається традиційна оптимістична лінія прогресивного розвитку теологічної Історії.

Історія для Марітена є таємницею, яку не можна пізнавати розумом, а лише з допомогою споглядання та Інтуїції. Завдання історика у тому, щоб на підставі спостереження реального житгя в часі І просторі, егавставлеїшя його з > Ідеальними метафізичними об'єктами спробувати вгадати волю провидіння. Відповідно до цього, вчений-теолог розрізняв три види тзнання: емпіричне або наукове — найнижче, мудрість, що стоїть вище наукового знання, божествене одкровення - • ■ найвища Істина.

Особливо активно розробляє теоретичні засади теологічної філософії історії Анрі Ірене Марру, — професор Сорбонни, який тривагшй час очолював французький часопис "Історичний огляд". Його перу належать численні праці в цій галузі — "Про тзнання в історії" (1954), "Історія та ії методи" (1961), "Сенс історії" (І966), "Теологія Історії" (1968) та Інші. Філософія історії Марру більшою мірою спрямована на людську особистість в дусі екзистеншалістських Ідей, Згідно Марру, кожна людина бере участь у загальному русі до вічного спасіння, яке поєднує діалектичну еднїсть кінця І "вічного початку" життя. Це поєднання містить "таємницю історії", яка лише частково доступна звичайному розумові. Кожна особистість у власному досвіді осягає цю таемницю у відповідності з усвідомленням трансцендентального змісту понять добра і зла, смерті ї народження.

Доктрині Марру властиве традиційне есхатологічне бачення сенсу Історії. Новим елементом його філософії історії є посилення пізнавальної частини. Наслідуючи неоканпантськІ зразки, вчений переносить усі пізнавальні зусилля на конкретну особистість, підкреслює суто індивідуальний і суб'єктивний характер дослідження минулого. У концепції Марру Історик сам творить факти з допомогою "акта віри", який дозволяє Інтуїтивно сепарувати важливі від другорядних. Звідси й відкидання вченим поняття наукової Істини та заміна його індивідуальною Істиною, крітерІєм якої є віра.

У другій половині.XX ст. посилилися тенденції до ще більшої модернізації' нсотомістичних інтерпретацій історії. Німецькі філософи та Історики прагнуть посилити індивідуалістичний зміст Історичного тзнання,

поєднавши його з загальним згасанням оптимізму щодо оцінки змісту Історії. Так, К.Ранер І К.-Х.Вегер у книзі "Наша християнська віра: відповіді для майбутнього" (1981) відзначають загальну екзистенціальну пригніченість сучасної людської свідомості, яка втрачас віру у сенс життя й традиційні моральні цінності. У зв'язку з цим, автори апелюють до втраченої віри у сакральну історію, яка є дороговказом для людства. Повернення до неї дозволить знайти моральні орієнтири та опору у житті. Пропонуються різт варіанта тлумачення поєднання священої та мирської Історії, способи їх осягнення окремими особистостями й людством в цілому. При побудові таких тлумачень неотомісти найчастіше звергаються до праць феноменологістів і екзистенціалістів ■ --■ послідовників неокантіантського звороту у світобаченні.