2.4.Школа "Аннали" — і: "нова історична наука"

Наприкінці XIX ст. позитивізм у історії зазнав критики не тільки з боку неокангіапшв, але й зустрівся з запереченнями соціологів, яю ставили питання про недостатність розгляду минулого з позицій "пошєвсГ Історії, котра неминуче приводила до держави й видатних особистостей. У той же час набирана ваги суспільствознавчі дослідження сощолопв. зокрема у Франції, де вони об'єдналися навколо Паризького соціологічного товариства І Міжнародного Інституту соціології. З ними співпрацювали соціологи з Інших країн. Розробляючи засади розуміння суспільних явиш, соціологи вважали свою науку теорією і методом для всіх Інших наук, що вивчають людську діяльність, в тому числі історію. Різні суспільні науки ставали як би гілками соціології ! досліджували колективні уявлення у їх конкретних формах — правовій, економічній, релігійній, Історичній тощо. Представників різних дисцмплІн.-вважади соціологи,- повинна об'єднувати спільна точка зору на соціальні факти, загальний метод дослідження, критерії оцінки. Тільки такий підхід забезпечить науковість цих дисциплін, створить реальний грунт для досліджень.

Методологічні засади соціології були розроблені кількома вченими, серед яких слід згадати ГабрІеля Тарда (1843-1904). Одним з перших він намагався поєднати соціологію з філософією Історії, підкреслюючи, що людські дії треба розглядати як колективні, оскільки законом психології людини Є "наслідування" (книга "Закони наслідування", 1890). Уся соціальна активність людей полягає у "наслідуванні*¹, а вивчення суспільства полягає у дослідженні соціальної психології.

Соціологічний вимір суспільства найповніший вира; знайшов у соціології французького вченого Еміля Дюркгейма (1858-1917) та його школи (М.Гране, С.Бутле. Ф.Сіміап. М.Мосс та Ін.), яка згуртувалася навколо періодичного збірника "Соціологічний щорічник" (1896). Дюркгейм віддав багато сил та енергії справі утвердження соціології серед університетських дисциплін. У багатьох працях він накреслив теоретичні підстави соціології, як науки про суспільство І закони його функціонування. При цьому він тісно пов'язував соціологію з історією, зазначаючи, що "соціологія у своїй більшій частині є різновидом просторової Історії" [46, 15].

Будуючи теорію суспільства. Дюркгейм виходив з цілісного розуміння людської спільноти, у якій в процесі співжиття виникає нова якість — соціальне життя, шо характеризується переважанням колективного над одиничним,

Леонід ЗдшкІльняк. Л\єтодологія історії

відчутні донині у багатьох національних Історюграфіях. Заслугою й засновників було утвердження наукового характеру [сторичного пізнання, конструювання теоретичних засад його проведення, постулювання Інтегрального підходу до вивчення минулого. Методологічні положення "аннатстів" містили низку плідних ідей, котрі не догматизували історичне пізнання, а. навпаки, створювали можливості для творчого розвитку І трансформації теоретичної парадигми. Останнє зумовило поступову видозміну теоретичних підстав Школи у XX ст.

Обгрунтування методологічних підстав першого періоду діяльності Школи, який охоплює 20-50-тІ роки XX ст., належить її засновникам -французьким Історикам Л.Февру і М.Блоку. Між обома вченими існували певні розбіжності теоретичного плану, але об'єднувало прагнення знайти теоретичні підвалини, котрі б уможливили відродження наукового характеру Історії, підкинення численних звинувачень у "партійності", суб'єктивності цієї науки. Іншими словами, воші намагалися створити "нову Історичну науку", яка б посіла гідне місце серед інших академічних наук, У 1929 р. для пропаганди овоїх поглядів обидва історики заснували часопис "Аннали економічної та соціальної Історії", який у зміненому вигляді продовжує виходити донині, І який дав назву напрямку.

Концентрований вигляд методологічні погляди французьких вчених знайшли у пращ Марка Блока (1886-! 944) "Апологія Історії або ремесло історика" (1946), збірнику полемічних творів Люсьена Фсвра (1878-1956) "Бої за історію" (1953). Обидва Історики, які мали за собою ґрунтовні історичні дослідження з конкретних проблем минулого Франції та Європи, дотримувалися думки про недостатність позитивістського підходу' до вивчення минулого, а також неокантіантського свщомІсноі о трактування минулого. Тому вони поставили перед собою завдання створити "історичну теорію", яку пізніше вони назвали "доктриною "Анналів".

Блок ще до першої світової війни опублікував декілька ґрунтовних досліджень з Історії феодального суспільства у Європі. Теоретичні погляди виклав у згаданій вище кншї, яку писав у роки П-ї світової війни, але не встиг закінчити. Блок прагнув використати пізнавальні здобутки різних методологічних концепцій соціологічного спрямування соціологи

Дюркї-ейма, теорії синтезу Берра, Історичної соціології Маркса, економічної соціології Ф.Сіміана, антропології М.Мосса, географічної школи П.Відаля де Ла Блаша та Інших |3, 15-45].

Насамперед. Блок визначив об'єкт І предмет історії — людину у соціальному середовищі. Історія виступала як "синтезуюча" наука про Історичну суспільну людину. Суспільство він розглядав як складну систему, всі елементи якої — матеріальні умови життя, соціальна структура, духовне життя — знаходяться у постійній взаємодії. Щоб зрозуміти людину в Історії, слід комплексно вивчати усі сторони ії суспільного життя, а не тільки політику чи окремі Інстиіуції. Таке вивчення можливе лише з допомогою залучення методів інших наук про людину і суспільство. Вони дозволять вивчати передусім масові процеси - - економічні, соціальні, духовні, оскільки складають цілісність суспільного буття людей. Взаємодія цих процесів створюг. Історичний рух, який

Розділ 6. Історична думка першої половини XX ст.

є повільний і не моністичний, тому шо в кожний історичний момент вирішальну роль може відіграти будь-який суспільний чинник.

Шукаючи синтезуючий елемент суспільної еволюції, Блок знаходить його у колективних уявленнях {суспільній свідомості), яку він називає "пам'яттю". Пізніше Л.Февр й інші "анналісти" запровадили поняття "ментальності" — колективної свідомості, характерної для більшості населення. Ментальність є синтезом Індивідуального І колективного. Історичного і сучасного, матеріального І духовного, нарешті, психологічного І біологічного. У підсумку, пояснення Історичних явищ слід шукати у ментальності, яка визначає ДІЇ груп І окремих осіб. Проте, ментальність є продуктом Історичного розвитку, взаємодії суспільства з природним середовищем в процесі соціального буття.

Дослідження Історії полягає у вивченні усіх сторін життя людей минулого, яке відбите у різноманітних пам'ятках — текстах, виробах, переказах, свідченнях то що. Воно позиш-іо включати усі сфери життєдіяльності людини, а не обмежуватися тільки традиційними (політика, економіка, культура). Для опрацювання масових фактів необхідно залучати методи інших наук, математики. З їхньою допомогою можна встановити Ііричинно-наслідковІ зв'язки між явищами, визначити "ритм" суспільного розвитку.

Блок і "анналісти" у своїх дослідженнях багато уваги приділяли вивченню сощально-економічних явиш, але трактували їх насамперед "соціальне", з точки зору людських вимірів економіки. Для прикладу, у монографії Блока "Характерні риси французької аграрної Історії" (1931) розкриваються такі сюжети: процес землеробського освоєння території, типи общинних порядків, Історія сеньорії, історія селянства, стосунки селян з феодалами, знаряддя праці, форма полів, правове становитде різних груп селян та інші. Це показує прагнення дослідника включити у розгляд усю різноманітність стосунків, пов'язаних з аграрним устроєм та його еволюцією. ІЦоб розкрити ш аспекти явища, Блок веде плідний діалог з економікою, соціологією, географією, психологією.

Иазагал пращ Блока були зразком структурної історії з нахилом до соціальних та економічних процесів; вони прислужилися бурхливому розширенню досліджень з соціально-економічної Історії на Заході.

Особливість історичної творчості Люсьєна Февра випливала з тематики його конкретно-історичних досліджень, яка торкалася, насамперед, свідомїених явиш ("Доля: Мартін Лютер", 1928. "Проблема невірування у ХУі ст.: релігія Рабле", 1942 та ш.). У них він зосередив увагу на вивченні світосприймання лгодей кожної конкретної Історичної епохи, яке відрізнялося від сучасного йому. Особистість не була здатна вийти за межі стереотипів свого часу, й свідомість автоматично підпорядковувалася їм. Февр, на відміну¹ від Блока, звертається до духовного життя, психології, прослідковує його залежність від соціальних умов, суспільних структур. Проте, вчений залишається вірним програмному положенню Школи — синтетичний погляд понад усе. Свідомість, духовність, менталітет є результатом різноманітних впливів соціального життя.

Февр докладно розробляє проблему ментальності — здатності свідомості сприймати І пояснювати світ. Це сприйняття органічно поєднує

■ж*

_: V -- -