Леонід Зашкільняк*. Методологія історії

викладання Історії провалилось на невисокому рівні, теологія продовжувала чинити значний вплив на навчальний процес. Інакше виглядала ситуація у шотландських університетах, де провідні позиції посідали помірковані пресвітеріани, яю ставили більш практичні завдання перед освітою. У 5 716 р. Історичні кафедри були створені в університеті Глазго, 1719 р. — університеті Единбургу. 1747 р. — Сент-Ендрюса. Розквіт наукового І культурного життя приніс у цей час Единбургу назву "1 ІІвнічних Афін" [55, 73-74].

Історична освіта вимагала більш поважного філософського підґрунтя. Спробу створити його здійснив англійський філософ І Історик Девід Г'юм (1711-1776). У філософських творах ("Трактат про людську природу". "Дослідження людського розуміння") вчений розглядав пізнання як процес створення І переказу Ідеальних феноменів, когрі виникли внаслідок чуттєвого сприйняття, їхнє переказування за посередництвом інших осіб, котрі у СВОЮ чергу спираються на чуттєвий досвід, не в стані заперечити реальності минулих подій. Це ставило історію на твердий науковий грунт за аналогією з Іншими науковими дисциплінами, заснованими па чуттєвому досвіді. Г'юм доводив, що Історія є законним і дійсним різновидом знання, яке спирається на фактичні дані 1 не потребує метафізичних гіпотез для свого обгрунтування.

Слід підкреслити, що погляди на Історію у англійського вченого не дуже узгоджувалися з його розумінням людської природи, її він сприймав через призму суб'єктивно-раціонального чинника, котрий за основу пізнання брав ідеальні розумові феномени, властиві кожній людині як такій. Тільки незмінність розумово-газнавачьних зусиль людей у всі часи, на думку вченого, створювала підстави для однотипного відбиття оточуючого світу. "...Якщо ви бажаєте знати почуття, схильності і спосіб життя греків і римлян, вивчіть добре темперамент І дії французів 1 англійців, і ви не помилитесь, переносячи на перших спостереження, зроблені стосовно других... Людство із такій мірі є одним І тим же у всі часи І у всіх ареалах, то історія у цьому сенсі нам не повідомляє нічого нового і незвичного",- писаїї Г'юм [5, 310]. Особливість людини як соціальної Істоти вчений вбачав у розумовому сприйнятті речей, розум виступав мірилом суспільного буття, ставав посередником між природою І суспільством.

Г'юму належала й суто Історична праця — 8-томна "Історія Англії під вторгнення Юлія Цезаря до революції 1688 р." (І752-І762), що представляла собою послідовний опис політичних подій з вкрапленнями релігійного, побутового і культурного життя. Рушійною силою Історії іїш вважав Ідеї, знання і мораль, котрі забезпечують поступовий, але неухильний поступ людства. Однак, надавши своєму творові філософське спрямування, вчений не дуже дбав про критичне ставлення до джерел, часто сприймав на віру перекази штих авторів. Завдяки послідовності опису і літературному стилю твір Г'юма тривалий час користувався широкою популярністю серед читачів не тільки в Англії.

Філософські ідеї Г'юма, що були співзвучні думкам французьких просвітників, формували універсальну картину буття, яка включала із себе її світ історії. Проте, орієнтуючись на розум в цілому і абстрактну людину зокрема, Г'юм Ігнорував людину Історичну, людину, розум якої відбивав не

Розділ 4. Історична думка Бароко і Просвітництва...

тільки Історичний пізнавальний досвід, але й конкретні умови часу І місця. За таких обставин Історія набувала філософської (наукової!) спрямованості, але відчувала брак методу, який би дозволяв задовільно пояснити її змінність І рушії.

Не буде зайвим додати, що багато з того, чого бракувало Історичному викладові Г'юма, зумів надолужити найкрупніший англійський історик Просвітництва Едуард Пббон (1737-1794). Його погляди сформувалися під безпосереднім впливом французьких просвітників у швейцарському місті Лозанні. Головну свою працю він присвятив Історії загибелі Римської Імперії — "Історія занепад;- і загибелі Римської Імперії" (7 томів. 1776-1788). Ще за життя автора праця була перекладена на європейські мови. Популярність їй принесли висока ерудиція автора, який зібрав І опрацював майже усі відомі на той час документи трьох останніх століть існування імперії, а також блискучий літературний стиль, що став зразком для наслідування наступних поколінь Істориків,

Не менш цікавою була історична концепція Гіббона. Він вважав Імперію ведичним пам'ятником людського гешя, який у той час досягнув найвищого розквіту. Головну причину занепаду держави бачив у зародженні І розвиткові християнства, яке принесло зі собою варварство 1 морок невігластва й претензії на світську та духовну владу. Усе, що було створене людським розумом і мудрістю, ними ж було зруйноване. Пояснити не раціонально історик так і не зміг, обмежившись констатацією факту, що розумно створене породжує ірраціональну протидію. Пббон не був атеїстом, але вважав необхіднім "очистити" релігію від забобонів І вад. Його дослідження відрізнялося від інших Історичних праць прямою спробою підпорядкувати Історичний матеріал певній філософській схемі, що зростала з негативної оцінки ролі християнської церкви в культурно-духовному розвиткові середньовічної Європи. Тому церква гостро засудила твір Гіббона 1 чинила перешкоди його поширенню.

Певний внесок у англійську та європейську історичну думку внесла шотландська фіюсофсько-історична школа, що склалась в Единбурзькому університеті в другій половині XVIII сі. Залишаючись на загальних світоглядних позиціях Просвітництва, представники школи додали до поштико-правових підстав ще й господарсько-соціальні. У працях А дама Ферпосона (1723-1816), що посідав посаду професора моральної філософії, проводилась Ідея про велике значення соціальних суперечностей 1 конфліктів, яю відбивали зіткнення добра І зла у людській свідомості. Джон Міллар (1735-1801) звернув увагу на взаємозалежність різних видів суспільної діяльності людей — матеріальної, політичної, культурної. Він зауважив, що відмінності поглядів людей зумовлюються тими стосунками, котрі складаються між ними у конкретному суспільстві.

У цілому зіадані та Інші представники шотландської школи в рамках просвітницького світогляду звернулися до вивчення соціальних проявів людської діяльності, залучаючи до цього статистичні методи.

Таким чином скептицизм І натурфілософія XVII і XVIII ст. підштовхнули до "запровадження" історії у число нате, котрі можна досліджувати чуттєво-раціональним способом. Розбіжності між філософами