Розділ 2. Теологічна Історія...

Християнська теологія у своєму розвитку не могла не спиратись на античний спадок — цього вимагали елементарні потреби повсякденного життя, нагромаджений досвід освіти, політичних стосунків, культурних процесів. Античність утвердила у свідомості освічених верств міцні раціоналістичні засади, струнку логіку мислення, нехтувати якими було неможливо. Над християнською доктриною постійно тяжіла тінь дуалізму - - сприйняття доктрини на віру чи осягнення віри розумом! Проблема зводилась до непростого положення: вірити, щоб зрозуміти, чи розуміти, щоб вірити? У рамках між вірою і розумом розвиваіась середньовічна християнська думка. До певного часу вкаіана суперечність цілком мирно співіснувала під прикриттям християнського універсалізму.

Антична традиція була внесена до християнської' теології працями видатного вченого і державного діяча Боещя (480-524). Його головна праця "Втіха філософі сю" була адаптацією античного спадку до засад нової християнської Ідеології (хоча Ісуса Христа він жодного разу не згадує). Завдяки їй Арістотедь І його гвори стали панівними у шкільній освіті, а значить й у свідомості. По-новому цей синкретизм античної філософії і християнської теології здійснив у XIII ст. Фома Акнінський, який поєднав теологію з логікою і. тим самим, розширив простір розумового пізнання віри.

Як І в будь-яких Ідеологіях, у християнській теології існувало два рівні: рівень усної проповіді. — масової, фольклорної, народної, — і рівень писемної, вченої культури. Спрямовуючу, так би мовити "методологічну", роль відігравала література другого рівня.

Характерною рисою християнської теології був символізм: оперування символами, які створювали певні стандарти (стереотипи) сприйняття та пояснення світу. ЦІ символи були поєднанням божественого І земного. Наприклад, біла троянда означала образ Діви Марії, сонце — папу римського, місяць — Імператора, храм — образ світу тощо. Першоосновою символіки була БіблІн. яка давала підстави до символічного, алегоричного розуміння багатьох духовних і мирських справ. У підсумку, кожний предмет оточуючого світу розглядався алегорично, тобто так, що його можна було розуміти як поєднання реального і трансцендентного. Внаслідок цього середньовічна людина жила у дуже складному світі, який включав і емпіричні речі, І фантазії. За явищами реальності приховувалися незримі образи і значення, котрі треба було відгадувати й тлумачити (числа 3 і " мали окультне значення, п'ятниця — особливий день тижня І т.д.). Відповіді усіх загадок слід було шукати у Біблії, котра, у свою чергу, вимагала складного і неоднозначного тлумачення, часом па межі спекуляцій. Т.лумачення біблійних текстів стало головним завданням теології, яка в цьому занятті прагнула знайти шлях до божествспої істини. Символізм набув значення фундаментальної риси й інструменту сприйняття дійсності ^гз допомогою провіденціалізму — за усім слід було бачити божественші промисел.

Усе інтелектуальне життя середньовічної Свропи зосереджувалось ; церквах і монастирях, котрі займались поширенням писемності, теології і християнської літератури. Щодо історії, то тогочасні вчені — виключно священики і чениі -— опрацьовували три типи творів: І) трактати з теологічним

і