1. Види інвестиційних проектів, класифікація та методи оцінювання їх економічної ефективності

В управлінні реальними інвестиціями вибір інвестиційних проектів та оцінювання їх економічної ефективності є одним із найвідповідальніших етапів.

Потреби підприємства в інвестиціях визначають з урахуван­ням можливостей залучення інвестиційних ресурсів за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування та інвести­ційних проектів.

Велике значення інвестиційного проекту в управлінні капіта­льними інвестиціями полягає в тому, що це документ, який за­безпечує окремі напрями стратегічного розвитку підприємства шляхом реального інвестування, обґрунтовує потребу у відповід­них інвестиційних ресурсах у різних формах їх і містить систему відповідних управлінських рішень щодо забезпечення найефекти­вніших форм реалізації поставлених у ньому інвестиційних цілей.

Вибір ефективного інвестиційного проекту — важлива скла­дова управління реальними інвестиціями. Під час вибору інвес­тиційного проекту враховують характеристики, що розрізняють проекти, їх класифікаційні ознаки. Інвестиційні проекти можна класифікувати за такими ознаками:

1. Залежно від цільової спрямованості всі інвестиційні про­екти, що розробляються підприємствами, поділяються на проек­ти розвитку та проекти санації.

Інвестиційні проекти розвитку спрямовані на реалізацію стратегічних цілей підприємства, пов'язаних із зростанням обся­гу операційної діяльності, її диверсифікацією. До складу таких інвестиційних проектів відносять також ті, які пов'язані зі ство­ренням нових підприємств.

Інвестиційні проекти санації розробляються лише для діючих підприємств, які внаслідок неефективного управління, суттєвої зміни кон'юнктури ринку, застарілої технологічної бази значно зменшили обсяг збуту продукції і мають фінансові труднощі, які створюють реальну загрозу банкрутства. Метою розроблення та­ких інвестиційних проектів є проведення відповідної структурної перебудови підприємства (в галузі його інноваційної політики, маркетингової діяльності тощо), з тим щоб зберегти їх як само­стійні одиниці зі статусом юридичної особи або провести ефек­тивне злиття з іншим фінансово стійким підприємством. На су­часному етапі розвитку економіки України потреба у розробленні інвестиційних проектів санації виробничих підприємств досить

значна.

2. За напрямами виробничого розвитку, які відповідають конкретним цілям економічної стратегії підприємств, інвестицій­ ні проекти поділяються на проекти освоєння нової продукції; проекти вдосконалення (або впровадження нової) технології; проекти значного нарощення обсягів виробництва продукції, у тому числі з регіональною диверсифікацією цього виробництва; проекти освоєння нових ринків збуту продукції; проекти розши­рення сировинної бази (для підприємств добувних галузей економіки) тощо. Якщо проекти мають не одну, а кілька інвестицій­них цілей, вони за цією класифікаційною ознакою вважаються комплексними.

В узагальненому вигляді всі інвестиційні проекти за напряма­ми виробничого розвитку можна поділити на дві групи: інвести­ційні проекти, що збільшують потенціал виробництва продукції (товарів, послуг), та інвестиційні проекти, що збільшують по­тенціал збуту (реалізації) продукції.

3. Суттєвою класифікаційною ознакою інвестиційних проектів є конкретна форма здійснення реальних інвестицій. Урахову­ючи ці форми, пропонується така класифікація інвестиційних проектів:

• проекти, спрямовані на придбання цілісних майнових ком­плексів з метою забезпечення товарної або регіональної дивер­сифікації виробничої діяльності підприємства;

• проекти нового будівництва об'єктів із закінченим техноло­гічним циклом на спеціально відведених територіях;

• проекти реконструкції підприємства, пов'язані з суттєвим перетворенням виробничо-технологічних процесів на основі сучасних науково-технічних досягнень (у цих проектах може пе­редбачатися розширення окремих виробничих і невиробничих приміщень, будівництво замість знесених нових споруд цього самого призначення на території діючого підприємства);

• проекти модернізації активної частини основних виробни­чих засобів при конструктивній зміні всього або основного парку обладнання, машин і механізмів, що використовуються підпри­ємством; проекти придбання окремих видів матеріальних та ін­новаційних нематеріальних активів, які передбачаються до онов­лення (у зв'язку із фізичним або моральним зношуванням) або збільшення (у зв'язку із розширенням обсягу виробничої діяль­ності), приросту оборотних товарно-матеріальних цінностей (за­пасів сировини, матеріалів, готової продукції, придбання інших алогічних активів, які забезпечують зростання обсягів і підви­щення ефективності виробничої діяльності у наступному періоді.

Більш узагальнено інвестиційні проекти модернізації активної частини основних засобів підприємства можуть розглядатися за класифікаційною ознакою конкретної форми їх здійснення, а саме:

• проекти, спрямовані на відтворення основних засобів;

• проекти придбання нових нематеріальних активів іннова­ційного характеру;

• проекти забезпечення приросту матеріальних оборотних за­собів.

4. Залежно від обсягу інвестування розрізняють проекти ма­лі, середні та великі. Критерієм такої класифікації проектів є об­сяг інвестиційних ресурсів, необхідний для їх реалізації (цей по­казник розглядається у грошовій формі).

5. Відповідно до терміну реалізації інвестиційні проекти по­діляють на три групи: короткострокові проекти (із загальним тер­міном реалізації до одного року); середньострокові проекти (із загальним терміном реалізації від одного до двох років); довго­строкові проекти (із загальним терміном реалізації понад два ро­ки). Наведені критерії поділу проектів за термінами реалізації ви­користовуються як у світовій, так і у вітчизняній практиці інвестиційної діяльності.

6. Залежно від участі окремих груп інвесторів у реалізації проекту їх поділяють на такі види: проекти, які реалізуються са­мим підприємством без сторонньої допомоги; проекти, які реалі­зуються за участі інших вітчизняних інвесторів (до них відносять також проекти, які реалізуються за рахунок фінансування із дер­жавного бюджету для державних підприємств); проекти, які реа­лізуються за участі іноземних інвесторів. Така класифікація інвестиційних проектів певною мірою визначає вимоги до структури та рівня обґрунтування їхніх окремих розділів.

Ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі таких методичних підходів: оцінки повернення інвестованого капіталу на основі показника грошового потоку, який форму­ється за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відра­хувань у процесі експлуатації інвестиційних проектів; обов'язко­вого приведення до теперішньої вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку; вибору диференційова­ної ставки процента (дисконтної ставки) у процесі дисконту­вання грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

Для прийняття рішень про довгострокові інвестиції виникає потреба в прогнозуванні їх ефективності. Для цього потрібний аналіз витрат за тривалий період.

Основними методами оцінки є:

а) розрахунок строку окупності інвестицій (t);

б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IR);

в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV);

г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR);

д) розрахунок середньозваженого строку життєвого циклу ін­вестиційного проекту, тобто дюрації (Д).

Оцінюючи ефективність інвестицій, потрібно брати до уваги не тільки строки їх окупності, а й дохід на вкладений капі­тал, для чого розраховується індекс рентабельності (IR) і рівень рентабельності інвестицій (R):

IR = Очікувана сума доходу / Очікувана сума інвестицій

R = Очікувана сума прибутку / Очікувана сума інвестицій

Для визначення вартості, яку матимуть інвестиції через кілька років, згідно з методом складних процентів застосовують таку формулу:

FV=PV(1+r)ⁿ,

де FV— майбутня вартість інвестицій через п років;

PV— початкова сума інвестицій;

r — ставка процентів у вигляді десяткового дробу;

п — число років у розрахунковому періоді.

Якщо виникає необхідність порівняти умови фінансових опе­рацій, що передбачають різні періоди нарахування процентів, то в цьому разі відповідні процентні ставки приводяться до їх річно­го еквівалента за такою формулою:

де EFR — ефективна ставка процента (ставка порівняння);

т — число періодів нарахування;

r — ставка процента.

Метод дисконтування грошових надходжень (ДГН) — дослі­дження грошового потоку — від майбутнього до поточного мо­менту. Він дає змогу привести майбутні грошові надходження до нинішніх умов. Для цього використовується така формула:

де K_d — коефіцієнт дисконтування.

Якщо нарахування процентів здійснюється т раз у році, то для розрахунку поточної вартості майбутніх доходів PV викорис­товується така формула:

Інакше кажучи, дисконтування грошових надходжень викори­стовується для визначення суми інвестицій, які необхідно вклас­ти нині, щоб довести їх вартість до необхідної величини за заданої ставки процента.

Дисконтування грошових надходжень покладено в основу ме­тодів визначення чистої приведеної (поточної) вартості проектів і рівня їх рентабельності.

У процесі фінансового аналізу використовують насамперед два основні показники оцінки ефективності інвестиційних проек­тів, що ґрунтуються на методі дисконтування грошових потоків у часі — «чиста приведена вартість» (net present value, NPV) та «внутрішня норма дохідності» (internal rate of return, IRR). Вони мають певні особливості застосування для оцінювання ефектив­ності інвестиційних проектів, що полягають в такому.

Показник чистої приведеної вартості дає змогу порівняти те­перішню вартість майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту (у фазі його експлуатації) з інвестиційними витратами, які необхідно здійснити в поточному періоді. Чиста приведена вар­тість являє собою різницю між теперішньою вартістю (сумою) чи­стого грошового потоку та сумою інвестиційних витрат за проектом. При цьому сума чистого грошового потоку має дисконту­ватися до того інтервалу часу, в якому передбачається початок ре­алізації інвестиційного проекту, а відповідно і здійснення інвести­ційних витрат за ним (таке дисконтування має провадитись за по­стійною ставкою процента, обраною для проведення розрахунків, окремо за кожним інтервалом часу, що передбачається).

Розрахунки за методом чистої приведеної (поточної) вартості (NPV) здійснюються у такій послідовності.

1. Визначається поточна вартість витрат (І₀), тобто обсяг інве­стицій, який потрібно зарезервувати для проекту.

2. Розраховується поточна вартість майбутніх грошових пото­ків від проекту, для чого доходи за кожний рік CF (кеш-флоу) приводяться до поточної дати:

де r — ставка процента.

3. Поточна вартість витрат (І₀) порівнюється з поточною вартістю доходів (PV). Різниця між ними складає чисту приведену (поточну) вартість доходів (NPV):

У випадку, коли гроші в проект інвестуються не разово, а час­тинами протягом кількох років, для розрахунку NPV застосову­ють таку формулу:

де I_d — дисконтована сума інвестиційних витрат;

п — число періодів отримання доходів;

j — число періодів інвестування коштів у проект.

У процесі оцінки ефективності інвестиційних проектів широ­ко використовують також показник внутрішньої норми дохідно­сті. Він характеризує ставку дисконту, за якої дисконтована вар­тість чистого грошового потоку за інвестиційним проектом дорівнює теперішній вартості інвестиційних витрат за ним. Отже, внутрішня норма дохідності являє собою таку ставку дисконту, за якої показник чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом набирає нульового значення.

Внутрішня норма дохідності визначає максимально допусти­му ставку дисконту, за якої можна інвестувати кошти без яких-небудь втрат для власника. її значення знаходять із такого рів­няння:

Економічний зміст даного показника полягає в тому, що він визначає очікувану норму дохідності або максимально допусти­мий рівень інвестиційних витрат у проект, що оцінюється. IRR має бути вищим середньозваженої ціни інвестиційних ресурсів:

IRR > СС,

де СС — середньозважена ціна інвестиційних ресурсів.

Показник індекс дохідності інвестицій потребує для розра­хунку ту саму інформацію про дисконтовані грошові потоки, що й показник чистої приведеної вартості. Однак при розрахунках індексу дохідності замість знаходження різниці між поточною вартістю інвестиційних витрат і дисконтованою (теперішньою) вартістю майбутнього чистого грошового потоку, пов'язаного з реалізацією інвестиційного проекту, визначають співвідношен­ня цих показників. Загальна формула, за якою ведуться розра­хунки індексу дохідності за інвестиційним проектом, має такий вигляд:

де ІДІ — індекс дохідності за інвестиційним проектом;

ЧГП — загальна сума дисконтованого чистого грошового по­току за інвестиційним проектом;

IB — загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом.

Показник індекс прибутковості інвестицій розраховується на основі інформації про обсяг інвестованого капіталу і суми чи­стого прибутку від операційної діяльності в процесі експлуатації інвестиційного проекту. Цей показник визначають на основі при­бутку за один рік, коли інвестиційний проект має уже експлуату­ватись. Однак у процесі фінансового аналізу інвестиційних прое­ктів розрахунки цього показника можуть проводитися і для різних ступенів використання виробничих потужностей в окремі роки їх експлуатації. Суму чистого прибутку в окремі роки май­бутньої експлуатації інвестиційного проекту має бути відповідно дисконтовано (тобто визначено у теперішній вартості).

Індекс прибутковості інвестицій розраховують за такою фор­мулою:

де ІПІ — індекс прибутковості за інвестиційним проектом, %;

ЧПр — річна сума дисконтованого чистого прибутку у фазі експлуатації інвестиційного проекту;

IB — загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом.

Показник періоду окупності інвестицій характеризує обсяг часу, необхідного для повного повернення інвестиційних витрат, пов'язаних із реалізацією проекту. Таке повернення відбувається у формі чистого грошового потоку, який складається із суми як чистого прибутку, так і амортизаційних відрахувань за основни­ми фондами і нематеріальними активами, що використовуються.

Період окупності інвестицій розраховують за такою фор­мулою:

де ПОІ — період окупності інвестицій за проектом;

IB — загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом;

ЧГП_р — середньорічна сума дисконтованого чистого грошо­вого потоку за інвестиційним проектом.

Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції — це форма використання тимчасово ві­льного капіталу.

Конкретними формами їх здійснення є:

1. вкладення капіталу в дохідні фондові інструменти (акції, облігації та інші цінні папери, що вільно обертаються на ринку);

2. вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів, наприклад депозитні сертифікати;

3. вкладення капіталу у статутні фонди спільних підприємств з метою отримання не тільки прибутку, а й розширення сфери фінансового впливу на інші суб'єкти господарювання.

До основних фінансових інвестицій відносять акції та обліга­ції. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Сукупні вкладення інвестора в цінні папери розглядають як його портфель. Структура останнього відображає інтереси інвес­торів, а також консолідацію ризиків за видами цінних паперів. Це дає змогу розглядати портфель як цілісний об'єкт управління, що, у свою чергу, передбачає необхідність:

• визначення завдань щодо управління портфелем;

• розроблення і реалізації стратегії і тактики вирішення цих завдань.

Тип портфеля — це узагальнена його характеристика з ураху­ванням виду паперів, які входять до нього. Виділяють такі типи портфелів цінних паперів.

• портфель зростання. Він орієнтований на акції, курсова ва­ртість яких швидко зростає. Мета формування портфеля — при­ріст капіталу інвесторів. Тому власникам портфеля дивіденди ви­плачуються в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуються;

• портфель доходу. Метою його формування є отримання ви­соких поточних доходів. При формуванні такого портфеля від­ношення стабільно виплачуваного процента та курсової вартості цінних паперів, які входять у цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсової вартість зростає повільніше;

• портфель ризикового капіталу. Це портфель, що складаєть­ся переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;

• збалансований портфель. Він формується частково з цінних паперів із швидкозростаючим курсом, частково — з високодохід­них. У цьому портфелі можуть міститися і високоризикові цінні папери. Метою його є приріст капіталу й отримання високого до­ходу, відповідно до чого і загальні ризики будуть збалансовани­ми. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він відповідає меті їхньої діяльності;

• спеціалізований портфель. У ньому цінні папери об'єднані за окремими критеріями (за видом ризиків, видом цінних папе­рів, галузевою чи регіональною належністю). Наприклад, до складу спеціалізованого портфеля входять: портфель стабільно­го капіталу і доходу, однорідні портфелі, коротко- і середньострокових депозитних сертифікатів); портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів гро­шового ринку); портфель середньо- та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій); ре­гіональний чи галузевий портфель; портфель іноземних цінних паперів).

Прогнозування економічної ефективності окремих фінансових інструментів здійснюють за допомогою як абсолютних, так і від­носних показників. У першому випадку визначається поточна ринкова ціна фінансового інструмента, у другому — розрахову­ють відносну його дохідність.

Поточна вартість будь-якого цінного папера може бути розра­хована за формулою:

де PV_ф.н — реальна поточна вартість фінансового інструмента;

CF_n — очікуваний грошовий потік, що повернеться в п-му пе­ріоді;

d — очікувана або необхідна норма дохідності по фінансово­му інструменту;

п — число періодів отримання доходів.

Особливості формування грошового потоку, що повертається за окремими видами цінних паперів, обумовлюють різноманіт­ність моделей визначення їх поточної вартості.

Базова модель оцінки поточної вартості облігацій з пері­одичною виплатою процентів має такий вигляд:

де PV_обл — поточна вартість облігацій з періодичною виплатою процентів;

CF_n — сума отриманого процента в кожному періоді (добуток номіналу облігації на оголошену ставку процента;

N_обл — номінал облігації, що погашається в кінці строку її обі­гу (t);

k — річна купонна ставка процента.

Модель оцінки поточної вартості облігацій з виплатою всієї суми процентів при її погашенні:

де N* k * п — сума процентів за облігацією, що виплачується в кінці строку її обігу.

Модель оцінки поточної вартості облігацій, що реалізу­ються з дисконтом без виплати процентів:

Модель дохідності дисконтних облігацій:

• за ефективною ставкою процента;

за ставкою простих процентів:

де P_k — курс облігації (відношення ціни покупки до номінальної вартості облігації);

Т— кількість календарних днів у році;

t — кількість днів до погашення облігації.

Для оцінки поточної вартості акції у разі її використання протягом невизначеного періоду використовують таку модель:

де PV_акц — поточна вартість акції, що використовується протягом невизначеного періоду часу;

Д_t — запропонована до отримання сума дивідендів в t-му пе­ріоді;

d — альтернативна норма дохідності у вигляді десяткового дробу;

t — число періодів, включених у розрахунок.

Поточна вартість акцій зі стабільним рівнем дивідендів ви­значається відношенням суми річного дивіденду до ринкової но­рми дохідності:

Для визначення поточної вартості акцій, що використову­ються протягом певного строку, застосовується така модель:

Де Кв – курсова вартість акцій в кінці періоду її реалізації;

n – число періодів використання акції.

Змістовий модуль 8. Фінансовий аналіз компанії (міжнародний стандарт).

У сучасних умовах переходу економіки України до ринкових відносин особливо важливим і практично значущим для забезпе­чення беззбиткової діяльності суб'єктів господарювання та запо­бігання їх банкрутству є систематичний і якісний аналіз фінансо­вої діяльності, зокрема аналіз фінансових звітів.

Фінансова звітність —- це сукупність форм звітності, які складені на підставі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для при­йняття цими користувачами певних ділових рішень.

У світовій і національній практиці побудова фінансової звіт­ності базується на принципах:

а) відкритості інформації;

б) зрозумілості фінансової звітності особам, які приймають ділові рішення на її підставі;

в) корисності чи значущості та вірогідності;

г) припущень і обмежень, які дають змогу адекватної інтерпретації фінансової звітності.

Головна мета аналізу фінансових звітів — своєчасно вияв­ляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити ре­зерви поліпшення фінансового стану підприємства і його плато­спроможності.

При цьому необхідно вирішити такі завдання:

1. На підставі вивчення взаємозв'язку між різними показни­ками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх вико­ристання з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.

2. Прогнозування можливих фінансових результатів, тобто прибутку та рентабельності, виходячи з реальних умов господар­ської діяльності й наявності власних і позикових ресурсів, розроб­лення моделей фінансового стану за різних варіантів використан­ня ресурсів.

3. Розроблення конкретних заходів, які спрямовані на ефекти­вніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті звітів.

Аналіз фінансових звітів має допомогти фінансовим аналіти­кам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, які до­поможуть виправити становище, прийняти рішення про ефектив­ніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрями майбут­ньої діяльності фірми.

Аналіз фінансових звітів допомагає також вивчити ліквід­ність, платоспроможність, фінансову стійкість, кредитоспромож­ність підприємства.

Під час аналізу фінансових звітів найважливішим завданням є з'ясування фінансового стану фірми за звітний період. Такий аналіз дає змогу визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми. При цьому з'ясовують:

—фінансову структуру — активи, які належать компанії, і зо­бов'язання, котрі вона на себе взяла;

—оперативний цикл — стадії, через які проходить компанія для того, щоб її продукція та послуги з'явилися на ринку;

—тенденції та порівняльну ефективність — напрям розвитку компанії у тому вигляді, в якому він проявляється, виходячи із зі­ставлення фінансових результатів за ряд періодів діяльності цієї компанії.

Головне в аналізі фінансових звітів — це зрозуміти та прави­льно інтерпретувати результати опрацювання даних.

Масштаб і напрям роботи при аналізі фінансових звітів зале­жать від конкретної мети аналізу.

Аналіз фінансових звітів починається з попереднього ознайо­млення з компанією, далі здійснюється поглиблений розгляд її діяльності та структури її фінансів, відображених у фінансових звітах фактичного чи прогнозованого характеру.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби корис­тувачів щодо:

—участі співвласників у капіталі підприємства;

—придбання, продажу та володіння цінними паперами;

—оцінки якості управління;

—оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання;

—забезпеченості підприємства джерелами формування фінан­сових ресурсів;

—визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

—своєчасного коригування фінансової діяльності підпри­ємства.

Аналіз фінансових звітів повинен дати відповіді на два важли­ві запитання:

1. Чи має фірма прибуток за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за рік?

2. Чи спроможна фірма виконати свої фінансові зобов'язання і чи не призведе таке виконання зобов'язань до ліквідації фірми у зв'язку з нестачею фінансових ресурсів.

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:

—попереднє (загальне) оцінювання фінансового стану під­приємства та змін його фінансових показників за звітний пе­ріод;

—аналіз оборотності оборотних активів;

—аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підпри­ємства;

—аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;

—аналіз фінансових результатів підприємства;

—оцінювання потенційного банкрутства;

—аналіз дохідності (рентабельності);

—аналіз використання капіталу;

—аналіз рівня самофінансування;

—аналіз валютної самоокупності.

Аналіз звітів підприємства дає змогу зробити висновки про те, якими фінансовими ресурсами володіє підприємство, наскільки ефективно воно використовує своє майно і власний капітал, якою є його кредитна та інвестиційна політика, чи є у підприємства ре­альні джерела формування фінансових ресурсів.

Змістовий модуль 9. Фінансові аспекти злиття і поглиння