4 Хід роботи

4.1 Провести послідовність операцій при виконанні роботи лічильного методу Гензена. Зарисувати пристрої (штемпель-піпетка Гензена, камера Богорова), які використовувались при рахуванні планктону різноманітних розмірних груп, позначити деталі будови.

4.2 Провести кількісну і якісну обробку проби зообентосу. Для цього личинок комах, черв’яків та інших тварин розглядають під лупою, підраховують, визначають їх назви, користуючись спеціальною літературою. Потім зважують на точних вагах і одержану вагу перераховують на 1 м². Результати записати в звіт (вид організмів, вага, розмір).

5 Зробити висновок про позитивні якості і недоліки лічильного методу Гензена.

6 Оформити звіт і здати на перевірку викладачу.

7 Контрольні питання

7.1 Дайте характеристику об’ємному методу визначення ваги планктону.

7.2 Які пристрої використовуються при цієї роботі?

7.3 Які вагові методи визначення маси планктону, їх позитивні якості і недоліки.

7.4 Дати характеристику лічильного методу визначення кількості планктону, вказати його переваги і недоліки.

7.5 Назвати прилади, які використовують при лічильної обробці планктону різних розмірних груп.

7.6 Які є способи визначення біомаси представників зоопланктону та водоростей?

Лабораторна робота № 6 (2 години) Тема: ознайомлення з гідробіонтами водних екосистем

1 Мета: вивчити адаптації екологічних груп гідробіонтів до існування у водному середовищі взагалі, і до певного типу водойм чи зони Світового океану

2 Матеріальне забезпечення

2.1 Таблиці: водорості, коловертки, гіллястовусі та веслоногі ракоподібні, риби, голкошкірі;

2.2 Фіксовані у формаліні проби планктону та бентосу;

2.3 Мікроскопи, лупи, предметне скло, покривне скло;

2.4 Чашки Петрі, піпетки, пінцети.

3 Теоретичне обґрунтування роботи

Водне середовище існування за своїми умовами значно відрізняється від наземно-повітряного. Вода має високу густину, менший вміст кисню, значні перепади тиску. Крім того, різні типи водойм відрізняються за концентрацією солей, швидкістю течії тощо. Тому мешканці водойм – гідробіонти – мають адаптації як до існування у водному середовищі взагалі, так і до певного типу водойм чи зони Світового океану.

Світовий океан утворений власне океаном та його периферійними частинами – морями. Середня глибина Світового океану становить 3760 м, а максимальна – 11024 м.

Водну товщу океану називають пелагіаль (від грец. пелагос - море), а дно - бенталь (від грец. бентос - глибина).

У свою чергу в бенталі виділяють:

- супралітораль – частина берега, що зволожується бризками води і штормовими хвилями;

- літораль – припливно-відпливна зона, яка частину доби перебуває в повітряному, а частину – у водному середовищі;

- сублітораль – зона плавного пониження океанічного дна до глибин 200-500 м. У верхній частині цієї зони (до 250 м глибини) мешкають водні фотосинтезуючі організми;

- батіаль – зона континентального схилу до глибини 3000м;

- абісаль – зона океанічного ложа (до глибини 7000 м);

- ультраабісаль – зона найбільших океанічних глибин (понад 7000 м).

Екологічна зональність характерна і для прісних водойм.

Мешканці Світового океану також пристосовані до існування в тій чи іншій екологічній зоні. Так, організми товщі води складають екологічні групи планктону та нектону.

Всі рослинні і тваринні організми, залежно від способу їх життя, пересування і розміщення у водоймі, поділяють на чотири групи: бентос, планктон, нейстон, нектон.

Бентос. До цієї групи належать організми, життя яких зв’язане з дном водойми як субстратом. З тваринних організмів до бентосу належать сидячі форми (губки, моховатки, деякі коловертки, інфузорії Сувійки), тварини, що живуть у ґрунті дна водойми (олігохети, личинки комарів-дергунів або хірономіди, що живуть у трубках, склеєних з мулу дна чи з решток рослин, п’явки, личинки деяких водяних комах, черевоногі та двостулкові молюски та ін.). Бентос стоячих і текучих вод неоднаковий, його поділять на окремі біоценози: біоценоз кам’янистого ґрунту, піщаного ґрунту і біоценоз водяних рослин.

Планктон – угрупування вільноплаваючих організмів, які перебувають у товщі води в завислому стані і переносяться течією води. Це переважно дрібні, часто мікроскопічні тварини і рослини. У планктоні водойм бувають різні бактерії, водорості, одноклітинні тварини, коловертки, гіллястовусі та веслоногі ракоподібні, личинки деяких комарів тощо.

Вивчаючи планктонних тварин, можна виявити в них ряд морфологічних та фізіологічних особливостей, які виникли під впливом умов водного середовища. Тіло планктонних тварин прозоре, має в своєму складі велику кількість води, а також жирові та інші включення. На тілі є різні вирости у вигляді голок (на кінці тіла), гіллястих антен (у кладоцер), щетинковидних придатків (у коловерток) та ін.

Залежно від типу водойм, планктон поділяють на ставковий, озерний, річковий, болотяний.

Нектон – угрупування тварин з порівняно розвиненими органами руху; вони можуть бути серед заростей водяних рослин, легко спускатись на дно і підніматися до поверхні води. До нектону водойм належать риби, земноводні а також плазуни і ссавці, які живуть у воді (черепахи, вужі, видра, ондатра та ін.).

Важливою ознакою нектону є те, що серед його представників немає таких тварин, життя яких було б постійно зв’язане лише з одним якимось біоценозом. Так, риби (сиг, та ін.), які живляться планктоном у товщі води, для розмноження ідуть до берегів, одні з них у зарості, інші – на мілкі місця (в інші біоценози). Ці особливості з деякими відмінами стосуються і представників груп водяних хребетних тварин.

Нейстон. Життя організмів, що належать до нейстону, зв’язане з плівкою поверхневого натягу води, яка для них є середовищем життя. Організми нейстону найчастіше поширені в стоячих водоймах та частково в тихих бухточках річок. До нейстону водойм належать: бактерії, що живуть у воді, водорості, одноклітинні тварини, деякі нижчі ракоподібні, личинки деяких комах (комарів), дорослі форми комах (павуки, водомірки, вертячки) та ін.

Для життя на поверхні води окремі тварини мають особливу будову кінцівок. Так, водяний клоп-водомірка має довгі кінцівки, вкриті жироподібною речовиною, які ніколи не змочуються. Водомірка швидко пересувається, ковзаючи кінцівками по поверхні води. Часто до поверхневої водяної плівки підпливають різні водяні тварини, яким властиве повітряне дихання, для захоплення повітря і руйнують її. Такими тваринами є легеневі слимаки, водяні павуки, різні комахи (клопи, жуки), личинки комарів. Деякі тварини (наприклад, личинки малярійного комара) підпливають до поверхневої плівки води для живлення.

Організми, які селяться на різних субстратах у товщі води (днища кораблів, гідротехнічні споруди тощо), належать до перифітону (губки, частина водоростей, вусоногі ракоподібні та ін.). Вони мають різноманітні засоби прикріплення до субстрату. Поширюються ці істоти на певних фазах життєвого циклу (у вигляді спор, личинок).

Такі є найважливіші угрупування водяних організмів. Серед них багато тварин, яких можна зарахувати до проміжних груп. Так, деякі види коловерток, личинки комарика Коретри та інші, які частину свого життя проводять на дні, а другу – у товщі води, вільно плаваючи. Такі перехідні форми тварин є і серед інших угрупувань водної фауни.