4 Хід роботи

4.1 На тимчасовому водному препараті при малому і великому збільшенні розглянути представників фітопланктону Чорного і Азовського морів: діатомові (різосоленія), перидінеї (перидініум, цератиум). Зарисувати їх зовнішній вигляд, позначити систематичне положення.

4.2 На тимчасовому водному препараті при малому збільшенні розглянути представників зоопланктону Чорного та Азовського морів: ночесвітку, гребневиків, веслоногих ракоподібних, кладоцеру, личинок двостулкових молюсків, поліхет та ін. Зарисувати їх зовнішній вигляд, позначити систематичне положення.

4.3 На фіксованих та гербарних зразках розглянути представників фітобентосу Чорного та Азовського морів: бурі водорості (цистозейру), червоні водорості (філофору), вищі водяні рослини (зоостеру). Зарисувати їх зовнішній вигляд і позначити систематичне положення.

4.4 Розглянути фіксованих у формаліні представників зообентосу Чорного та Азовського морів: двостулкових молюсків (мідій, устриць), черевоногих молюсків (рапану), вищих ракоподібних (крабів, креветок). Зарисувати їх зовнішній вигляд і позначити систематичне положення.

5 Зробити висновок про особливості населення Чорного та

Азовського морів.

6 Оформити звіт і здати на перевірку викладачу.

7 Контрольні питання

7.1 Охарактеризувати режим Чорного та Азовського морів.

7.2 Перелічити основні групи населення в залежності від походження.

7.3 Який склад фітопланктону та циклічність в розвитку водоростей різних відділів?

7.4 Охарактеризувати основні групи зоопланктону. Назвати масові форми.

7.5 Охарактеризувати хижий зоопланктон. Який його склад?

7.6 Перелічити масові форми бентосу Азовського моря.

7.7 Охарактеризувати населення комплексів скель, піску, черепашнику.

7.8 Як змінюється бентос Азовського моря внаслідок підвищення солоності?

7.9 Охарактеризувати населення мідієвого ілу, фазеолого ілу.

7.10 Охарактеризувати населення філофорного поля.

Лабораторна робота № 14 (2 години) Тема: ознайомлення з флорою та фауною прісних водойм

1 Мета: Вивчити якісний склад планктону, бентосу прісних водойм; навчити відрізняти гідробіонтів за морфологічними ознаками

2 Матеріальне забезпечення

2.1 Таблиці: представники бентосу прісних водойм;

2.2 Фіксовані у формаліні проби планктону ;

2.3 Фіксований у формаліні набір молюсків, ракоподібних, комах та їх личинок;

2.3 Мікроскопи, лупи, предметне та покривне скло;

2.4 Чашки Петрі, піпетки, пінцети.

3 Теоретичне обґрунтування роботи

Ріка – водний потік, що тече у створеному ним, лінійно видовженому зниженні рельєфу і живиться за рахунок стоку з площі свого водозбору. Місце, де ріка бере початок, називається її витоком, кінець, тобто місце впадіння в іншу річку, озеро, море, океан – гирлом річки. У гирлах деяких річок утворюються дельти, естуарії, бари. Ріки, що губляться у пісках, не мають чітко визначеного гирла. Зниження у рельєфі, що утворюється внаслідок розмиваючої дії текучої води і по якому тече ріка, називається річищем; частина долини, що затоплюється лише під час повені – заплавою річки. Водозбірна площа, з якої стікає вода до річки, називається річковим басейном. Разом з притоками річка утворює річкову систему.

Ріки здавна використовуються людиною для різних потреб (промислове і побутове водопостачання, судноплавство, джерело енергетичних ресурсів, зрощування і як водоприймачі при осушенні земель), а також як об’єкт туризму.

У річках вода проточна, що є причиною переміщування її і вирівнювання температур і кисню в усіх товщах.

Щоб визначити швидкість течії, на воду пускають дерев’яний поплавок або брусок дерева і спостерігають, за який час він пропливе певну відстань, яку вимірюють на березі або між двома поставленими на воді буями чи іншими пристроями. Фауна безхребетних багата, але планктону мало.

У річках з безхребетних тварин живуть губки і гідри (в місцях з нешвидкою течією), моховатки, які тримаються на каменях, приростаючи до них, війчасті черви (планарії), малощетинкові черви, п’явки, що часто присмоктуються до каменів; з комах – волохокрил, одноденки, двокрилі, клопи, жуки тощо.

Планктон складають організми, що потрапляють до рік із стоячих водойм. Зимою він бідний, літом досягає максимум розвитку. Фітопланктон представлений: діатомовими (мелозира, остеріонела, циклотела); зеленими (педіаструм, сценедисмус); синьо-зеленими (мікроцистіс, афанізоменон, анабена) водоростями.

Зоопланктон рік складають коловертки (кератела, аспланкс, бранхіонус), гіллястовусі ракоподібні (дафнії, босміни, церіодафнії), весногі ракоподібні (циклопи, діаптомуси).

Бентос, в залежності від характеру ґрунту, ділиться на п’ять донних комплексів населення.

1 Комплекс піску, або псамореофільні. Складають деякі види олігохет, двостулковий молюск (Pisidium), деякі личинки волохокрильця (Hydropsyche), та мізіди (Metamysis).

2 Комплекс каміння, або літореофільні складають губки, дрейсена, личинки мошок, личинки поденок, личинки волохокрильця, черевоногі молюски (Viviparus), вищі ракоподібні – амфіподи.

3 Комплекс глинястих грунтів, або аргілореофільні складають личинки волохокрильця, поденок, амфіподи, деякі личинки хірономід.

4 Комплекс ілу, або пелореофільні складають олігохети, багаточисельні молюски, личинки поденок, хірономід, веснянок.

5 Комплекс заростей, або фітореофіольні складають губки, олігохети, п’явки, черевоногі молюски, личинки бабок, поденок, волохокрила, хірономід, личинки анфелес.

Озера – замкнені стоячі водойми. Хоч вода в них стояча, проте вона поступово замінюється. З деяких озер витікають річки або струмки. Глибина озер буває різна. Байкал має глибину до 1741 м. Але є багато озер глибиною в кілька метрів або й того менше. В великих озерах рух води завжди більший, він залежить від припливу або від її стікання. Найменший рух води в малих озерах, їм властиві всі ознаки стоячих водойм.

Для кожного озера характерна температура різних шарів води. Влітку верхні шари води добре прогріваються сонцем і температура в них вища, ніж у глибинних шарах. Взимку – навпаки, верхній шар води (під льодом) має найнижчу температуру.

Прозорість води залежить від розвитку в ній планктону (рослинного і тваринного), від каламуті, причиною якої можуть бути вітри, що спричиняють переміщування шарів та ін. Хімізм води залежить від прісності та багатьох інших причин, зв’язаних із розвитком в озерах життя, характером бактеріальних процесів тощо.

В озерах, як і в інших водоймах, розрізняють окремі екологічні зони: прибережну (літораль), перехідну (сублітораль) та глибинну (профундаль).

У прибережній зоні озера, глибина якої може бути до 3-8 м, вода краще прогрівається сонцем, більш освітлена, температура її сприятливіша для життя рослин і тварин. Ця зона водойми багата на різні водяні рослини; тут можна знайти елодею, кушир, рдест, водяний мох, стрілолист, осоку і ін. У цій зоні найбагатший і тваринний світ. Тут живуть одноклітинні тварини, губки, гідри, війчасті черви, олігохети, п’явки, багато дорослих форм комах і їх личинок (бабок, жуків, клопів, одноденок та ін.), молюсків (ставковиків, котушок тощо).

У воді перехідної зони озера менше кисню і світла, значно менша різноманітність фауни. Тут зустрічаються личинки хірономід (комарів), малощетинкові черви, деякі види молюсків (горошинка та ін.) личинки одноденок тощо.

У глибинній зоні озера мало кисню, немає світла, більш стала і низька температура. Життя в цій зоні одноманітніше і бідніше порівняно з життям прибережної зони. В глибинах профундалі рослинності немає, з тварин переважають риючі форми (малощетинкові черви Тубіфекси, личинки хірономід, дрібні двостулкові молюски, шарівки і горошинки) та деякі інші.

У верхніх шарах і в товщі води озера живе багато різних тварин (одноклітинні, різні рачки, коловертки та ін.).

Водосховища – окрема група водойм, створених людиною. Будівництво на великих і малих річках гідроспоруд супроводжується виникненням водосховищ.

На Україні створено Дніпровське водосховище ім. В.І.Леніна, Каховське, Кременчуцьке та Дніпродзержинське “море”, Карлівське водосховище в Донбасі, Сімферопольське та ін. Крім того, на Україні є багато водосховищ на малих річках – притоках Дніпра.

Створення нових водосховищ викликало деякі зміни в розвитку і видовому складі фауни і флори, вивчення яких становить великий теоретичний і практичний інтерес.

За рядом ознак (розміри, глибина, шаруватість, температурний і кисневий режим) водосховища нагадують озера. Проте течія води у водосховищах, особливо в верхніх шарах більш помітна, ніж в озерах. Важливою особливістю водосховищ є періодичний спуск води залежно від роботи електростанцій.

Умови життя у створених водосховищах відмінні від життя в інших водоймах. На початку свого існування водосховища бідні на фауну. Багато тварин, опинившись в умовах стоячої водойми, гине. Заселення водосховища фауною озерного типу відбувається відносно повільно. Протягом перших років у водосховищі відбуваються активні процеси перегнивання рослин затоплених лук, пеньків, дерев тощо, тому воно бідне на кисень і взагалі газовий режим його досить мінливий. І лише згодом встановлюється більш-менш сталий водний режим, розвивається фауна. В таких водосховищах з безхребетних тварин поширені коловертки, малощетинкові черви, п’явки, гіллястовусі та веслоногі рачки, бокоплави, личинки тендипедид, молюски та ін.

Стави – це штучні водойми, які будують на великих і малих річках, струмках та у балках для розведення риби; постачання води до тваринницьких ферм, різних промислових підприємств; зрощування, напування худоби, вигулу водоплавної птиці, регулювання стоку. Є стави комплексного використання (в селах) і декоративні (в парках). Вони бувають руслові, або балочні і одамбовані.

Руслові, або балочні – це переважна більшість ставів, побудованих на невеликих річках, струмках і в балках утворення гребель, які затримують річкові, струмкові чи весняні талі води. Залежно від ширини заплави, висоти греблі та похилу річки руслові стави бувають розміром від 5-10 до кількох сотень гектарів. Глибина біля греблі має 2-5 м. Далі, до верхів’я, став переходить у болото або заболочену луку з високим рівнем підгрунтових вод. Незначні глибини біля верхів’їв руслових ставів і їх берегів сприяють розвитку й поширенню болотної рослинності (осоки, аїру, рогози, очерету, ситняку, комишу). Вони поступово щороку розростаються і площа водного дзеркала зменшується. Рослини, що відмирають, відкладаються на дні; так поступово в ставах, які весь час бувають заповнені водою, шар відмерлої рослинності збільшується й утворюється торфовище.

Одамбовані стави будують переважно біля заплав річок із самостійним водопостачанням або поблизу великих водойм чи інших джерел, з яких вони постачаються водою за допомогою насосних станцій. Ці стави обладнують у заплаві насипанням дамб, водоспускними, водонапускними спорудами. Таки дамби менш масивні, ніж греблі на руслових ставах, водоспускні споруди простіші. В одамбованих ставах створюється можливість мати більш-менш однакові глибини, що є найбільш сприятливим для вирощування риби.

При організації рибного господарства будують спеціальні стави, що найбільш відповідають життєвим вимогам риби на різних етапах її вирощування. Залежно від виробничого призначення стави в рибоводних господарствах поділяють на головні, або водопостачальні, нерестові, вирощувальні, зимувальні, нагульні, маточні, карантинні та ін.

Вища рослинність ставів буває надводна, або жорстка, підводна, або м’яка, та плаваюча. До надводної рослинності відносять осоку, рогіз, очерет, комиш та ін. Підводна рослинність – різні види рдестів, кушир, друт, елодея. З плаваючої вищої рослинності добре відома ряска.

Значну роль у товщі води відіграє і фітопланктон – мікроскопічні водорості, які, швидко розмножуючись поділом, здатні протягом невеликого часу бути збудником “цвітіння” води.

Розрізняють групи зелених, синьо-зелених, діатомових та інших водоростей. Серед нижчих рослин розрізняють ще бактерії та гриби.

Серед зоопланктону дуже корисні дафнії та циклопи. Їх особливо багато в удобрюваних ставах, це основний живий корм молоді коропа. Серед зоопланктону є багато й інших дрібних організмів: коловерток, інфузорій.

Зообентос – це тваринне населення дна ставу і є важливим кормом для коропа та інших риб. Серед донних кормових тварин дуже поширені личинки комах, дорослі форми яких звичайно живуть над водою. Це переважно двокрилі комахи – хірономіди, личинки яких перед заляльковуванням можуть досягати 2 см. В ґрунті ставу звичайно зустрічаються великі червоні червоподібні личинки – мотиль.