
- •Історія української культури
- •Методичні рекомендації щодо роботи з опорним конспектом лекцій.
- •План лекції:
- •1.Походження культури. Процес культурогенезу на теренах України.
- •А. Камю
- •2.Становлення культури як один із аспектів становлення людини та суспільного способу життя.
- •3. Складові української культури. Основні функції культури. Періодизація історії української культури.
- •В исновки
- •Питання для самоконтролю:
- •План лекції:
- •Українська культура як цілісна система.
- •Особливості первісної культури
- •Культура неолітичного населення України. Неолітична революція. Побут, духовна культура та мистецтво.
- •Характерні особливості трипільської культури:
- •Черняхівська культура (від іі до V ст. Н.Е.). Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів.
- •Питання для самоконтролю:
- •План лекції:
- •Писемність та освіта. Літописання. Релігія і церква. Наукові знання.
- •Архітектура; дерев’яна і кам’яна.
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •Т ема 4. Українська культура литовсько-польської доби (середина хіv – перша пол. Хvіі ст.) План лекції:
- •Виникнення і розвиток української мови
- •Осередки культури до середини хv ст. Освіта, книгописання.
- •Містобудівництво та архітектура, образотворче мистецтво.
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 5. Українська культура доби козацько-гетьманської держави. Українське бароко (друга пол. Хvіі – серед. Хvііі ст.). План лекції:
- •Реформація церкви та освіти, розвиток науки.
- •Розвиток і поширення друкарської справи.
- •3.Українська барокова література.
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю:
- •План лекції:
- •1. Особливості розвитку української культури в умовах російсько-австрійської експансії. Формування української національної свідомості.
- •Архітектура та образотворче мистецтво.
- •Риси класицистичного стилю яскраво втілилися в скульптурі:
- •Громадсько-просвітницька діяльність українських товариств.
- •Визначальні риси реалізму:
- •Питання для самоконтролю:
- •План лекції:
- •1. Особливості розвитку української культури на початку хх ст. Освітній, науковий і технічний рівень в Україні на початку новітньої доби.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 8. Культура та духовне життя Радянської України
- •План лекції:
- •Українське національно-культурне відродження 20-х рр..
- •3.Кінематограф першої половини хх ст..
- •Питання для самоконтролю:
- •Т ема 9. Провідні тенденції розвитку сучасної української культури. Модерн і постмодерн. (Лекція перша) План лекції:
- •Наростання кризових явищ в культурі глобалізованого світу.
- •Художній світ техногенної цивілізації. Естетика модернізму.
- •Питання для самоконтролю:
- •(Лекція друга)
- •Постмодерністська модель світу в українській та світовій інтерпретаціях.
- •Постмодернізм як плюралізм стильових напрямків в українському мистецтві.
- •Характерні риси українського постмодерну та їх прояви в українській культурі.
- •Питання для самоконтролю:
- •Vі. Список рекомендованих джерел
- •Інтернет-ресурси:
Питання для самоконтролю:
Які особливості розвитку української культури на початку ХХ ст. ?
Якого рівня досягла історична наука на початку ХХ ст. ?
Що характерне для ознак українського модернізму?
Які Ви знаєте творчі досягнення українських корифеїв театру ?
Що характерне для українського футуризму?
Поясніть поняття «український авангард»?
Назвіть основні риси неоромантизму?
Тема 8. Культура та духовне життя Радянської України
План лекції:
Українське національно-культурне відродження 20-х рр..
Національна культура в умовах панування радянської ідеології 30 – 50-х рр..
Кінематограф першої половини ХХ ст..
Основна література: 1,4,5,7,8
Додаткова: 7,22,25,33 .
1, 2, 3, 4, 5
Міні – лексикон: тоталітарний режим, український супрематизм, «бойчукізм», пролетарське мистецтво, соцреалізм, конструктивізм, модерна українська графіка, «розстріляне відродження», ідеологізація, тоталітарна регламентація культури.
Українське національно-культурне відродження 20-х рр..
Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного відродження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап національного культурного відродження (1917 — 1930 pp.), що був торпедований тоталітарним пануванням сталінізму і "соцреалізму" (1930 -1956 pp.).
Загальне піднесення національної культури було тісно
пов'язане з розвитком літературного процесу:
У 1918—1921 рр. виникає велика кількість літературних об'єднань, друкуються різноманітні художні збірки й альманахи — "Мистецтво", "Літературно-критичний альманах", "Червоний вінок", "Музагет", "Гроно", "Зшитки боротьби", "Шляхи мистецтва", "Жовтень", "Вир революції" тощо.
Новій українській поезії того часу були притаманні романтичні настрої:
виходили поетичні збірки В.Чумака ("Заспів"), В.Сосюри ("Червона зима"), І.Кулика ("Мої коломийки");
Характерними рисами поетики нового стилю були неспокій, прискорений рух життя, пошуки адекватних форм і засобів його художнього вираження. Важливою ознакою культурного відродження стало продовження гуманістичних традицій Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського.
чільне місце у тогочасній поезії посідають В.Блакитний, Д.Загул, Г.Епік, В.Поліщук, Є.Плужник, Г.Шкурупій.;
________________________________________________________________________________________________________________________
подією культурного життя стали поетичні збірки П.Тичини "Сонячні кларнети" і "Плуг";.
Тичина, який після виходу збірки "Сонячні кларнети" (1918 р.) здобув славу "глибоко національного поета". Його поезії мали новаторський резонанс далеко за межами України. На жаль, під тиском політичної диктатури поет зайняв примиренську позицію і був канонізованй як зразковий оспівувач соціалістичних перетворень. Проте найкращі твори П. Тичини продовжують гуманістичні традиції народної пісенності, творчості Г. Сковороди й Т. Шевченка. Вони завжди промовлятимуть до читача геніальною поетикою української мови.
Творчість М.Вороного знаменувала певний розрив з народницькою поетичною традицією. Він одним з перших ввів до української лірики тему міста, інші модерністські мотиви європейської поезії, протиставляючи поетичну одухотвореність і буденність.
український символізм:
сформувався
організаційно вже після того, як з кінця
1910-х pp. закінчився період активізації
російського символізму. Початки
українського символізму пов'язані з
ранньою творчістю Павла
Тичини
(1914-1917), Якова
Савченка,
Олекси
Слісаренка,
Дмитра
Загула,
Володимира
Ярошенка,
Клима
Поліщука
та ін. Попри
програмний песимізм та містику,
український символізм виявляє "поетичний
єретизм", переборюючи відчуття
безнадії та відчаю. Прикладом
цього може бути творчість Д. Загула
(1890— 1938 рр.), зокрема його збірка "На
грані" (1919 р.), де поет звертається до
мотивів революційного героїзму та
оптимізму.
Особливе місце у розгортанні культурного відродження належало неформальній літературній київській групі "неокласиків", їхня естетична програма характерна прагненням до строгої форми, гармонійної завершеності вірша, наслідуванням класичних зразків. Вони намагалися позбавити українську поезію сентименталізму і поверховості, понад усе цінили в літературі професіоналізм, намагалися використовувати у мистецькій практиці на кращі зразки європейської класики.
У своїй діяльності група рішуче виступала проти ідейної платформи "Пролеткульту", профанації літератури, що відбивалася у закликах до масовості, пролетаризації, заперечення класичної культурної спадщини.
Ідейним натхненником групи "неокласиків" був М.Зеров (1890 — 1937 pp.) — видатний діяч національного відродження, поет, есеїст, критик, професор. Він володів п'ятнадцятьма мовами, був блискучим перекладачем і стилістом, досконало знав культуру античності, підніс українську поезію до вимог тогочасної європейської естетики. На радикальне питання М.Хвильового "Камо грядеши?" М.Зеров відповів однозначно "Ad fontes" ("До джерел"). Найвидатнішою поетичною індивідуальністю в групі неокласиків був, безперечно, М.Рильський (1895—1964 pp.). Справжній злет творчості поета почався з його збірки "Під осінніми зорями" (1918 p.), де романтичний дух раннього періоду органічно поєднувався з вишуканою ліричною формою
На етапі національного відродження в 20-х роках значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва. Поштовх у цьому напрямі дала Українська академія мистецтв, утворена 1917 р. Перший її ректор видатний художник-графік Г.Нарбут (1886— 1920 pp.) залишив помітний слід в історії української культури. Його творчий стиль формувався під впливом ренесансних ідей німецького художника А.Дюрера, традицій неокласицизму та модернізму.
Творчі пошуки Г.Нарбута визначало національне спрямування. Він створив 15 своєрідних композицій до "Української абетки" (1917 p.), де особливо відчутні національні фольклорні мотиви. Йому належать рисунки грошових знаків Української Народної Республіки, державної символіки, гербів тощо. Для графічних творів характерні витончена техніка, бездоганний художній смак. Біля витоків українського авангарду стояли художники О.Богомазов (1880-1930 pp.), О.Екстер (1882-1949 pp.), В.Єрмилов (1894-1967 pp.) та ін. Тенденції модернізму відбилися у творчості П.Холодного (1876 — 1930 pp.), який працював у монументальному жанрі (вітражі в Успенській церкві у Львові, 1924 p.). Значний внесок у розвиток культури на західноукраїнських землях зробив художник і громадський діяч І.Труш (1869- 1941 pp.). Йому належить ініціатива створення у Львові "Товариства для розвою руської штуки" (1898 p.), "Товариства прихильників української літератури, науки і штуки" (1905 p.), першого у Львові українського мистецького журналу "Артистичний вісник" (1905 p.).
Непересічне значення для розвитку українського монументального живопису мала творчість художника М.Бойчука (1882— 1937 pp.). Він обстоював власну концепцію живопису, що ґрунтувалася на поєднанні національних (передусім іконописних) і світових традицій малярства. Він виховав плеяду послідовників (Т.Бойчук, К.Гвоздик, А.Іванова, О.Мизін, О.Павленко, В.Седляр та ін.). Звинувачений у пропаганді буржуазно-націоналістичних ідей, М.Бойчук був репресований 1937 р. і розстріляний, більшість його творів знищено. Але в теорію мистецтва міцно ввійшли поняття "школа Бойчука", "бойчукізм".
До того ж ще дошкуляла недоброзичливiсть iнших митцiв, продиктована групiвщиною. Останнє змусило М.Бойчука 1931 року залишити Київ. Спочатку вiн викладав у Ленiнградськiй Академiї мистецтв, а вже 1932 року повертається в Україну в Харкiв. У листопадi 1926 - травнi 1927 рокiв М.Бойчук разом iз дружиною С.Налепинською-Бойчук, учнями I.Падалкою та В.Седляром мали творчу подорож до Нiмеччини, Францiї, Iталiї. Ця поїздка за кордон стала однiєю з формальних пiдстав для їхнього арешту та звинувачення у "шпигунствi" й участi в "контрреволюцiйнiй органiзацiї". Михайло Львович Бойчук разом з його талановитими учнями Iваном Iвановичем Падалкою та Василем Теофановичем Седляром були розстрiлянi 13 липня 1937 року в Києвi.
Національна культура в умовах панування радянської ідеології 30 – 50-х рр..
У 1932 р. з'явився термін "соціалістичний реалізм", який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес.
Архітектура пройшла досить складний шлях розвитку. Головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). У цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів взагалі.
В українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями:
раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки;
Прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у Харкові, яка знаходиться на площі Незалежності
конструктивізм - спроба створити життєвий простір за допомогою нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. У практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва;
У Харкові яскравим представником стилю конструктивізм є будівля Держпрому (нині — Будинок української промисловості), побудованого в 1925—1928 рр. на площі Дзержинського (нині площа Свободи) за проектом ленінградських архітекторів Сергія Серафимова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера за участю інженера Павла Роттерта.
У розвиткові
скульптури головний акцент робився на
її пропагандистських, ідеологічних
можливостях. Практично в кожному місті,
селищі міського типу були поставлені
пам'ятники В.Леніну. У конкурсах на
проект пам'ятника Т.Шевченку взяли
участь скульптори різних регіонів
СРСР. Переміг М.Манізер, пам'ятник якого
у 1935 р. встановлений в Харкові, він -
автор пам'ятників Т.Шевченку у Києві і
Каневі. На Донбасі добре відомий
пам'ятник Артему І.Кавалерідзе,
встановлений в Святогорську.
Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. На службу фронту була поставлена наука. У літературі головною стала тема Батьківщини. Патріотичні вірші, статті українських літераторів з'явилися в газетах вже в перші дні війни. Це такі твори, як "Ми йдемо на бій" П.Тичини, "Клятва" М.Бажана, вірші Л.Первомайського.
Частина письменників перебувала в евакуації, деякі залишилися на окупованій території, більшість же була на фронті, активно співробітничали в армійській, фронтовій, республіканській періодиці ("За Радянську Україну!, "За честь Батьківщини!"). З Москви українською вела передачі радіостанція "Радянська Україна" (П.Панч, О.Копиленко, Д.Білоус). У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т.Шевченка (Я.Галан, К.Гордієнко, В.Владко). Діяла пересувна прифронтова радіостанція "Дніпро". У воєнні роки одним з головних жанрів стала публіцистика.