Реформація церкви та освіти, розвиток науки.
Українська церква XVII—XVIII ст. була свого роду політично чинним фактором. За організаційною структурою, принципами налагодження внутрішнього життя в Україні і взаємодії зі "світом" церква відтворювала форми держави, перебираючи на себе насамперед проблеми духовного життя.
Інтеграція церкви в суспільне життя України зробила її чинником не так моральним, як практичним, певного роду владною інституцією на місцевому ґрунті, стабілізатором суспільного життя навіть за умов іноземного панування.
Вона зберігала етнокультурну етнополітичну єдність певних українських територій. Історичне буття українського народу як колонізованого етносу зумовило й те, що в Україні церква як соціальний інститут відігравала досить значну роль в національному самовиявленні українства. І не просто церква як духовна сила, а церква як братство віруючих, світський елемент якого поширював свій вплив на всі сфери життя.
Про євангелістськість
українського православ'я свідчить
форми
обрядового здійснення Святих Таїнств
Таїнство -- обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церкви, віруючому передається Божа благодать.
Хрещення -- символізує прийняття людини в лоно християнства, зняття з неї вродженого гріха.
миропомазання -- символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння;
сповідь (покаяння) -- звіт віруючого про порушення заповідей Божих;
євхаристія (причастя) -- символізує єдність Бога з людьми; полягає в частуванні віруючих хлібом і вином, які, за вченням церкви, при здійсненні обряду таємниче перетворюються на «тіло і кров Господні»;
священство -- за християнським вченням, це повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія;
шлюб -- зводиться до того, що майбутнє подружжя, обіцяючи перед вівтарем бути вірним один одному, отримує через священнослужителів благодать однодушності «до благословенного народження і християнського виховання дітей»;
оливоосвячення (соборування) -- символізує зцілення людини від душевних і тілесних хвороб й одночасно є засобом відпущення нерозкаяних гріхів.
Характерні риси українського православ’я:
Демократизм – Українці завжди відзначалися толерантністю і відкритістю. Ще в давній Русі-Україні поряд з язичниками вільно справляли свої обряди і християни, і мусульмани. У християнстві ці риси проявлялося у можливостях, яких воно надавало своїм послідовникам в одержанні освіти в навчальних закладах інших конфесій, удруці в друкарнях православних монастирів літератури інших конфесій, включенні в чин своїх обрядів деяких елементів з обрядів інших церков.
Соціальність- - Насамперед вона виражалась у залученні мирян до активної участі у церковному житті. Саме вони виступали гарантом соборноправності церкви. Хоча з часу Петра Могили вага братств у релігійному житті Украни дещо зменшилася, але з їхньою думкою, як і раніше, рахувалися церковні ієрархи. Саме братства були тим каналом, через який церква могла реалізувати культурницьку місію в народі.Важливу роль відігравало використання церквою у богуслужбовій діяльності народної мови, що формувало свідомість братерства за вірою і відчуття національної єдності.. Принцип «Служіння народу – служіння Богу» укр.церква реалізовувала через такі форми соціальної діяльності, як добродіяння, учительство, просвітництво тощо.
Самобутність віровчення і культу українського правосла в'я позначилася і на церковному мистецтві — іконописі, архітектурі
У системі шкільництва на Запоріжжі відомі три типи шкіл:
січові У січовій школі навчалися діти, які за певних обставин опинилися на Січі — приходили самі або ж були звідкись вивезені й усиновлені козаками. Січових школярів навчали читанню, співу, письму, а також основ військового мистецтва. Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, котрий не лише навчав азам грамоти, а й був духівником хлопців, опікувався їхнім здоров'ям.
Монастирські
Монастирська школа на Січі існувала при Самарсько-Микола-ївському монастирі ще із 70-х років XVI ст. На чолі з самарським ієромонахом хлопців навчали грамоти, письма, молитов та Закону Божого.
церковно-парафіяльні
Церковно-парафіяльні школи діяли при всіх січових парафіяльних церквах. їх ще називали школами "вокальної музики та церковного співу". Найвідомішим навчальним закладом такого зразка була школа в слободі Орловщина (на лівому березі р. Орелі). В 1770 р. її було перенесено на Січ. Учні цієї школи вивчали мистецтво партесного співу. Тут готували читачів і співаків для Православної церкви України.
Феномен духовності козацької педагогіки — у поєднанні духовно-інтелектуального та фізичного ідеалу, вірі у вищість справедливості, мужності та мудрості. Діяльність козацьких шкіл становить важливий етап в історії освіти в Україні. Навчання тут велося українською мовою.