Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря в людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої.

2. Типи, види та форми власності

Сучасне суспільство використовує два типи власності:

1. приватна власність;

2. суспільна власність.

Приватна власність – характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблені готові продукти належать приватним особам.

Відповідно до класичного визначення приватної власності, яке було дане французьким вченим Анрі Оноре, цей тип власності реалізується через такі права:

• право володіння, тобто право винятково фізичного контролю над благами;

• право користування – право вирішувати, хто і як буде використовувати блага;

• право доходу – право володіти результатами від використання благ;

• право суверена – право на відчуження, споживання, заміну чи знищення благ;

• право на безпеку – право на захист від експропріації благ і від псування з боку навколишнього середовища;

• право на передачу благ у спадщину;

• право на безстрокове володіння благами;

• заборона на використання благ, які заподіють шкоду навколишньому середовищу і суспільству;

• право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, щ забезпечують поновлення порушених правомочностей та потрібних балг.

Деякі економісти розрізняють трудову й нетрудову приватну власність, а відповідно трудові і нетрудові доходи. Нетрудовими вважають доходи, що одержуються від власності. Вони, на їхню думку, не відповідають принципам соціальної справедливості. В умовах командно-адміністративної системи такі доходи отримувати не дозволялось.

Суспільна власність характеризується тим, що всі об’єкти власності є належністю всіх суб’єктів разом, тобто належністю кожного її суб’єкта.

Суспільна власність у нашій країні існує в двох формах:

• державній;

• колективній.

Володарем державних об’єктів є держава в особі центральних державних органів – Верховної Ради, Кабінету міністрів, міністерств та в особі місцевих органів влади.

Об’єктами власності є: природа, її елементи, матеріальні блага, насамперед засоби виробництва, національне багатство, в цілому продуктивні сили, праця, робоча сила, наукові відкриття, науково-технічна діяльність, інформація.

Суб’єктами власності є носії відносин власності.

Головним носієм відносин власності виступає працівник , як господар своєї держави, власник свого капіталу, виробничих фондів, цінних паперів, робочої сили, житла, землі, технологій.

3. Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) – результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або кількох осіб.

В 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;

• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

• винаходи у сферах людської діяльності;

• наукові відкриття;

• промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

• захист від недобросовісної конкуренції;  усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що, за визначенням, є благом не матеріальним і зберігаються за його творцями та можуть використовуватися іншими особами лише з їх дозволу, окрім випадків, визначених законодавством.

Прийнятими, практично у всіх країнах, документами, що засвідчують першість у створенні і права на володіння об’єктами інтелектуальної власності, є патент на винахід, промисловий зразок; свідоцтво на товарний знак, топографію інтегральної схеми, зазначення походження товарів; свідоцтво про реєстрацію твору (в галузі мистецтва, літератури та науки).

Усі названі охоронні документами, по суті угодами між державою і заявниками відповідних об’єктів інтелектуальної власності.

Суспільство змушене, на короткий термін, надавати патентно-копірайтну (англ. сopyright – авторське право) монополію, незважаючи на те, що вона, в принципі, для економічного життя є негативним явищем (шкодить конкуренції), оскільки без такої монополії не будуть створюватися нові засоби виробництва і предмети праці, на ринок буде мало надходити нових товарів, загальмується культурно-освітній розвиток.

За названою угодою, держава надає заявникові на певний строк монопольне право на використання об’єкту інтелектуальної власності та заборону використання його іншими особами і охороняє це право (в Україні, і ряді інших країн, 10 і 20 років - на корисну модель і винахід; 15 років – на промисловий зразок; 10 років, з правом безкінечного подовження, - на знак для товарів і послуг; до кінця життя автора, або останнього із співавторів, плюс 70 років після його смерті). Заявник за це ділиться з державою і громадськістю інформацією про суть і зміст об’єкту, і згідний, що об’єкт, після завершення вказаних строків охорони, стане суспільним надбанням і може вільно використовуватися будь-якою особою, або, у випадку його особливої специфіки та/або важливості, може складати державну таємницю (для об’єктів у такому разі видається патент на секретний винахід чи секретну корисну модель).

Об’єкти інтелектуальної власності:

Об'єкти авторського права

• Твори лiтератури: письмовi твори белетристичного характеру, збiрники творiв.

• Твори мистецтва: музичнi, драматичнi, хореографiчнi, аудiовiзуальнi твори; твори образотворчого та прикладного мистецтва, архiтектури, фотографiї; сценiчнi обробки, аранжування, переробки та переклади творiв.

• Комп’ютерні програми: набір інструкцій, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети.

• Бази даних: сукупність творів, даних, або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, підбір і розташування складових частин якої, та її упорядкування є результатом творчої праці.

Об'єкти суміжних прав

• Виконання творів: виконання вперше на територiї України, зафiксовано на фонограмi чи включено в передачу органiзацiї мовлення.

• Фонограми і відеограми: мiсце знаходження виробника i перша публiкацiя фонограми — на територiї України, чи протягом 30 днiв вiд дня першої публiкацiї в iншiй державi.

• Програми телерадіоорганізацій: мiсце знаходження i здiйснення передач з передавача розташованого на території України.

Об'єкти науково-технічної інформації

• Науково-технiчна документація: результати науково-дослiдної, дослiдно-конструкторської, проектно-технологiчної, виробничої та громадської дiяльностi, зафiксованi у формi, яка забезпечує їх вiдтворення, використання та поширення.

• Науковi вiдкриття: встановлення ранiше невiдомих, об’єктивно iснуючих закономiрностей, властивостей i явищ матерiального свiту.

• Рацiоналiзаторськi пропозицiї: пропозицiя нова i корисна для пiдприємства, якому вона подана i передбачає створення, або замiну конструкцiї виробiв, технологiї виробництва i застосовуваної техніки, або складу матерiалу. Сорти рослин (селекцiйнi досягнення): сорт є новим та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабiльностi.

• Породи тварин (селекцiйнi досягнення): порода є новою та вiдповiдає умовам вiдмiнностi, однорiдностi i стабільності.

Об'єкти промислової власності

• Винаходи: продукт (пристрiй, речовина, штам мiкроорганiзму, культура клiтин рослин i тварин), спосіб, застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням, якщо вiн новий, має винахiдницький рiвень i є промислово придатним. Кориснi моделi: конструктивне виконання пристрою, що є новим i промислово придатним.

• Промисловi зразки: форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу i призначені для задоволення естетичних та ергономiчних потреб, якщо вiн новий i промислово придатний.

• Топографії інтегральних мікросхем: зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.

• Секретнi об’єкти: об’єкти промислової власностi (винаходи, кориснi моделi i промисловi зразки), що становлять державну таємницю.

• Захист від недобросовiсної конкуренцiї: захист через адміністративні чи судовi органи вiд недобросовiсних конкурентних дiй — неправомірне використання ділової репутації підприємця, створення перешкод у процесі конкуренції, неправомірне використання комерційної таємниці.

Засоби індивідуалізації

• Знаки для товарiв і послуг: словеснi, зображувальнi, об’ємнi та iншi позначення або їх комбiнацiї, виконанi у будь-якому кольорi чи поєднаннi кольорiв, що вiдповiдають умовам правової охорони.

• Зазначення походження товарів (назва мiсця чи географічне зазначення походження товару): визначення, що iдентифiкують певний товар, який походить з певного району чи мiсцевостi країни, коли якiсть або iншi характеристики товару, на яких базується його репутацiя, обумовленi географiчним мiсцем походження товару.

• Фiрмовi назви: назва пiдприємства зареєстрованого на мiсцевому (регiональному) рiвнi, що є його вiзитною карточкою i частиною його iмiджу.

Ноу-Хау

• Комерційні секрети: (відомості виробничого, організаційного, фінансового та ін. характеру, що складають комерційну цінність, не відомі третім особам і недоступні необмеженому кругу осіб).

• Технічна документація: конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична, призначена для використання у виробництві і реалізації товарів і послуг.

• Творчі розробки: незапатентовані винаходи, формули, рецепти, склади, розрахунки, дослідні зразки, результати випробовувань і дослідів.

• Системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції, кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень. Виробничо-комерційний досвід організації виробництва, маркетингу і навчання персоналу

• Науково-технічна документація

Види порушень права інтелектуальної власності:

До порушення права інтелектуальної власності відносяться:

• піратство

• плагіат

• підроблення та зміна інформації, тощо

Україні діють такі законодавчі акти по захисту інтелектуальної власності, як закони України

• "Про авторське право і суміжні права"

• "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"

• "Про охорону прав на промислові зразки"

• "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",

• "Про охорону прав на зазначення походження товарів"

• "Про охорону прав на сорти рослин"

• "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем"

4. Реформування власності в Україні

Змішана економіка – це економіка рівнозначного функціонування всіх форм власності в умовах ринкової економіки.

Закон України «Про власність» від 1994 року декларує 4 форми власності в Україні (схема):

1. індивідуальна (особиста і приватна);

2. колективна;

3. державна (загальнодержавна власність та комунальна власність)

4. власність іноземних держав, спільних підприємств, іноземних громадян.

Перехід від однієї форми власності до іншої можливий проведенням таких процесів, як роздержавлення та приватизація.

Роздержавлення – це поняття, що відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми. Для ефективного роздержавлення повинна бути вирішені такі проблеми:

1. подолання соціально-економічної монополії держави;

2. забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму;

3. перехід до багатоканальних формувань економічного регулювання;

4. утворення соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

Приватизація – це лише етап роздержавлення, який передбачає передання працівника символу власності на частину засобів або продаж їх у приватну власність.

Роздержавлення має проходити такими шляхами:

1. передача державних підприємств у власність колективу;

2. розподіл державної власності чи певної її частини між усіма членами суспільства;

3. продаж державного майна громадянам і недержавним юридичним особам.

Способи приватизації:

• викуп об’єктів малої приватизації – це спосіб, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб приватизації не передбачає конкуренції серед працівників.

• викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом продукції – це спосіб приватизації, за яким власником об’єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, який розробила комісія з приватизації;

• викуп державного майна, зданого в оренду, - це спосіб, за яким власником майна стає орендар відповідно до договору оренди;

• продаж на аукціоні та за контрактом (конкурсом) – це спосіб, за яким власником майна стає покупець, який на аукціоні запропонував максимальну ціну або на конкурсі – найкращі умови для подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов – найбільшу ціну.

• продаж акцій відкритих акціонерних товариств – це спосіб, за яким власникам акцій державних підприємств, перетворених на ВАТ на конкурсних засадах, стають ті покупці, які запропонували найбільшу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.