3. Економічний закон зростання потреб

Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

… П′ → В′ → П″ → В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.

4. Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, класифікація

Усвідомлені потреби мають назву економічних інтересів.

Економічні інтереси можна класифікувати за суб’єктами:

- державні;

- групові (колективні);

- особисті (індивідуальні).

Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес – форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

У ринкової економіці:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Отже, економічні інтереси є формою вияву економічних потреб, відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб, спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.

Тема: економічна система суспільства

1. Теорії розвитку суспільства

Вчені-економісти по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Згідно з формаційною теорією розвиток людського суспільства – це поступовий перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, при чому кожна наступна формація – це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства.

Згідно з цією теорією, визначено п’ять суспільно-економічних формацій:

- первіснообщинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу. На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства з'явився цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізація – історично конкретний стан суспільства, що характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.

Американський вчений Л.Г.Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Сучасна зарубіжна економічна наука ( Дж.Гелбрейт, А.Арон та ін.), використовуючи критерій “ступінь індустріального розвитку суспільства”, виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

- доіндустріальне суспільство;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство.

У до індустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця 17 ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство – це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок який поклала науково-технічна революція, що розгорнулася в другій половині 20 ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. У суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, виробництво духовних благ тощо).