Керівництво
КПРС змушене відмовитися від тези
про побудову комунізму до 1980 р.
Падає авторитет
КПРС, керівників партапарату
У суспільстві
наростає розчарування в соціалістичній
ідеології, починається критика
основних її положень з боку дисидентів,
правозахисників, діячів культури
Незважаючи на
«залізну завісу», поширюється
інформація про досягнення розвинених
капіталістичних країн
Відбувається
боротьба в керівництві країною,
партапараті, в результаті на керівні
пости призначаються прихильники
неосталінізму (методів сталінського
керівництва)
Відбулася
реанімація сталінізму:
відновлено
«престиж» Сталіна
порушувалися
цивільні права й свободи
демократична
активність людей розцінювалася як
інакомислення і вороже ставлення
до соціалізму
здійснювалися
незаконні репресії при збереженні
в суспільстві атмосфери «помірного»
страху
в 1967 р. в структурі
КДБ було сформовано спеціальне
«п'яте управління» для боротьби з
«ідеологічними диверсіями», а в
сутності - з інакомисленням
Політична
система не мала механізму призначення
вищої особи в державі (як, наприклад,
монарха або президента). Генеральний
секретар був змушений доводити
олігархам своє право на роль вождя,
що здійснювалося за допомогою
політичної боротьби
Керівництво
КПРС розуміло, що політична система
СРСР це - джерело нестабільності - з
одного боку, а з іншого боку - не
відповідає проголошеному статусу
СРСР як демократичної держави. Але
змінити політичну систему докорінно,
створити демократичну систему обрання
в керівні органи влади не бажало
Будь-яку посаду
було складно зайняти, не будучи членом
КПРС
Номенклатура
перетворюється в панівний клас
суспільства
Посилення впливу
партійних структур на Ради - вищі
органи влади за Конституцією
Підміна
справжнього народовладдя формальним
представництвом трудящих у Радах,
обмеження реальної влади Рад
Зріст масштабів
бюрократичного апарата, узурпація
значної частини законодавчих функцій
виконавчою владою
Зведення нанівець
самостійності громадських організацій,
їхнє фактичне одержавлення
Згортання
гласності
В Конституцію
1977 р. було внесено статтю, яка визначала
керівну роль Компартії. Усі, хто
висловлювався проти визнання
виняткової політичної ролі КПРС в
Україні, фактично вступали в конфлікт
із Основним Законом і всією
партійно-державною машиною
Зосередження
в руках КПРС всієї повноти влади
Знижувалася
соціальна активність населення,
зростала соціальна апатія
Узято курс на
зміцнення тоталітарної системи
Проводиться
політика русифікації й жорсткого
централізму
|
Ідеологами КПРС
створюється теорія, за якою
констатується, що в СРСР побудовано
«розвинений соціалізм» - перехідний
етап до комунізму, нібито, передбачений
«самим Леніним», через який «волюнтарист»
М.Хрущов намагався «перескочити»
(строки побудови комунізму не
вказуються)
Конституційно
закріплюється керівна роль КПРС у
радянському суспільстві (ст. 6
Конституції СРСР 1977 р. і Конституції
УРСР 1978 р.)
Керівництво
КПРС ставить завдання поліпшення
ідеологічної роботи. Збільшується
кількість ідеологічних заходів -
зборів, ювілеїв, політінформацій,
лекцій, проведених на виробництві,
у Вузах, школах
Ідеологічна
робота активно ведеться в системі
освіти партійними, комсомольськими,
профспілковими організаціями на
виробництві, за місцем проживання
Проводяться
репресії проти «інакомислячих»
У засобах масової
інформації ведеться пропаганда
переваг і успіхів соціалізму, критика
капіталізму
Керівництво
КПРС проявляє майстерність політичної
інтриги, запобігає відкритого
зіткнення між прихильниками й
супротивниками десталінізації
Був обраний
шлях на ліквідацію найбільш негативного
наслідку недосконалості політичної
системи - боротьби за владу в
партапараті. Для цього з ініціативи
Л.Брежнєва було розпочато перерозподіл
влади:
вищих посадових
осіб почали усувати від влади з
урахуванням їх інтересів і побажань,
забезпечувати престижною роботою
або пенсією, зберігаючи звичний
рівень життя
було зменшено
роль ЦК КПРС як колективного органу
влади, але, одночасно, збільшено роль
апаратних відділів ЦК КПРС
апаратні
працівники були повністю підлеглі
Генеральному секретареві й Секретаріату
ЦК у цілому. В такий спосіб значно
зменшувалася небезпека виступу проти
Генерального секретаря з боку
більшості Політбюро (як в 1957 р.) або
всього складу ЦК (як в 1964 р.)
посилено
роль перших секретарів обкомів і ЦК
компартій союзних республік (вони
входили в ЦК КПРС і проявляли себе
не на його засіданнях, а на індивідуальній
основі, через спілкування із
працівниками апарату ЦК)
|
