Годованик Василь Андрійович

В асиль Андрійович Годованик народився 23 березня 1920 року у селі Захарівка Першотравневого району (на той час – Володарського району). Так сталося, що ріс сиротою у сім’ї діда по батьковій лінії, а потім – свого дядька – молодшого батькового брата. Жилось нахлібником дуже тяжко. Тому зразу після закінчення семирічки пішов пасти колгоспну худобу, щоб заробити на життя.

Розумного хлопця помітили у селі і направили на курси пасічників, потім – півторарічні курси телеграфістів. Вступив до комсомолу, потім був рекомендований у партію. В армію в 1939 році Василь Годованик йшов вже підготовлений: мав спеціальність зв’язківця. Вже через місяць червоноармійця Годованика призначили заступником політрука полкової школи, а через три місяці зі штату дивізії направили у Харківське військово-політичне училище. Тут його і застала війна…

З першого до останнього дня воював В.А. Годованик і повернувся додому лише у 1946 році. Знаходячись в управлінні зв’язку дивізіону, виходив з оточення, приймав участь у кровопролитних боях, командував ротою на Воронезькому фронті, проривав оборону німців, форсував Дон, втрачав своїх бойових товаришів…

Тяжке поранення одержав при звільненні Слов’яногірська. Було тривале лікування і статус інваліда війни після його закінчення. День Перемоги зустрів у Ростові-на-Дону на посаді заступника начальника відділу кадрів Північнокавказького військового округу.

8 Дома його вже чекала дружина – Віра Вікторівна. Почалося мирне життя, наповнене мирною працею, мріями відбудувати якнайшвидше знищене ворогом господарство.

Бойового капітана-фронтовика обрали секретарем районного комітету комсомолу, увели до бюро райкому партії. Згодом – третім секретарем Володарського райкому партії.

Дуже тепло відгукується Василь Андрійович про свого керівника – першого секретаря райкому – В.С. Малашевського. Він навчав своїх підлеглих чуйному ставленню до людей, їх потреб. Таке життєве кредо було і у Годованика. Ця наука стала йому у нагоді, коли він сам перебував на відповідальній партійній роботі. Спочатку у Єнакіївському районі, потім у м. Красноармійськ і, зрештою, в Олександрівському районі. На цій посаді він працював 12 років.

П овернувся на малу батьківщину у с. Володарське у 1965 році щоб очолити районний вузол зв’язку. До цього моменту це була неприваблива будівля, яка вросла в землю і яку підпирали стовпами, щоб не завалилася. Питання про нове приміщення могли вирішити тільки у Києві. Тому В.А. Годованик їде до Києва і згодом таки починається будівництво. Вже до кінця 60-х років центр селища Володарське прикрашає велична споруда сучасного підприємства зв’язку з новим устаткуванням: телефон, телеграф, АТС, поштовий зв’язок, генератор на випадок відключення електрики тощо. І все це обладнання з’явилося завдяки невтомному керівнику. Його дітище за роки його керівництва стало одним з кращих у області.

9 На заслуженому відпочинку довго не перебував. Зайнявся громадською діяльністю. З чверті віку роботи в районній раді ветеранів – 13 років очолював цю організацію. Він дуже відповідально ставився до цієї роботи як, втім, і до іншої, завжди цінував довіру своїх побратимів по фронту і по праці, піклувався про добробут людей похилого віку. І тим самим примножував поважу до себе всіх пенсіонерів району і всіх тих, з ким стикався у своєму житті.

Родина Василя Андрійовича – це дружина Віра Вікторівна, син Валентин та дочка Людмила, які теж стали люблячими батьками та добропорядними громадянами. Вже твердо зіп’ялись на ноги і онуки, виховані на прикладі свого діда – великої Людини.

Н аш видатний земляк – легендарна особистість. Тому йому у числі перших присвоєне звання «Почесний громадянин Володарського району» (2002 р.). Крім цього звання В.А. Годованик має такі нагороди: орден Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, орден Червоної Зірки, орден «Знак Пошани», орден Богдана Хмельницького, бойова медаль «За відвагу», «За заслуги» ІІІ ступеня та інші. Нагороджений він також Почесною грамотою Президента України.

Помер Василь Андрійович Годованик 16 січня 2010 р. на дев’яностому році життя.

Література:

Большой партийный разговор [В.А. Годованик – председатель внештатной комиссии по разбору персональных дел] // Заря Приазовья. – 1968. - № 142. – С. 2.

5 0 героических лет [В. Годованик – участник торжественного пленума РК КСМУ в честь 50-летия комсомола Украины; награжден юбилейным значком ЦК ВЛКСМ] // Заря Приазовья. – 1969. - № 75. – С. 2.

10

Кашкель П. [на фото В.А.Годованик и Д.А. Григорович на 9 Мая] // Заря Приазовья. – 1971. - №55. – С. 3.

Дмитренко Л. Первые в области [Володарский районный узел связи] // Заря Приазовья. – 1974. - № 145. – С. 4.

Годованик В. А. По разным адресам [о работе телеграфа] // Заря Приазовья. – Заря Приазовья. – 1975. - № 134. – С. 4.

Фесенко В. Капля крови на знамени [В. Годованик в кругу учащихся, принятых в комсомол] // Заря Приазовья. – 1978. - № 131. – С. 2.

Татаринова М. Спасибо за детство счастливое [встреча школьников с В. Годоваником] // Заря Приазовья. – 1980. - № 24. – С. 1.

Куценко Н. Почетный житель Володарского района Василий Годованик // Приазовский рабочий. – 2005. – 15 янв. – С. 3.

Годованик В.А. Памятное фото [В. Годованик на фоне памятника в Ужгороде в честь освобождения Украины от нем.-фаш. захватчиков] // Заря Приазовья. – 2005. - № 145. – С.1.

Семусев И. В гостях у Василия Годованика // Приазовский рабочий. – 2005. – 25 нояб. – С. 16.

В Володарском районе хоронили Почетного жителя [В.А. Годованика] // Приазовский рабочий. - 2010. – 19 янв. – С. 3.

Памяти ветерана [Некролог В.А. Годованик] // Заря Приазовья. – 2010. - № 5. – С. 4.