ТЕХНІКА МОВИ ПЕДАГОГА
1.Характеристика типів дихання.Значення фонаційного дихання.
2.Особливості голосу педагога.Сугестивність педагогічного голосу.
3.Техніка мовлення педагога.Шляхи вдосконалення мовлення майбутнього фахівця.
«Дыхание правит всем»- гласит индийская пословица.
Ми дихаємо від народження до смерти, Для підтримки життя достатньо просто вдихати і видихати повітря .
Гете так выоазил чередование вдохов и выдохов:
В дыхании есть два блага, без сомненья:
То воздух полнит грудь, то выдох дарит облегченье;
Что там- стесненное, здесь- свежесть и свободу обретает,
Да, жизнь чудесное смешенье представляет.
Будь благодарен Богу, если он тебя теснит,
И благодарен будь, коль вновь освободит.
Духання виконує фізиологічну функцію-забезпечуючи життєдіяльність організму. Але водночас воно є і енергетичною базою мови. Мовне дихання називається фонаційним (від грец. Фоно-звук).В повсякденному житті, коли наша мова переважно диалогічна, дихання не викликає труднощів. Але під час заняття. Коли педагогу треба говорити тривалий час, пояснювати, читати лекцію, нетриноване дихання дає про себе знати: може підвищитися тиск, почервоніти обличчя, з'явитися одишка.Овладение навыками правильного дыхания- предпосылка хорошей, богатой оттенками речи. Мы часто слушает ораторов, которые через 10 мин. выступления задыхаются, будто поднялись на Эверест.
Вдихнуте повітря необхідно для мови і будь яких життєвих проявів. Легені дишать не самі, а скоріше вентилюються завдяки руху дихальних м'язів.
Розрізняють чотири типи дихання, в залежності від того, які м'язи приймають участь в процесі дихання.
Верхне(В) дихання здійснюється мёязами, які підіймають і опускають плечі і верхню частину грудної клітини. Це слабке, поверхне дихання, активно працює лише верхушка легенів.
Грудне(Г) дихання здійснюється міжреберними м'язами. Змінюється поперечний об'єм грудної клітини.Діафрагма малорухома, тому видох недостатньо енергійний.
Діафрагмальне (Д) дихання здійснюється за рахунок зміни продольного об'єму грудної клітини, внаслідку скорочення діафрагми.
Діафрагмально-реберне(ДР) дихання здійснюється за рахунок зміни об'єму в продольному і поперечному напрямках внаслідку скорочення діафрагми, міжреберних дихальних м'язів, а також брюшних м'язів животу. Це дихання вважається правильним і його використовують як основу мовного дихання.
Розглянимо механізм Д-Р дихання. Діафрагма скорочуючись, опускається донизу, давить на внутрішні органи, які знаходяться в брюшній порожнині. В наслідку цього висувається верхня частина животу, грудна порожнина розширюється в вертикальному напряму за рахунок опущеної диафрагми. Нижня частина легенів заповнюється повітрям.
Розширення грудної кліимни відбувається при вдихі внаслідку активної роботи міжреберних м'язів, роздвигаючих грудну клітину і збільшиваючих об'єм грудної порожнини в горизонтальному напрямі. Легені розширюються в своїй середній частині і наповнюються повітрям.
Подтягування нижніх стінок животу(косих м'язів) слугує створенню опіру для діафрагми і частковому переміщенню повітря з середньої і нижньої частин легенів в верхню, що сприяє заповненю повітрям всього об'єму легенів.
Як здійснюється видох? Діафрагра, розслаблюючись, піднімається, вдавлюючись в грудну порожнину, продольний об'єм якої зменшується, а ребра опускаючись, зменшують поперечний об'єм грудної клітини. Загальний об'єм грудної клітини зменшується, тиск в ній підвищується, і повітря виходить наружу.
Чим відрізняється фонаційне дихання від звичайного.
Вдих і видих звичайного дихання здійснюється через ніс, вони короткі і равні по часу. Послідовність звичайного фізиологічного дихання-вдох, видих, пауза.
Для мови звичайного фізиологічного дихання не вистачає. Мова і читання вимагають більшої кількості повітря, економного його розходування і своечасного відтворення. В мовному диханні видох триваліше вдоху. Інша і послідовність дихання. Після короткого вдоху- пауза для укріплення брюшного пресу, а потім тривалий звуковий видох.
Звуки мови відтворюються при видоху.Тому організація його маєвелике значення для постановки мовного дихання і голосу, їх розвитку і удосконалення.
Наша задача не хватать воздух, а набирать его в легкие и по возможности именно через нос, тогда воздух нагревается и фильтруется. При дыхании через рот быстро пересыхает гортань и в результате осипший голос и воспаление дыхательных путей.
Многие люди при вдохе размещают под своими ключицами лишь немного воздуха. Но следует испоользовать нашу «воздуходувку» полностью, т.е. отдавать предпочтение «глубокому дыханию»(диафрагменное или брюшное дыхание). Вы дышите правильно, если брюшная стенка округляется, а бока растягиваются. Полезно представление о вдыхании аромата цветов.
Мы займемся дыхательными упражнениями при произнесении звуков «с», «ш» и «ф», а позднее – при произнесении гласных и слогов. Произнося эти звуки, воздух выдыхают медленно или толчками.
Тренируйте «лоддержку дыхания»:
-выговаривайте каждое слово в предложении предельно медленно и протяжно;
-говорите в нормальном темпе на одном дыхании как можно дольше.
Не радуйтесь, пока не произнесете предыдущую цитату из Гете на одном дыхании без труда.
Основное правило речевой практики: вдыхайте воздух только тогда, когда по смыслу допускается пауза.
2.Серед педагогів зустрічаються люди, у яких голос поставлений самою природою, але ці випадки нечасті. Да і гарний голос привідсутності спеціальних тренувань з роками деградує.І все ж можна сказати, що кожна людина наділена голосом, який може стати сильним, гнучким, звучним.
Голос відтворюється в результаті проходження видихаємого повітря через гортань, де після змикання і розмикання голосових звёязок виникає звук- голос. Які особливості голосу педагога? Перш за все це:
-Сила голосу, залежить від активності роботи органів мовного апарату: чим більше тиск видихаемого повітря через голосову щіль, тим більша сила звуку.Поняття «силс голосу»- це нетільки громкість, це ще здібність педагога впливати, впевнювати, доносити до кожного вихованця свої почуття і волю.
Важливо соразміряти громкість мови з розміром аудиторії.Громка мова в малій аудиторії роздратовує слухачів.
-Польотність- здібність посилати свій голос на розстань і регулювати громкість.
-Гнучкість, рухомість голосу- вміння легко змінювати його, підкоряти змісту, слухачам.
-Діапазон- об'єм голосу.Межі його визначаються самим високим і самим низьким тоном.Звеження діаразону голосу веде до появи монотоності, яка притупляє сприйняття інформації.
-Тембр- забарвлення звуку,яскравість,а також його м'якість, теплота, індивідуальність.
-Темпорітм- швидкість вцілому і тривалість звучання окркмих слів, слогів, а також пауз в співвідношені з рітмічною організованістю, розміреністю мови. Це дуже важливий елемент мови, тому що «інтонація і паузи самі по собі, окрім слів, володіють силою емоційного впливу на слухачів»(К.С.Станіславський).
Швидкість мови залежить від індивідуальних якостей педагога, змісту його мови і ситуації спілкування. Оптимальний темп мови росіян, українців складає біля 120 слів за хвилину (англічан- від 120-150, італійців до 200). Як показують експериментальні дані, в середніх класах педагогу краще говорити не більше 60 слів за хв., а в старших- 75. Чим важливіше слово, текст, тим повільніша повинна бути і мова педагога. Слід також враховувати і міру збудженості дітей: чим більше збуджена дитина, тим повільніше і тише слід говорити вихователю.
-Для досігнення виразності звучання слід майстерно користуватися паузами(логічними і психологічними).Без логічних пауз мова безграмотна, без психологічних- безжиттєва.
Пауза в мові використовує різноманітні функції: вона полегшує дихання і слугує обов'язковим елементом інтонаційного малюнку, допомогаючи звернути увагу слухачів, підкркслити кульмінаційний момент мови. Пауза може займати до 50% всієї тривалості мови. Під час паузи спілкування з аудіторією не закінчується, бо кожна пауза має свій зміст, не говорячи вже про зовнішній вигляд оратора-поставі, жесті,міміки і т.і.
-Паузи, темп і мелодіка мови в сукупності складають інтонацію. Монотона мова викликає скуку, знижує увагу і інтерес. Академік І.П.Павлов назвав скуку «сном з відкритими очима».
-Дикція- це ясність і чіткість у вимові слів, слогів і звуків. Врна залежить від узгодженої і енеогійної роботи всього мовного апаррату, який включає губи,язик, щелепи, зуби, тверде і м'яке ньобо, гортань і т.і.
Недоліки дикції бувають органічного і неорганічного походження. Якщо недоліки в мові органічного походження, то допоможе медицінське втручання: операція уздечки (перепонки під язиком), використання спеціального пристрою для випрімляння зубів і т.і.
Неорганічні недоліки –наслідок неуваги до мови дитини вдома і в навчально-виховних закладах: це картавість, сюсюкання, неясність, нечіткість мови, породжені неправильним використанням мовного аппарату. Частий дефект дикції- скоромовка, коли слова як би наскакують один на одного.Незрозумілою буває мова, коли із-за звучання «крізь зуби», нечути кінцеві приголосні або звуки всередині слова.Деяким властиві нечіткий вимов свистячих і шиплячих приголосних із-за нерухомості верхній і в'ялості нижньої губ.
Удосконалення дикції пов'язано перш за все з удосконаленням артикуляції- руху органів мови. Цьому служить спеціальна артикуляційна гімнастика, яка включає, по-перше, вправи для розминки мовного апарату и, по-друге, вправи для правильної артикуляції кожного голосного і приголосного.
Виховання голосу- процес індивідуальний і важкий. Свідоме тренування голосу може вплинути на зміну його тембру, зняти неприятні відтінки( гнусавість, визгливість), знизити загальний тон. Експериментально доказано, що низькі голоси (у порівнянні з високими) краще сприймаються дітьми, більше їм подобаються, сильніше вражають.
Декілька слів про гігіену голосу педагога. Як показують спеціальні дослідження, захворюваемость голосового апарату у особ «голосових професій» дуже висока(упедагогів вона складає 40,2%). Причини порушення голосу різноманітні. Виокремлюють чотири основні: підвищене щотижневе голосове навантаження, невміле користування голосовим апаратом, невиконання правил ггігіени, вроджена слабкість голосового апарату(Василенко Ю.С.).
Перенапруження голосового апарату, яке викликає порушення голосу, обумовлено тим, що 50% робочого часу педагог говорить, причому голосніше ніж говорить звичайно. Підвищена інтенсивність голосу пов'язана з необхідністю перекрити шум групи, який в середньому складає 55-72 децібела, а інтенсивність здорового голосу знаходиться в межах 65-74 дб.Перенапруження пов'язано з невмінням користуватися голосовим апаратом: якщо видох скорочений, педагог частіше дихає, вдихає ротом неувлажнене і неочищене повітря, яке сушить і роздратовує слизисту оболонку гортані і глотки, що призводить до хронічних катарів.
Щоб запобігти розвиток професійних захворювань, важливо займатися гігіеною голосу, дотримуватися визначених умов. Після закінчення робочого дню педагог повинен впродовж 2-3 годин запобігати тривалих розмов. При необхідності мова повинна бути тихою, фрази короткі, лаконічні.
При складенні розкладу занять необхідно враховувати, що стомлення голосового апарату виникає при викладанні в продовж 3-4 годин праці і зникає через 1 год. Повного голосового спокою (це для педагогів із стажем до 10 років). Педагога з більшим стажем роботи стомлюється швидше- через 2-3 год. І відпочиває до 2 год.
Треба звернути увагу і на здоровий стан верхніх дихальних шляхів, нервової системи, режиму харчування. Голосовий аппарат дуже чутливий до острої, дратуючої їжі. Холодні, горячі, острі блюда, алкогольні напої, паління викликають почервоніння слизистої оболонки порожнини роту, глотки. Для запобігання сухісті в горлі фахівці рекомендують полоскати горло розчином соди і йоду.
Корисні поради:
-монотона мова стомлює м'язи голосового апарату, тому що при такій мові функціонує тільки одна група м'язів. Чим виразніша мова, тим вона здоровіша;
-вдихання крейдового пилу шкідливо, тому хвіртка для дошки повинна бути завжди вологою;
-неможна швидко ходити в холодні дні після голосової роботи, тому що при інтенсивному руху дихання прискорюється, стає більш глубоким і більше холодного повітря попадаї в дихальні шляхи.
Про сугестію педагогічного голосу.
Педагог впливає на інтелектуально- емоційну сферу вихованця, його поведінку головним чином за допомогою усної мови, яка змінює свої акустичні параметри відповідно вирішуємої комунікативній задачі. Звукова форма мови багато в чому визначає результат педагогічного впливу (наприклад, А.С.Макаренко відзначав, що можна послати в клас розлючену людину і на її прохання «Тихіше» діти будуть тільки сміятися. А можна послати ніжнішу істоту, яка так скаже: «Іванов, сядь на місце», що і він сяде, і всі інші сядуть, задоволені тим, що примітили Іванова, а не його).
Педагогічний голос- це ідеалізоване уявлення про таке звучання голосу, за допомогою якого найбільш ефективно вирішуються задачі навчання і виховання.
Процес педагогічного спілкування включає в себе необхідний компонент впливу педагога на вихованця.У зв'язку з цим дуже важливим є питання про сугестивний вплив, педагогічне навіювання.
Навіювання (сугестія)- це особливий вид психічного впливу (головним образом мовного) на людину, яке викликає в неї некритичне сприйняття того, що навіюється (С.А.Рубінштейн).
Навіюваючий вплив на дитину здійснює зовнішній вигляд педагога, своєрідність колективу (Шварц И.Е.), авторитет педагога (Г.Лозанов). В.Бехтерев визначав сугестивність жестів.
За допомогою слова ми можемо викликати в дитині почуття бадьорості або жаху, впвненості в собі або невпевненості, інтересу або нудьги, довіри або підозри. Причому ці почутті викликаються не змістовним значенням слова, не змістом і логікою мови, вірніше не стільки цим, скільки самою інтонацією слова і мови, їх яскравістю, виразністю, а також підкріплюючими їх жестами, мімікою, рухами, які безпосередньо впливають на дитину (Левшин В.А.).
До засобів сугестивного впливу, безумовно, відноситься і голос. Сугестивність ми розглядаємо як одну з важливих характеристик педагогічного голосу. А.С.Макаренко підкреслював, що за допомогою голосу треба вміти «найбільш точно, впливовно виражати свої думки і почуття». Він вважав, що голос відтворює «живі переживання людини…». « І я знав,-писав А.С.М.,- що значить сказати:»Здрастуй!»- сухим і стриманим тоном і «Здрастуй»--спокійним, добрим тоном.
Сутність сугестивності голосу в тому, що говорячий за допомогою деяких нюансів тембру апелює до слухачів, оволодіваючи їх увагою, викликаючи в них співпереживання і стимулюючи поведінкові реакції, минуючи аналітичну сферу свідомості, ослаблюючи критичне відношення до говорячего.
Існує три рівня сугестивності голосу.
Перший (низький) характеризується тим, що голос привертає до себе увагу. Слухач мимовільно звертає на нього увагу, і зміст мови, який відтворюється за допомогою цього голосу, краще проникає всвідомість і підсвідомість.
Перший рівень сугестивності голосу здатний викликати орієнтовану реакцію, встановити первісний контакт між говорячим і слухаючим (педагогом і вихованцем).
Другий рівень сугестивності голосу відзначається від першого більш сільнішою емоційною реакцією: говорячий за домомогою голосу викликає співпереживання своїм почуттям, настроює емоцій слухачів в тон із своїми переживаннями.
Третій, вищій рівень сугестивності голосу виражається в тому, що реакції слухачів здобувають поведінковий характер. Слухач здійснює якісь дії, рухи, або навпаки, гальмує заплановане на тій підставі, коли в голосі говорячого з’являється особливе забарвлення, такий тембр, який сприймається на рівні підсвідомості як імператив, як щось непорушне. Стосовно мовної діяльності педагога цей рівень можна назвати імперативно-оціночним.
Дуже важливим є питання, як досягти сугестивності, як керувати цим професійно важливим параметром голосу. Деякі рекомендації можна дати:
По- перше, навіяти щось вихованцю педагог може тільки тоді, коли сам глубоко вірить в те, про що говорить. Віра в свою правоту, в істинність вимовних слів викликає в людині сильні емоції, а ті, в совою чергу, через нервово-м’язовий механізм забарвлюють голос в потрібні тони. Поступово вихованець припиняє ставитися критично до змісту мови педагога і приймає його точку зору, навіть якщо вона протилежна склавшимся раніше його поняттям і устремлінням.
По- друге, тембральне забарвлення голосу визначається тим, чи іншим режимом роботи вимовного апарату: активністю дихання, характерим змикання голосових зв'язок, конфігурацією мовного тракту. Так, наприклад, м'яке “тепле” звучання обумовлено максимальним об’ємом ротоглоточних порожнин і плавній подачій повітря дихання, а “метал” в голосі з’являється внаслідку щільного змикання голосових зв’язок і активного фонаційного видоху. Крім того, впевнене звучання мови можливе тільки в тому випадку, коли в голосі відсутне навіть мінімальне тремтіння.
Ми визначили ряд параметрів, які в сукупності складають специфічну характеристику професійного голосу педагога:
-потенційно високий рівень голосності (голосовий “запас міцності”, дозволяючий педагогу в будь-який ситуації бути почутим);
-великий динамічний діапазон (можливість придавати голосу багато градацій голосності, переходів від максимальної звучності до мінімальної відповідно поставленим завданням);
-широкий висотний діапазон (значне підвищення і зниження голосу, тобто частоти колевань голосових зв’язок, забезпечуваючих різноманітну мелодику мову);
-великий тембральний діапазон, різноманітність тембрів (зміна звукового забарвлення голосу, дозволяюча “забарвлювати” окремі слова, придаючи їм більшої виразності);
-благозвучність (чистота і ясність тембру);
-польотність (добра чутність при найменших зусиллях говорячого, коли голос легко “долітає” до слухачів в будь якій частині аудиторії);
-помехостійкість (здібність голосу протистояти зовнішнім звуковим перешкодам, бути почутим на фоні сторонніх шумів);
-сугестивність (здібність голосу впливати на емоції і поведінку вихованців незалежно від словесно-понятійного змісту мови);
-стійкість (потенційна стабільність висоти, голосності і тембру);
гнучкість, рухливість (здібність голосу швидко і невимушено варіювати висоту, голосність і тембр);
-адаптованість (здібність голосу забезпечувати хорошу чутність, розбірливість і комфортне сприйняття мови при будь-яких акустичних умовах);
-витривалість ( висока працездатність голосу, дозволяюча витримувати тривале мовне навантаження).
3.Техніка мови- це сукупність елементарних приймів в області фонаційного дихання, мовного голосу і дикції, доведених до ступеня автоматизованих навичок,дозволяючих з максимальною ефективністю здійснювати мовний вплив в процесі ораторської діяльності або міжособового спілкування.
Усна мова з акустико-фізиологічних позицій представляє собою озвучений видих, тому першим елементом мовної техніки вважається фонаційне (мовне) дихання. Але дихання є лише енергетичною базою мови.
Другий її важливий компонент- мовний голос, тому техніку ми будемо пов’язувати з правильними навичками голосоведення. Враховуючи, що звучання голосу само по собі ще не визначає процес мови, що її змістовна сторона пов’язана з утворенням членороздільних звуків-носіїв змісту, ми включаємо в мовну техніку питання дикції (те, що стосується до утворення і проголошення голосних і приголосних звуків нашої мови).
В мовну техніку входить ще один важливий компонент- орфоєпія- правила літературного вимови и наголосу.
Подібний розподіл техніки мови на окремі елементи умовний и здійснюється лише для зручності вивчення і пояснення окремих елементів звучної мови.(А.П.Овчинникова “П’ять кроків до гарної мови”).
У сучасній соціальній психології компоненти техніки мовлення-голос, дикція, темп, інтонація- визначаються як акустична система відтворення людини людиною (Лабунская В.А. Невербальное поведение: социально-перцептивный подход.-Р-на-Д. 1986.-С.16-17).Дослідженнями встановвлено, що вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан. Наприклад, особливості техніки мовлення педагога можуть створити образ спокійного, врівноваженого педагога, або навпаки, категоричного властолюбця. Мовлення одного педагога свідчить про його надмірну нервозність, метушливість, іншого- про скутість, сором'язливість, невпевненість в собі. Подібне враження від педагога, звісно, не надасть йому привабливості в очах дітей, а негативні особливості мовлення- скоромовка, невиразність у вимовленні слів, «ковтання» кінцевих звуків тощо- можуть навіть стати об'эктом дитячих пустощів ы пародій.
Отже, володіння технікою мовлення є не тільки елементом культури педагогічної діяльності вихователя, а й передумовою позитивного сприйняття його вихованцями, батьками, колегами.
Шляхи вдосконалення мовлення майбутнього фахівця:
-Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування.
Йдеться про виховання звички і потреби в постійному навчанні і підвищенні рівня своєї культури мовлення. Особливу увагу при цьому слід приділити питанням правильності і чистоти мови. Важливе значення тут має робота з тлумачними лексичними словниками, словником із словотворення та ін (Орфографічний словник української мови.-К.,1994; Словник труднощів української мови /За ред. С.Я.Єрмоленко.-К.,1989; Словник української мови.-К.,1970-1980.-Т.1-11; Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник.-К., 1973; Головащук С.Г. Складні випадки наголошення: Сдлвник –довідник.-К.,1995).
Майбутньому педагогу важливо виробити в себе звичку звертатися до словників, якщо виникає будь-який сумнів щодо правильності вживання слова, розвивати увагу до незнайомих слів, потребу запам'ятовувати, зёясувати їх значення, ввести у своє мовлення.
-Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення.
Як уже зазанчалося, виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту, умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь тощо), засобів образної словесної наочності (наприклад, уривків з художніх творів, афоризмів).
-Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні.
Якщо умовою продуктивної комунікації поведінки педагога є його індивідуальний стиль спілкування, то в процесі професійного самовиховання важливо не тільки розібратися в питаннях техніки комунікації, а й з'ясувати свою соціальну позицію у спілкуванні.
Продуктивна мовленева комунікація педагога передбачає також розвиток у нього низки спеціальних здібностей: соціально-перцептивних (розуміти внутрішній стан партнера через сприйняття його зовнішньої поведінки, вигляду), здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити її можливу реакцію), саморегуляції, вольового впливу, навіювання, керування своїм психічним станом у спілкуванні.
-Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.
Насамперед маємо на увазі розвиток уяви, асоціативної і образної пам'яті. Ми вже згадували, що обов’язковою умовою виразності мовлення педагога є бачення ним тих предметів, подій. Про які він розповідає. За цієї умови мовлення педагога набуває емоційності; він ніби створює картини засобами мови, говорить, за влучним висловом К.С.Станіславського, не тільки вухам слухачів, а й їхнім очам.Штучно, одним вольовим зусиллям зробити це неможливо. Тому необхідно розвивати в собі вміння бачити, відчувати навколишній світ у звуках, барвах, картинах і відтворювати своє бачення в слові.
Безумовно, ми змогли тільки окреслити програму самоосвіти майбутнього педагога з удосконалення навичок і вмінь професійно-педагогічного мовлення.
Додатковий матеріал до теми «Техніка мови педагога»
Р Е Ч Ь. СТРУКТУРА РЕЧИ
Старое изречение гласит: «Поэтом рождаются, оратором становятся». Уже Квинтилиан (примерно 30-96 г. до н.э.) заметил, что ораторское искусство требует напряженной работы, необыкновенного усердия, разнообразных упражнений, богатого опыта, высокого ума и современного мышления.Марк Фабий Квинтилиан біл самім знаменитім учителем риторики в Риме.
Понятие “риторика” происходит от греческого (риторике техне- ораторское искусство) и охватывает область знаний: теория речи- исскуство речи- ораторское мастерство.В этом значении под риторикой подразумевают- технику речи, проявленную в различных формах говорящим индивидуумом.
Искусство речи является древнейшим из отраслей знаний. В античные времена искусство речи играло видную роль: Демосфен произносил гневные речи против Филиппа Македонского. Когда впоследствии Филипп прочитал эти речи, то под сильным впечатлением воскликнул:”Думаю, что если бы я услышал эту речь вместе со всеми, то голосовал бы против самого себя”.
Мы различаем 10 основных элементов, которые характеризуют хорошую речь: объективность, ясность, образность, целенаправленность, повышение внимания, повторение, неожиданность, смысловая насыщенность, лаконичность(краткость), юмор.
1.Объективность означает прежде всего максимально возможную степень правдивости и непредвзятости.
2.Ясность: оратор должен говорить так, чтобы его не только можно было понять, но и невозможно было не понять.
3.Образность.
“Образное представление- фундамент всех познаний”_ так написано в 9 письме Песталоцци “Как Гертруда учит своих детей”. Это справедливо не только в отношении детей, но и взрослых.Речь, состоящая из сухих слов и бесцветніх віражений скучна и пресна, как несоленій суп.Как правило, речь развивают от наглядного представления(образ, сравнение, рассказ) к понятию. Абстрактные понятия без фундамента образов редко остаются в памяти.
4.Целеустремленность.
Оратор постоянно думает о том, что нужно достичь главного пункта.
Диалог после доклада:
-Как долго говорил оратор?
-Два часа.
-И о чем он говорил?
Этого он не сказал.
5.Повышение напряжения.
Оратор не просто сообщает факт за фактом, одну фразу сменяет другой, но настраивает речь на повышение напряжения. Лидер французских социалистов Жан Жорес говорил настолько увлекательно, что однажды даже стенографистки забыли записать его речь.
6.Повторение оратором основных мыслей имеет большре значение, т.к. слушатель запоминает содержание речи. Речь должна быть, как алмаз, который рассматривают, медленно переворачивая в руках.
«Искусство речи в том и состоит, чтобы преподнести повтор так, будто он только что родился»(Науман).
7.Неожиданность является фактором, повышающим напряжение.
8.Смысловая насыщенность.
Нельзя сложные понятия давать концентрированно.
9.Лаконизм (краткость речи).
Древние спартанцы были врагами многословия.
Многословие равнозначно скуке. Самая сокрушительная критика речи заключена в предложении:»Доклад начался в васемь, когда в 11 явзглянул на часы, была половина девятого».
И сегодня в некоторых странах практикуются усыпляющие речи. Из Аргентины сообщили(1962), что политик Луис Мигель вызвал одного врача на дуэль за то, что он прописывал своим пациентам его речи в качестве снотворного.
Рекордсменом «долгих речей» в Германии стал депутат Антрику (в1911 г. он говорил в течение 8 часов). Но потом этот рекорд побил его австрийский коллега Лехер, который говорил 14 часов.
10.Юмор.
Структура речи
Никто не строит дом без плана. И речь никто не строит без разработки ее структуры: введения- главной части- заключения.
Введение является одновременно настройкой на слушателей. Основной отрезок речи образует главная часть(главная тема, ключевые мысли, объяснение, пример, следствие, доказательство). Заключение содержит обзор, кульминацию, окончание.
Введение и главная часть должны дать ответ на следующие 4 вопроса:
1.Почему я говорю?
2.Каково существующее положение?(Что было, что есть?)
3.Что должно быть вместо этого?
4Как можно изменить существующее положение?
Заключение: содержит побуждение к действию идти путем, о котором узнал оратор, и таким образом изменить существующее положение.
Вступление одновременно является «настройкой на слушателя». Оратор устанавливает контакт и добивается внимания слушателей.
Я хочу рекомендовать 4 способа формирования хорошего и действенного введения: способ подкрепления; способ повода; способ побуждения к размышлению; прямой способ.
1.Способ подкрепления в целом настроен на установление со слушателями личных отношений, благодаря которым возникает теплый контакт. Квинтилиан называл эти усилия- обеспечение благожелательности.
Очень уместно веселое подкрепление. Как выразился Лютер:»Слушателей надо развеселить, чтобы потом они охотно слушали проповедь».
Что порекомендую? Несколько личніх наблюдений- описание маленького происшествия во время поездки налекцию- несколько слов о круге слушателей, месте или ораторе: все єто может растопить лед равнодушия.
Техника импользования повода (небольшое происшествие, лично пережитое событие, сравнение, неожиданный вопрос).
Техника возбужденного размышления. Эта техника, активизирующая мышление, побуждает слушателя к сотрудничеству, к совместному размышлению. Открыто поставленные вопросы или даже представленная точка зрения, которая затем будет опровергнута,- все возбуждает у слушателя напряженную работу мысли.
Прямая техника. Мы сразу же переходим к сути дела, без всяких ухищрений. Мы вкратце говорим о причине нашего выступления, быстро переходим от общего к частному и начинаем с темы. Эта техника рациональна, прямолинейна и свойственна тысячам деловых сообщений.
Заключение.Как и 1000 лет назад, так и сегодня справедливо сказанное Сократом в беседе с Федром.
Федр:»Ты говоришь, что в конце речи нужно в общем виде напомнить слушателям обо всем сказанном?» Сократ: «Да, по-моему, так». Повторение в сокращенном виде важно, но заключение- не только повторение. Скорее в заключении усиливается и сгущается основная мысль речи.
Заключение запоминается слушателю больше всего.
Две ошибки оратора: один раз он неожиданно прекращает речь и уходит чуть ли не без прощания, другой раз прощается на протяжении получаса.
Оратор должен говорить отчетливо и осмысленно. Звучание голоса должно быть хорошим. Силу голоса, ударение, темп, тембр, резонирование настраивают в соответствии с имеющейся ситуацией, но прежде всего добиваются плавности речи(у Бисмарка голос был писклив и полон астматических звуков, но побеждало отчетливое, звучное произношение слов).
При артикуляции основную работу выполняют язык и губы, поэтому движение их мускулов должны быть особенно четкими. Челюсть же постоянно остается по возможности сврбодной, чтобы разгрузить шейные мускулы. Не подражайте жевательным движениям многих «говорящих щелкунчиков», вызывающим спазмы и утомление(помогает гтмнастика языка- произносите звукосочетания «лалелилолу», «татетитоту» и др). Упражняйтесь в произнесении всех речевых звуков от А до Я и контролируйте отчетливое произношение всех звуков.
Гласные образуются при различных округлых положениях губ:
и-е-а-о-у; в такой последовательности возрастает округление губ. При произнесении И и Е часто формируют более плоское и широкое положение губ и затем издают звук вроде плачущего или сдавленного.
СОГЛАСНЫЕ звуки должны быть четко отделены друг от друга.
Следующие упражнения научат произносить согласные:
-шепот необыкновенно увеличивает силу артикуляции( ученики нередко используют его для оказания помощи-подсказывают);
-намеренно быстрая речь повышает беглость произношения при большом числе согласных. Для этой цели подходят скороговорки: «Тот, кто ничего не знает и знает, что он ничего не знает, знает больше, чем тот, кто ничего не знает, и не знает, что он ничего не знает» и др.;
-хорошее упражнение для улучшения резрнирующего звучания- напев вполголоса.
Правильно ставить УДАРЕНИЕ – это правильно говорить. В лотличие от других языков (французского.. польского) в русском языке ударение не фиксировано, т.е не прикреплено к определенной части слова, а может падать на любую часть, на любой слог(доктор, кирпич, забросать, вывернуть).
Предлагаем стихотворение Марины Цветаевой «Мореплаватель». ЕЕ стихи со звуковым многообразием и богатством интонаций подходят для учебных целей.
Закачай меня, звездный челн!
Голова устала от воли!
Слишком долго причалить тщусь,-
Голова устала от чувств:
Гимнов- лавров- героев- гидр,-
Голова устала от игр!
Положите меж трав и хвой,-
Голова устала от войн…
Ударение имеет в речи особое значение: изменени ударного слова изменяет смысл всего предложения. Например, «Я еду сегодня в Киев». Это предложение может получить различное смысловое значение в зависимости от того, какое слово явыделю:
Я еду сегодня в Киев (а не мой сын);
Я еду сегодня в Киев ( а не лечу);
Я еду сегодня в Киев ( а не завтра);
Я еду сегодня в Киев ( а не в Харьков).
Есть три способа обозначить ударение:
1.Повышение тона;2.Усиление звучания голоса; 3.Замедление речи. Как правило эти средства сочетаются: если я говорю громче, то замедляю речь и повышаю звучание голоса.
Оратор обязан владеть ясной, выразительной речью, произносить предложения плавно, в спокойной манере.
ПОРОКИ речи, которые мешают слушателю и вредят оратору:
-слишком высокая тональность речи.Утомление и повреждение голосовых связок не заставляет себя ждать. Мы намеренно говорим более низким тоном, мы бережем наш голос;
-сдавленный голос воспринимается как неестественный из-за поспешного дыхания и сокращения шейных мускулов;
-проглатывание конечных слогов;
-«звуки размышления»: мы могли бы их назвать атавистическими звуками: э-э- и о-о-э и т.д. Причина- у оратора «на языке» нет следующего готового слова, предложения.
-носовое или картавое звучание.
«То, что оскорбляет уши, не может проникнуть в душу человека»,-сказал Квинтилиан.
-для голоса вредны всякие чрезмерные восклицания, хмыканье и кашель;
-для оратора важна плавная речь. Медики квалифицируют в научных трудах заикание как «спазматический невроз выражения». Установлено, что среди заикающихся гораздо больше мужчин, чем женщин.
Наш язык особенно страдает от неумеренного употребления имен существительных и от недостатка глаголов. Сущствительные зачастую способствуют «окостенению», глаголы напротив подвижны и гибки.
Тяжело понимать длинные предложения. Короткие предложения в удобной, четкой формулировке уместны в убеждающих речах:
Больше простых предложений- меньше придаточных!(Пример:»Этот результат, который в значительной мере согласуется с прежними, нам очень четко показывает…». Лучше:»Этот результат в значительной мере согласуется с прежними. Он нам очень четко показывает..»
Употребляйте придаточные предложения времени со словом «затем» вместо «потом»(Пример: «После того, как мы два часа дискутировали, мы достигли согласия». Лучше:»Мы дискутировали в течение 2 часов, затем пришли к согласию»).
Большинство названных пороков может быть устранено только в результате терпеливой работы самого чел-ка, логопеда. Если существующий недостаток речи неудается устранить таким способом, то значит он обусловлен органическими причинами, в таком случае целесообразен визит к врачу- специалисту.
Додатковий матеріал до теми «Техніка мови педагога»