1.6. Системний підхід у дидактичних дослідженнях

. Як метод пізнання, системний підхід особливо інтенсивно входить у науку в другій половині ХХ ст. Одним з небагатьох педагогів, хто глибоко аналізував можливості його застосування у педагогіці, був Ф.Ф.Корольов. Він писав:

„Чи відносяться педагогічні явища до системи, чи володіють вони ознакою органічної цілісності, яка презентує системоутворювальну якість? Чи не допускають педагоги свавілля, широко використовуючи поняття „система”, наприклад, система і структура народної освіти... система покарань і заохочень, система піонерської роботи і т.д. і т.п.?” І далі, ніби відповідаючи на своє ж запитання, пише: „У педагогіку ще не прийшло системне дослідження, мало хто, буквально одиниці, застосовують системний підхід у педагогічних дослідженнях. Але у педагогіці давно вкоренилося уявлення, що людину виховують не по частинах, а цілісно, що виховання – цілісний процес. Хоч виховання давно розчленовують на складові частини – розумове, фізичне, моральне, трудове і естетичне, а останні ще підлягають наступному розчленуванню, у педагогіці постійно і наполегливо проводиться думка, що ці частини чи компоненти перебувають у взаємодії»[8].

Використання того чи іншого методу дослідження обумовлене тими завданнями, які стоять перед дослідником. Якщо об’єкт пізнання складний і характеризується багатоманітністю його сторін та зв’язків між ними, якщо необхідно розглядати внутрішні механізми його функціонування, взаємодію його частин, то ці завдання зумовлюють вибір системного підходу як методу дослідження. Він дозволяє здійснити процес пізнання об’єкта з врахуванням всіх його сторін і зв’язків між ними. Його розглядають як конкретизацію діалектичного принципу про всезагальний зв’язок.

Необхідність системного підходу в пізнанні була обумовлена тим, що традиційні методи дослідження при вивченні складних об’єктів виявилися мало ефективними. Тому виникла потреба представляти складний об’єкт як систему, як цілісне утворення, що дає можливість досліджувати не тільки сам об’єкт, але і його зв’язки та відношення.

Головним поняттям системного підходу є поняття системи. Ряд учених вважають, що системи існують не в природі, а у свідомості людини, тобто, що наш мозок накладає деяку схему вивчення на реальність, виділяючи тим самим систему. Звичайно, прерогатива виділення системи належить суб’єкту, однак, це не означає, що система є довільною конструкцією нашого розуму, бо якщо є відображене у нашій свідомості, то і є відображуване. Таким чином, система є відображенням не тільки суб’єктивної, але й об’єктивної дійсності»[11].

Система-це взаємопов’язана сукупність елементів, взаємодія яких призводить до утворення цілого, яке має таку властивість, якої не має жоден із цих елементів.Будь-який об’єкт може бути розглянутий як система і до того ж не одна.

Як форма організації в ціле, система складається із їй специфічних елементів, які між собою взаємозв’язані і взаємодіють, саме тому система є цілісним складним утворенням, є цілісністю. Але якщо це так, то виникає необхідність дослідити її будову. Відразу виникає запитання: чи існують у природі реальні об’єкти, які б могли служити реальним прототипом системи. Та й чи правомірна постановка цього запитання, адже десятки об’єктів різної природи називаються системами, наприклад, сонячна система, десяткова система, система координат, система відліку, замкнена система, періодична система хімічних елементів , екосистема, лінгвістична система, нервова система людини і т.д. Дамо пряму відповідь на поставлене запитання: ні в природі, ні в суспільстві , ні в самої людини таких об’єктів не існує, адже система-це абстрактне поняття. Але, з іншого боку, будь-який цілісний об’єкт може бути розглянутий як система.

Коли об’єкт може бути названий як система, або коли у ньому може бути виділена система?. Відповідь на поставлене запитання може бути така: якщо в цьому об’єкті можна виділити частини, які між собою взаємодіють, якщо внаслідок цієї взаємодії виникає властивість, яка є породженням цієї взаємодії, якщо є носій цієї властивості, то очевидно, що нам вдалося виділити у нашому об’єкті цілісне утворення, яке і називається системою.Таких систем у ньому можна виділити декілька, але можна і не виділити жодної, це коли ми не знайдемо таких елементів, взаємодія яких приводить до виникнення властивості у цілому, якої раніше, до взаємодії не було в елементів.

Як кожне ціле система виникає внаслідок взаємодії її складових частин. Внаслідок цього система набуває властивості, якої не має жодна зі складових. Але якщо система-ціле, то варто з’ясувати, як виникає це ціле. Як зрозуміло з попереднього, складові частини між собою взаємодіють, тобто діють одна на одну, внаслідок чого і виникає ціле. Зауважимо, ціле, яке виникає внаслідок взаємодії частин- це не нове якесь цілісне утворення, яке відрізняється від складових частин, чи щось додаткове крім тих частин, які утворюють ціле. Ціле- це ті ж самі частини, але які між собою взаємодіють і всі разом поводять себе як єдине ціле. Отже, для виникнення цілого повинні бути частини, з яких воно складається і ці частини повинні між собою взаємодіяти»[12]. Той будівельний матеріал, з якого може бути створена система називається компонентами системи. Це потенційні частини системи, але це поки-що ще не складові системи. Самі ж складові системи називаються елементами системи. Якщо компоненти привести у взаємодію, то вони трансформуються в елементи, тобто кожен компонент зміниться.Значить, елемент системи-це змінений внаслідок взаємодії з іншим компонент.

Рис.5. Графічна ілюстрація системної “призми”.

Позначенння елементів схеми на рис.7

1-Рівень ієрархії системи; 5 - Структура системи

2-Функція системи; 6 - Емерджентна властивість системи

3-Системоутворювальний чинник;

4-Елементи системи;

Взаємодія продовжується і тоді коли компоненти стануть елементами.Саме взаємодія між елементами системи і забезпечує її цілісність. Таким чином, взаємодія має ніби подвійну функцію: спочатку під час взаємодії здійснюється перетворення компонентів у елементи, а потім взаємодія забезпечує цілісність системи.Нам думається,що ці обидві функції реалізовуються одночасно.Однак поставимо запитання так: чи можуть компоненти, а потім і елементи самі по собі взаємодіяти між собою. Напевне що ні, не можуть. А це означає, що повинен бути якийсь чинник, який зумовлює цю взаємодію.Для прикладу розглянемо систему:людина, що рухається, сидячи на велосипеді.Нехай є велосипед сам по собі і людина теж сама по собі-це компоненти майбутньої системи.Ніякої системи поки-що немає, бо немає взаємодії між цими компонентами системи. Але раптом у людини виникло бажання сісти на велосипед і поїхати. Таким системоутворювальним чинником системи «Людина-велосипед» буде бажання людини їхати велосипедом.Саме це бажання перетворить компоненти системи в її елементи і забезпечить функціонування системи, в якій елементами вже будуть:людина, що сидить на велосипеді і крутить його педалі та велосипед, що рухається по поверхні землі. Отже, кожна система складається з елементів, які під дією системоутворювального чинника між собою взаємодіють.На наявність такого чинника у системі у свй час вказував відомий хірург, системник, вчений Микола Іванович Амосов.

З вищенаведених нами міркувань видно, що до складу системи входять елементи системи та системоутворювальний чинник, який зумовлює взаємодію між ними.Зауважимо, що природа системоутворювального чинника може й відрізнятися від природи елементів системи.Зрозумло, що між елементами системи та системоутворювальним чинником існує тісний взаємозв’язок, тобто елементи системи повинні »бачити» системоутворювальний чинник, реагувати на його дію і змінюватись під його впливом.Таким чином, існування одностороннього зв’язку між системоутворювальним чинником та елементами системи є необхідною умовою для створення та існування системи.З цього слідує, що кожен елемент системи визначається системоутворювальним чинником, його природою і змістом.Тому у зв’язці «системоутворювальний чинник- елементи» на першому місці стоїть системо утворювальний чинник. Це означає, що якщо потрібно визначити кожен з них, то спочатку визначають сисемоутворювальний чинник, а вже потім самі елементи системи. Проте, у системі елементи її взаємодіють між собою та й ще системо утворювальний чинник взаємодіє з кожним із них.

Теоретичний аналіз взаємодії елементів у системі показує, що великого значення має те, який з елементів взаємодіє з яким, тобто має значення порядок, упорядкованість взаємодії елементів. Наприклад, елемент 1 взаємодіє з елементом 2, а також з елементами відповідно 5 і 6. Якщо ж змінити порядок взаємодії елемента 2, наприклад, з усіма іншими елементами, то виникне нова цілісність і вона матиме вже зовсім іншу властивість.Упорядковану конструкцію системи називають структурою системи. Під поняттям структури у вузькому значенні цього слова розуміють лише схему зв’язків, у якій має значення місце кожного елемента системи. В широкому розумінні структура- це не лише схема зв’язків, але й самі елементи системи разом із системоутворювальним чинником. Структура системи є носієм тієї властивості, яка виникає внаслідок взаємодії елементів системи між собою.

Кожна система, незалежно від природи її елементів виконує певну функцію, тобто має певне призначення. Але своє призначення має і кожен елемент системи. Накладання функцій елементів, тобто їх суперпозиція приводить до появи функції усієї системи.Однак, у цьому зв’язку виникає важлива проблема, а саме:

а) функція цілого, системи є результатом суперпозиції, накладання функцій елементів системи, чи

б) функція системи, цілого визначає функцію кожного елемента системи.

Наші міркування приводять до висновку, що правильним є варіант б): відома функція системи, а функція кожного елемента детермінується вже цією функцією. Оскільки система є специфічним засобом та своєрідним інструментом пізнання, то функція системи полягає в тому, щоб бути засобом та інструментом розкриття механізму функціонування та виявленн властивостей системи і самого об’єкта вивчення.

І, нарешті,ще один складник входить до системи, йдется про так звану емерджентну властивість системи. Це властивість, яка не є притаманною для жодного з елементів системи, але яка є результатом взаємодії елементів системи. Отже це властивість, породжена взаємодією елементів системи, тому вона і називається емерджентною (від англійського слова).Поява цієї властивості цілком зрозуміла, адже саме взаємодія елементів дає можливість виявити властивості взаємодіючих тіл. Носієм цієї властивості є структура системи, адже саме в структурі замикається весь механізм взаємодії елементів системи.Варто підкреслити, що емерджентна властивість системи здійснює так званий реляційний вплив на елементи системи а її структуру.При цьому вони змінюються у бік сприяння емерджентній властивості системи.

Таким чином, функція системи є ще одним формально-морфологічним складником системи(формантом), який має зв'язок з іншими формантами.

Розглянемо ще одну функціонально-морфологічну складову системи- рівень ієрархії. Будь-яка система живе, функціонує в оточенні інших систем. По відношенню інших систем вона має зв’язки субординації(підпорядкування) та зв’язки координації(врахування). Саме сукупність цих зв’язків і визначає рівень ієрархії системи.

Система виникає тому, що між вказаними вище компонентами системи діють системні зв’язки. На схемі вони показані стрілками, які направлені від елемента 1 до елемента 6. Звичайно, між елементами системи можуть діяти причинно-наслідкові, функціональні, кореляційні та інші зв’язки.Але ці зв’язки не можуть створити цілого,для створення цілого мають діяти інші зв’язки, які спрямовані на створення цілого, тобто які діють одночасно на всі елементи системи. Це може забезпечити функціонально-морфологічна системна структура (цілісне утворення) компоненти 1-6.(див.рис.8)

Функціонально-морфологічна структура системи показана на рис 4 у формі:

1-2-3-4-5-6. Це означає, що між цими функціонально-морфологічними компонентами діють валентні стабільні звязки, які і утворюють цю інваріантну структуру.

Як показали дослідження, кожна система, і система знань в тому числі, має так звану функціонально-морфологічну системну структуру, тобто певне цілісне утворення, яке являє собою своєрідний формоутворювальний системний каркас, який заповнюється конкретним предметним змістом. Його і показано на схемі вище.

Кожна система як цілісне утворення у своєму складі має такі функціонально-морфологічні компоненти: рівень ієрархії, функція системи, системо утворювальний чинник, елементи системи, її структура та емерджентна властивість. Зв’язки між ними і утворюють цілісну функціонально-морфологічну структуру або системний каркас.. Такий каркас є у кожної системи, тобто він є системним інваріантом.

Ця обставина є основою для виникнення і функціонування в системі так званої системної призми, яка на рисунку, що показано вище, зображається елементами 1-6. Суб’єкт пізнання ніби розміщує між собою і об’єктом системну призму, крізь яку і розглядає сам об’єкт. Процедура розгляду зводиться до виділення функціонально-морфологічного компонента і наповнення його конкретним предметним змістом. Після такого наповнення усіх функціонально-морфологічних компонентів, суб’єкт у своїй свідомості створить цілісний образ системи. Ця системна призма стала надійним засобом для вивчення різних об’єктів і різних сторін одного і того ж об’єкта як систем.

Як відомо, в основі будь-якого пізнання лежить взаємодія. Організовуючи різні взаємодії даного об’єкта з будь-якими іншими, а отже розглядаючи ці взаємодії як системи, суб’єкт пізнання буде розкривати все інші й інші його сторони, тобто буде виявляти все нові й нові властивості, ознаки, риси об’єкта вивчення. Ці положення приводять до думки про те, що системний підхід є не лише методологічним принципом чи методологічною установкою, але й конкретно-науковим методом наукового та навчального пізнання. Оволодіння методом системної призми істотно збагачує і розширює пізнавальні можливості ученого та школяра чи студента.При вивченні наступних тем дидактики ми будемо часто використовувати системну призму, тому читачі будуть мати можливість переконатися у пізнавальній силі цього методу.

Перевірте свої знання:

1.Чи має місце аналогія у педагогічних вимірюваннях та у вимірюваннях, наприклад, довжини якого- небудь предмета?

Так Ні

2 .Чим відрізняється тестове завдання від звичайного контрольного завдання?

Так Ні

3 Чи є тест інструментом педагогічного вимірювання?

Так Ні

4.Чи є характеристиками тесту валідність та достовірність?

Так Ні

5.Для перевірки розуміння причин селянського руху на Поділлі під керівництвом У.Кармелюка учитель історії запропонував учням таке завдання: Назвіть роки селянського руху на Поділлі та прізвище його ватажка(перша третина 19-го століття).

Чи є це тестове завдання валідним? Так Ні

6.Учитель запропонував учневі навести приклад кореляційного зв’язку.Той дав такий приклад:

Новий сорт яблук дав приріст врожаю до 60 кг з кожної яблуні.Причому відомо, що в цьому році як і в попередні роки врожайність цього сорту залежала від підживлення яблунь деякими добривами.

Чи розуміє учень суть кореляційного зв’язку?

Так Ні

7.В яких межах може перебувати коєфіцієнт кореляції? Відповідь: від 1 до10.

Так Ні

8.Яка основна функція моделі? Відповідь: функція заміщення –Так Ні

функція доповнення- Так Ні

9.Опишіть галузі знань, у яких метод моделювання використовується найчастіше? Відповідь: педагогіка Так Ні

техніка Так Ні

10. Чи відрізняється спостереження як метод наукового пізнання від звичайного спостереження?

Відповідь: не відрізняється. Так Ні

11. Як Ви розумієте метод компетентних суддів?

Відповідь: Це коли деяка кількість найкращих фахівців з даної галузі знань незалежно один від одного дають відповідь на одне і те ж запитання, або ж висловлюють своє судження щодо певної проблеми.Потім ці відповіді узагальнюються і приходять до певного висновку. Так Ні

12.Проведення дослідної педагогічної роботи та проведення педагогічного експерименту-це одне і те ж?

Так Ні

13. Назвіть труднощі, які виникають при підготовці і проведенні педагогічного експерименту. Одна з них-зрівняння умов роботи в експериментальних та контрольних класах.

Так Ні

14. Яка повна логічна схема педагогічного експерименту? Можлива відповідь:Формулювання проблеми, перевірка гіпотези.

Так Ні

15. Які можливості має метод аналізу і синтезу?Можлива відповідь:аналіз передбачає виділення частин з цілого, а синтез-їх обєднання, тому цей метод досліднику ніякої важливої інформації не дає.

Так Ні

16.Що лежить в основі аналогії ? Можлива відповідь: порівняння і перенесення. Так Ні

17. Які дослідження називають дидактичними? Вони передбачають вивчення залежності результатів навчання від різноманітних чинників.

Так Ні

18.Наведіть приклади педагогічних явищ, процесів, фактів. Наприклад, за свою відповідь учень отримав 10 балів . Що це є:

явище, Так Ні

процес, Так Ні

факт Так Ні

19.Опишіть рух наукового пізнання. Дехто стверджує, що цей рух має такий вигляд: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Це так?

Так Ні

20. Дайте характеристику емпіричного дидактичного знання.Відповідь: Це знання, які отримані на основі спостереження, бесіди, вивчення шкільної документації та ін.. емпіричних методів.

Так Ні

21.Охарактеризуйте теоретичне знання.Відповідь:Знання, що отримані на основі використання теоретичних положень і які мають пояснювальну силу.

Так Ні

22.У чому полягає обмеженість емпіричного знання? Відповідь: Вони не мають пояснювальної сили.

Так Ні

23. . Розшифруйте термін «кваліметрія».Відповідь: Він означає: вимірювання якості.

Так Ні

24 Яким способом можна визначити коефіцієнти засвоєння знань? Відповідь:Потрібно реальну оцінку поділити на максимально можливу.

Так Ні

25. Коли об’єкт і знання про нього можна розглядати як систему? Відповідь Коли в ньому можна виділити частини, обєднання яких призводить до появи властивості у цілого, якої не мають самі частини.

Так Ні

Виконання тесту в електронному варіанті внести на сторінку кафедри до 20 лютого2015 року.

Самостійна робота.

Завдання 1. До конкретної теми Вашої спеціальності (вибір теми довільний) застосуйте метод системно-змістової декомпозиції знань.Отриманий результат оформіть письмово(обсяг письмового оформлення-2-3 сторінки).

Проблемні питання:

Чому так важко забезпечити високу чистоту педагогічного експерименту?

Який механізм впливу емерджентної властивості системи знань на її елементи ?

Письмову роботу здати на перевірку до 1березня 2015 року.