Оформлення листа.

Службові листи друкують на комп'ютері, друкарській машинці або пишуть на спеціальному бланку листа лише з одного боку. Певна річ, на бланку друкують тільки першу сторінку листа, а наступні - на чистих аркушах. Для зручності з обох боків сторінки залишають береги: лівий - не менш як ЗО мм; правий - 10 мм; верхній і нижній - 20 мм.

Нумерація сторінок. У листах, оформлених на двох та більше аркушах паперу, нумерацію сторінок починають із другої. Номери сторінок проставляють посередині верхнього берега арабськими цифрами на відстані не менш як 10 мм від верхнього краю. Біля цифр не ставлять ніяких позначень.

Текст листа друкується через півтора чи два інтервали. У тексті не повинно бути виправлень чи підчищень.

Не слід надсилати листа, написаного через копіювальний папір, це свідчить про неповагу до адресата.

Узвичаєно відповідати на листи якомога швидше. Фахівці з культури ділового листування конкретизують термін написання відповіді адресатові залежно від змісту листа⁶⁴.

Правила ввічливості вимагають відповісти на одержаний лист протягом 7-10 днів.

Отримавши лист-запит, що потребує докладного розгляду, слід упродовж трьох днів повідомити, що лист одержано, й дати остаточну відповідь протягом 30 днів.

Лист-вітання можна надсилати упродовж 8 днів з моменту отримання повідомлення про певну врочистість.

Лист-співчуття надсилається протягом 10 днів після сумної події.

Не слід відповідати на листа нашвидкуруч, зопалу, одразу після одержання прикрих, вражаючих відомостей. Неодмінно заспокойтеся, подумки чітко сформулюйте, що саме ви маєте написати, й лише потім викладайте думки на папері.

Модуль 3. Морфологічні та синтаксичні особливості текстів професійної сфери спілкування.

3.1. Значення і функції власних назв у мові і суспільстві. Статус власних назв і мовна політика.

Питання про наявність - відсутність лексичного значення у загальних і власних назвах. Соціальні функції власних назв (адресна та інформативна). Недосконалість мовної по­літики щодо власних назв, з якими працюють, як зі звичайними словами. Передача вла­сних назв засобами української фонетики, морфології, графіки й орфографії.

Власні назви - невід'ємний атрибут будь-якої документації, що вима­гає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення, проте виконують дві найважливіші соціальні функції: адресну й інформа­тивну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманіт­ної інформації - національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що у багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки кон­кретного об'єкта.

Так, кіно - це кіно взагалі з відповідним лексичним значенням, а група "Кіно" - вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя і несе про нього великий обсяг інформації. Кальміус як слово - абсо­лютна "терра інкогніто" для сучасної людини (у його основі дві давньотю- ркські частини: кала - "грязюка" і міюс - "кут, ріг"), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території або яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (ук­раїнець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об'єкти, пов'язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастополь ("ле­гендарний, героїчний"), Одеса ("місто неповторного гумору і специфічної культури"), Володимир ("Мономах", "Ленін"), але Вовочка (з анекдотів), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен. Клички Васько, Шарко, Гнідий адресують нас не просто до котів, собак або коней, а до кота- хитруна, дворового собаки чи коня-скакуна певної масті.

Отже, будь-яка власна назва є невід'ємним атрибутом і власністю конкретного об'єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і перестає існувати для більшості у своєму первинному статусі. Наприклад, Ніколь - француз, Нік - американець, а Микола - українець;

Горловка - місто на честь російського гірничого інженера Горлова, а Горлівка - зовсім інший населений пункт на честь нікому не відомого Горліва; Радянська Україна й Україна після 1991 року - це різні об'єкти (ось чому сьогодні ми живемо не на Україні, а в Україні, тобто у са­мостійній державі). З цього погляду процес масових перейменувань під час революції і нещодавньої "демократичної" перебудови є свідченням руйну­вання історичних об'єктів й історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями й соціальними катаклізмами.

Усвідомлення особливого статусу власних назв - обов'язкова умова адекватної мовної політики і юридичної точності документа:

1.  Це перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій. Згадайте, наприклад, нещодавню історію, залежну від політичної кон'юнктури, яка з легкістю перекраювала свідомість громадян шляхом постійних перейменувань географічних об'єктів: Маріуполь - Жданов - Маріуполь, Мангуш - Першотравневе - Мангуш, Луганськ - Ворошилов­град - Луганськ, Юзівка - Сталіно - Донецьк тощо.

2.   Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одинич­ний об'єкт, який втратив (або втрачає) лексичне значення і став вико­нувати адресну й асоціативну функції: президент комнанії - Президент України, вчена (міська) рада - Верховна Рада України, кабінет - Кабінет Міністрів України, суд - Конституційний Суд України, міністр - Прем 'єр-міністр, держадміністрація - Держкіно; жовта вода - Жовті Води, день - газета "День".

3.    Це допомагає сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу російських) власних назв українською мовою, про що треба говорити окремо.