
- •Менінгококова хвороба
- •Історичні дані.
- •Етіологія
- •Епідеміологія.
- •Патогенез і патоморфологія.
- •Клініка і діагноста гннм
- •Методи діагностики гннм:
- •Діагностика.
- •Диференційний діагноз.
- •Серозні менінгіти
- •Лікування.
- •Принципи інтенсивної терапії гннм:
- •Етіотропна і патогенетична терапія
- •Патогенетична терапія
- •Лікувальна тактика при невідкладних станах у хворих на інфекційні хвороби з повітряно-крапельним механізмом зараження.
Менінгококова хвороба
(INFECTIO MENINGOCOCCIEA)
http://www.rostbubnov.narod.ru/Infec/Meningokok.html
http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/1027.jpg
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=115
Менінгококова хвороба – антропонозна гостра хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, що спричинюється менінгококом Neisseria meningitidis і характеризується клінічним поліморфізмом у вигляді назофарингіту, гнійного менінгіту і сепсису.
Історичні дані.
Менінгококова хвороба в найбільш яскравій формі епідемічного цереброспінального менінгіту відома з давніх часів. Як самостійна хвороба епідемічний цереброспінальний менінгіт був виділений і детально описаний у 1805 році G.Vieusseux після великого спалаху в Женеві. Новий етап у вивченні менінгококової хвороби почався у 1887 р., коли A.Weichseibaum виявив збудника в цереброспінальній рідині і детально його описав. У 1899 р. V.Osler виділив менінгокок з крові.
Етіологія
Збудник менінгококової хвороби – Neisseria meningitidіs – належить до роду Neissersaceae (мал.7). Існує дев’ять різних серотипів менінгокока: А,В,С,D, 29-Е, X,Y, Z, W-135. Це грам негативний диплокок із середнім діаметром 0,6-0,8 мкм. Має форму кавового зерна, у типових випадках розміщується попарно всередині нейтрофільних гранулоцитів. Культивується в аеробних умовах на середовищах, які містять сироватку крові людини або тварини. Менінгокок продукує токсичні речовини, що мають властивості екзот- і ендотоксинів; при руйнуванні бактерій звільняється сильний ендотоксин. Менінгокок малостійкий щодо факторів зовнішнього середовища, гине через кілька годин при кімнатній температурі, при 60°С - через 10 хв., при 70°С – через 5 хв. При охолодженні гине, тому доставляти матеріал для дослідження треба в оптимальних температурних умовах – у водяній бані при температурі 37°С. Дезинфікуючі розчини є високоефективними.
Мал.7. Neisseria meningitidis
Епідеміологія.
Джерелом збудника є хвора людина і здорові носії. В епідеміологічному відношенні небезпечніші особи з менінгококовим назофарингітом. Вони виділяють менінгококи протягом 3-4 тиж. Хворі з іншими клінічними формами інфекції заразні лише в тих випадках, коли на слизовій оболонці носоглотки містять менінгококи. При генералізованій інфекції це спостерігається лише у 18 % хворих. Здорове носійство може тривати 2-6 тиж. Воно частіше трапляється в осіб з хронічними запальними змінами в носоглотці. На 1 хворого припадає до 2000 здорових носіїв і більше. При спорадичній захворюваності носійство не перевищує 1 %, під час епідемії охоплює 35-45 % контактних осіб. Епідеміологічною передумовою зараження є скупчення людей в тісному приміщенні.
Збудник дуже чутливий до високих температур, ультрафіолетових променів, дії дезінфектантів, мало стійкий до низьких температур.
Механізм передачі менінгококів крапельний. Виділенню збудника сприяють кашель, чхання, нежить. Максимум захворювань припадає на лютий–квітень. Хворіють люди різного віку, найчастіше діти до 10 років. Можуть спостерігатись як спорадичні випадки, так і епідемічні спалахи, що частіше виникають у дитячих колективах, гуртожитках, казармах. Періодичність спалахів складає 10-30 років. Епідемії спричиняють переважно менінгококи серогрупи А, а спорадичні захворювання в міжепідемічному періоді – серогруп В і С. Після перенесеної інфекції залишається стійкий типоспецифічний імунітет.