2. Продовження бесіди

Для того, щоб краще пізнати пейзажний живопис художників пейзажистів, потрібно навчитися бачити, відчувати, милуватися, захоплюватися світом реальної природи, адже саме вона служила натхненням для митця, що розказав про свої почуття в барвах, лініях, кольорових плямах, вишуканих формах.

Художник-майстер – це надзвичайна людина, він чує, про що шепоче падаючий осінній листочок, про що дзвенить струмочок, про що сумує кремезний дуб, він бачить сни, які сняться деревам, застиглим річкам, чарівним будинкам.

Отож, почнемо зі слова, що промовимо дуже повільно п-е-й-з-а-ж, ніби відчуємо таємницю у самому слові. Куточок природи, що приховав свою таємницю і є пейзаж.

3. Наступна зупинка – Гра «Настрій картини»

а) А.І. Куїнджі «Березовий гай»

б) І.І. Шишкіна «Дубовий гай»

в) І.І. Левітана «Золота осінь»

г) К.Я. Крижицького «Повіяло весною»

4. Наступна зупинка, яка непомітно перенесе ближче нас до країни «Фантазія» називається гра «Запитання по сюжету картини «Березовий гай »а. Куінджі»

• Якого кольору земля?

• Якого кольору трава?

• Якого кольору небо?

• Чи схоже дерево на людину?

• Що зображено на задньому плані?

• Що зображено на середньому плані?

• Що зображено на передньому плані?

• Якого кольору стовбури берізок?

• На кого схожа берізка ?(На дівчину)

• А на цій картині кого вам нагадують берізки(старечі берези)

Дерева дійсно нагадують людей. У дерева стовбур – у людини тулуб, у дерева коріння – у людини ноги, віти – то руки, верхівка – голова, листочки – волосся, кора – одяг.

5. Демонстрування малюнків.

6. Продовження бесіди.

А чи можемо ми побачити сумне дерево, яке всі свої гілочки до землі схиляє і наче плаче, то може верба?

А радісне урочисте дерево можна побачити, вдивляючись в яблуні, клени. А що то за дерево, що кожною своєю гілочкою до сонця, до неба тягнеться? (Тополя)

А якщо уважніше придивитися, то побачимо і хворе дерево, і самотнє, і чарівне дерево добра та зла і зрозуміємо, що дерева як люди: у кожного свій вигляд, свій характер, свій настрій.

(Демонстрування малюнків)

У давні часи, один японський філософ сказав «Щоб намалювати дерево – треба себе уявити деревом»

7. Зупинка «Пантоміма» - «Уяви себе деревом»

Словами мімікою, жестами розкажи про себе. Хіба ж не по-іншому сприймається в картині художнє:

• Кремезний дуб – велетень і богатир, цар лісу;

• Пухнаста ялинка так і простягає до тебе свої руки – віти;

• Ніжна берізка…

• Пишна калина…

• Духмяна липа…

• Тендітна акація…

• Плакуча верба…

• Веселий клен…

• Струнка тополя…

(Діти показують пантоміми)

Мабуть тепер вже зрозуміло, що художник-пейзажист пропонує «переступити» через рамки і увійти в пейзаж, і зрозуміти з ним його почуття від побаченого, захоплюватися куточком природи.

8. А зараз ще одна зупинка, яка називається «Хвилинка-веселинка» (Оживлення предметів картини «Березовий гай»)

Діти виходять із-за парт і разом з учителем показують навколо себе лінію горизонту, струмок, обіймають дерева, показують, які вони великі, які в них крони, листя, де небо, де хмари, які вони пухкі, яке сонце.