Музичні казки м. Равеля на уроках музики в початковій школі

Ці п’ять фортепіанних п’єс дають нове життя деяким з найчарівніших епізодів французьких казок

Альфред Карто

П'єси-казки посідають особливе місце серед дитячої програмної музики тому, що саме казки – найулюбленіші літературні твори дітей. Молодші школярі добре знайомі із героями українських казок, і з персонажами казкарів-класиків – Ш. Перро, Х.К. Андерсена, братів Гріммів.

Однією з перлин багатющої скарбниці музичних казок, створеною композиторами останніх двох століть, є сюїта видатного французького композитора Моріса Равеля (1875-1937) – п’ять п’єс для фортепіано в чотири руки „Моя Матінка Гуска”.

Матінка Гуска – старенька казкарка, персонаж французького фольклору. Її образ часто пов’язують із легендарною королевою Педок. Цю королева зображали з гусячими лапами замість ніг, а ім’я – Педок – на одному з провансальських діалектів означає „гусяча шкіра”.

Казки Матінки Гуски ввійшли до французької літератури з давніх давен. Деякі з них опрацював Шарль Перро, який 1687 р. видав збірку – „Казки матінки моєї Гуски”. У творах Равеля, захопленого французьким мистецтвом XVII-XVIII ст., „переоповідаються” казки цього часу, запозичені в Перро та його сучасниць – мадам д'Ольнуа і мадам Лепренс де Бомон. Перед другою третьою та четвертою п’єсами фрагменти казок використані як епіграфи.

Музичні казки були скомпоновані Равелем для дітей його друзів. „Намір відтворити в цих п’єсах поезію дитинства змусив мене цілком природно звернутись до дещо спрощеної полегшеної манери письма”, - писав композитор у автобіографії. Музика написана з урахуванням піаністичних можливостей дитячих рук. У п’єсах обмаль нот, фортепіанна фактура гранично проста, „наївна” і водночас вишукана.

Перша п’єса – „Павана Красуні, що спить у лісі” (див. додаток). Музика зображає епізод казки Ш. Перро „Спляча красуня”. „Фея доторкнулась чарівною паличкою до всіх, хто був у замку... і всі, кого вона торкнулася, відразу засинали так міцно, що могли прокинутися тільки водночас з принцесою”. Цікаво запропонувати учням порівняти цю музика з аналогічним епізодом з балету П. Чайковського „Спляча красуня” (фінал першого акту).

Друга п’єса – „Хлопчик-мізинчик” (див. вкладку) має епіграф. „Він був певен, що знайде дорогу назад по крихтах хліба, які він видав, коли йшов у ліс. Але як же він здивувався, коли побачив, що крихт ніде нема: прилетіли птахи і все поклювали”. У другій половині твору є епізод, що відтворює пташиний спів, зокрема, кування зозулі.

Перш, ніж ознайомити учнів з твором, доцільно треба послухати фортепіанна мініатюри, що змальовують птахів, наприклад, „Зозулі” Ф. Куперена (1668-1733), або „Пташиний концерт” Л. Бакена (1694-1772).

За три століття існування збірки Ш. Перро вона була багато разів ілюстрована. До найбільш вдалих ілюстрацій належать роботи французького художника-романтика Гюстава Доре. Цікаво порівняти на уроці ілюстрації різних митців до „Сплячої красуні” (саме ця казка видавалась багато разів окремо) або до „Хлопчика-мізинчика”.

Третя казка – „Негарна дівчинка, королева пагод” – являє собою музичне втілення твору сучасниці Ш. Перро мадам о'Ольнуа.

П’єса складається з трьох частин: дзвінки і веселі, сході між собою перший і третій розділи контрастують із співучим другим.

Четверта п’єса справжня перлина циклу – „Розмова Красуні і Чудовиська” - музична ілюстрація до казки мадам Лепренс де Бомон. Використаний багато разів у казках різних європейських народів сюжет про принца, якого було перетворено на Чудовисько, надихнув композитора на створення музичного діалогу, в якому Красуня характеризується чарівним вальсом, а Чудовисько – хроматичною темою в басу.

„Коли я думаю про ваше добре серце, Ви не здаєтесь мені таким уже негарним – так, я має добре серце, але ж я – чудовисько. – Багато є людей, які більше від Вас сході на страховищ. – Якби у мене був розум, я сказав би Вам прекрасний комплімент на знак моєї вдячності, але ж я – тільки чудовисько...”

Події в музиці розгортаються досить драматично. Репліки Красуні і Чудовиська звучать все більш схвильовано, нарешті – кульмінація: перетворення Чудовиська на принца. Цей момент вражає розкішною звучністю, поєднаною з вишуканою простотою фортепіанної фактури.

П’ять п’єс сюїти складають музичну і драматургічну цілісність. Остання п’єса „Чарівний сад” – подібна до першої повільним темпом. Як і перша (павана) вона являє собою старовинний танець – сарабанду. Пізніше Равель оркестрував ці п’єси і створив на їхній основі музику балету „Сон Флорини”. Надзвичайно цікаво порівняти оркестровий і фортепіанний варіанти. Діти частіше віддають перевагу оркестровому, зазначаючи, що він „барвистий, немовби різнокольоровий”.

Кожна дитина – універсальна творча особистість, тому надзвичайно важливо не обмежуватись засобами одного мистецтва, а показати, як художній образ може бути втілений засобами різних методів.