Експериментальна робота: „Роль кольорових уявлень молодших школярів у процесі сприймання музики”

„Музика окрилює душу

Сприяє польоту уяви”

Платон.

Деякі педагоги, працюючи з дітьми, використовують колір під час сприймання музики. Але педагогічний досвід у цій галузі ще недостатньо обґрунтовано, що породжує різні й навіть суперечливі судження. Згідні уявлення заважають учням сприймати музику. Інші вважають, що кольорові асоціативні уявлення, котрі виникають під час сприймання музики, є показником емоційності, фантазії і сприяють художньому розвитку дітей.

Зазначимо, що цю проблему розглядали різні науковці. Так, ще Аристотель зауважував про відповідність впливів, які справляють кольори й музичні звуки. Окремі вчені-фізики виводили алгоритми проведення музичних звуків у кольори, виходячи з того, що є сім основних звуків (в октаві) і сім кольорів веселки.

Але такий механістичний підхід, на наш погляд, у педагогіці малоефективний.

Ученими встановлено, що за допомогою слухових аналізаторів людина засвоює лише 15% інформації, за допомогою зорових – 25%. А коли об’єднуються слуховий і зоровий аналізатори – 65%. Доведено також зв’язок кольору з емоціями людини: негативний емоційний стан підвищує чутливість до фіолетового, синього; позитивний – до жовтого, червоного.

Відомо, що „кольоровий слух” мали Л. ван Бетховен, Р. Вагнер, Г. Берліоз, Ф. Ліст та інші композитори. У партитурі „Прометея” О. Скрябіна є рядок “Luce” (для запису кольорів), а М. Чурльоніс доповнював свої музичні твори оригінальними малюнками.

З метою з’ясування ролі кольорових асоціативних уявлень молодших школярів у процесі сприймання музики і методичних підходів щодо їх використання було проведено експериментальну роботу в 1-му, 3-му класах.

Підготовча бесіда показала, що під час слухання музики учні люблять мріяти, фантазувати, придумувати власні образи, сюжети. На запитання вчителя: „Як би ви хотіли передати свої музичні враження – розповіддю чи малюнком?”, більшість дітей вибрала малюнок. Це свідчить про те, що кольорові засоби передачі образів для них доступніші, ніж словесні.

Контрольні уроки показали, що словесна характеристика кольору дітьми відповідає їхнім реальним зоровим уявленням: школярі розпізнають основні кольори як у „чистому вигляді”, так і деякі їх відтінки.

На підставі анкети-тесту Г. Айзенка „Малюємо свій характер”, а також спостережень, бесід з учителями, батьками дітей, з’ясували основні риси темпераменту й характеру учнів. Більшість з них – сангвініки. Деякі діти – флегматики. Є і меланхоліки.

Вибір учнями улюбленого кольору в певній мірі залежить від зазначених характеристик. Так, спокійні діти вибрали зелений, жовтий, синій кольори; рухливі – червоний і фіолетовий. Дівчатка віддають перевагу рожевому, жовтому, блакитному, синьому, фіолетовому, зеленому. Втім, учні не розуміють таких понять, як „теплі” і „холодні” тони.

Щоб глибше підготовити школярів до використання кольорів у процесі сприймання музики, ми вдалися до ігрового методу. У грі „Герой добрий і злий” було запропоновано замалювати дві фігури, однакові за формою, але різні за виразом обличчя. У грі „Якого кольору царство” діти вибрали колір для різних царств: добра, зла, страху, веселощів тощо. Сподобалася учням гра „Винайдемо новий колір”, де вони не лише змішували різні кольори, щоб вийшов новий колір, а й давали йому назву.

Декілька разів проводили гру-тест „Настрій і колір” (діти вибирали колір відповідно до свого настрою). Спостереження показали, що вони взаємозв’язані: зміна настрою дитини відбивалася на виборі кольору.

Спочатку деякі школярі повторювали характеристики кольорів, що їх давали однокласники. Спостерігався такий стандарт: червоний – радість і веселощі; жовтий – світло, тепло; брунатний і чорний – страх, „погане”, зло; синій – сумний; зелений – ніжний, „новий”. Ми намагалися уникнути стереотипного підходу, пояснюючи дітям, що не обов’язково мислити однаково, цікаво знайти своє, власне бачення кольору.

Після підготовчого експериментальної роботи на уроках в обох класах учні прослухали фортепіанну п’єсу О. Резцової „Сонечко танцює” і словесно охарактеризували її. Дітям було важко знайти відповідні визначення, найчастіше вони користувалися словами „весела” й „швидка”.

Ми запропонували школярам намалювати свої вираження так, щоб кольори співпадали з музикою. Першокласники активніше взялися за роботу, третьокласникам треба було дати додаткові пояснення. У малюнках дітей були певні образи. Утім, якщо першокласники зобразили сонце і хмари, дерева, квіти, звірят, то третьокласники – тільки сонце і хмари (троє учнів ще й веселку).

Потім учням запропонували повторно прослухати п’єсу і, дивлячись на малюнок, розповісти про неї. У бесіді було з’ясовано, що вибір кольорів обумовлений не стільки проникненням у характер музики, скільки уявленням про сонце, хмари, небо. Діти добирали вже більше епітетів для визначення музики: „добра, світла, кольорова, радісна, танцювальна”.

На наступному уроці школярі передавали за допомогою кольору свої враження від п’єси О. Резцової „Сонечко сумує”. Прослухавши її, учні визначили, що вона сумна за характером, звучить у повільному темпі.

Діти порівняли обидві п’єси, помітили їх відмінність. Ми спрямували їх на таку думку: якщо характер другого твору інший, то має змінитися і колір у малюнках.

Зазначимо, що кольорова палітра різнилася помітніше в малюнках першокласників. Деякі учні зобразили сонце жовто-брунатним, сірим; небо й хмари – темно-синіми, сіро-чорними. У малюнках третьокласників лише колір неба став темніший.

У визначення характеру музики також з’явилися нові слова: „похмура, жалібна, захмарена”.

Контрольні уроки показали, що школярам подобається передавати музику в малюнках, для більшості з них це завдання доступне. Першокласники нерідко доповнювали бесіду про музику і виразними рухами, мімікою, жестами, - мабуть, так їм легше передати свої враження.

Проте були й цікаві емоційно-образні характеристики: „сумне сонечко – значить, сіре”, „сонечко темне, бо холодне”, „сонце потемніло і хворіє”, „небо чорне, бо сонце не веселе” тощо.

Уже на початковому етапі експерименту можна зазначити, що за допомогою кольорових малюнків діти краще запам’ятовують назви і звучання музичних творів, довше зберігають у пам’яті, легше знаходять слова для характеристики музики.

Оскільки музиці властива абстрактність, вважаємо за доцільне поступово перевести мислення дітей від образно-кольорового до безобразно-кольорового.

Спочатку учням було запропоновано передати в кольоровому малюнку емоційний настрій фортепіанної п’єси Т. Шевченкова „Страхітлива казка” (назву їм не повідомляли). Більшість першокласників охарактеризувала музику як „чарівну, але погану”; третьокласники – як страхітливу, злу, жахливу.

У дитячих малюнках переважали темні тони. Учні виявляли творчість, зображуючи бурхливе море, великі хмари, фантастичних істот.

Коли діти виконали завдання, ми допомогли їм узагальнити характеристику музики: „страхітлива, зла, чарівна, фантастична, космічна, казкова”.

Наприкінці уроку вони знов прослухали п’єси „Сонечко танцює” і „Сонечко сумує” і згадали їх назви. Це завдання виконали так: назвали твір точно 5 (1-й клас), 9 учнів (3-й клас); назвали неточно 4 учня (1-ий клас), 5 учнів (3-ій клас); не назвали 10 и 9 учнів.

На наступному уроці школярам запропонували інше завдання: дивлячись на кольорові малюнки, спрогнозувати відповідну музику й розповісти про неї. На трьох малюнках було зображено бабу-ягу в різних кольорах: жовто-брунатних, чорно-сірих, червоно-оранжевих.

Музику, яка відповідає першому малюнку, діти визначили як „просту”, „звичайну”, „спокійну”. До другого малюнка підібрали слова „зла”, „сердита”, до третього – „небезпечна”, „поранена”. З цього видно, що дітям важко охарактеризувати музику, легше персонаж.

Прослухавши фортепіанну п’єсу П. Чайковського „Баба-Яга”, більшість учнів вибрала до неї малюнок у чорно-сірих тонах і на прохання вчителя намагалась обґрунтувати свій вибір.

Поступово ми підійшли до уроків, де відбувався перехід від образних до безобразно-кольорових асоціативних уявлень від час сприймання музики.

Наприклад, учням було запропоновано для прослухування фортепіанну п’єсу Л. Ревковської „Карнавал”, у якій перша й третя частини звучать весело, святково, а середня частина – загадково, таємниче.

До сприймання твору школярі були підготовлені вступною бесідою з використанням ігрових прийомів.

Наводжу фрагменти уроків.

• Діти, сьогодні нас чекає подорож у надзвичайну країну. Там немає тварин, рослин, зате є кольори і звуки. Яку б назву ви дали цій країні?

• Я назву її „Королівство кольорової музики”.

• Там живуть нотки й кольорові плямки, їм весело.

• Увага! Діти, у цій незвичайній країні звилася нова музика, котру треба намалювати (учитель грає мелодію). Але, на жаль, король і королева забули, як це зробити. Давайте допоможемо казковим героям.

Учні обох класів зацікавлено слухають вчителя і з задоволенням погодилися допомогти мешканцям. Перед слуханням твору його назва не повідомлялась. Школярі правильно визначили характер музики: „веселий, радісний, святковий”. Чимало з них, особливо третьокласники, помітили, що в середині п’єси „щось відбувається, бо музика змінилася”.

На дитячих малюнках не було темних тонів, більшість із них мала абстрактну кольорову композицію, хоча в деяких були конкретні образи. Учні намагалися пояснити вибір кольорів (краще це вдалося третьокласникам). Майже всі діти обох класів виконали завдання самостійно.

Ось деякі висловлювання учнів:

• На моєму малюнку багато кольорів, бо музика швидка, весела, „різнокольорова” (Олена К.)

• Я намалював червоні, жовті, зелені кола, бо це різнобарвний танок (Дмитро П.).

Діти погодилися з авторським найменуванням твору. Деякі з них запропонували свої назви, наприклад: „Танок барв”, „Карнавал кольорів”, „Свято кольорів музики”. Під час уроків збагачувалася емоційна палітра дитячих малюнків, вибір кольорів став оригінальніший і свідоміший.