Уроки музики в нетрадиційних школах

На сучасному етапі існує багато нетрадиційних шкіл, які сприяють всебічному розвитку учнів, формують красиву особистість. В цих школах завжди проводяться експериментальні роботи, досліди. Працюють тільки досвідчені вчителі, психологи.

Естетичне виховання у Вальдорофській школі

Вальдорофська педагогіка – це продумана освітня система, де все, до самих дрібниць, підпорядковане основній ідеї. Ідея ця проста: в центрі уваги перебуває дитина. Це, мабуть, звучить парадоксально, але не завжди в педагогіці це так. Існує так звана традиційна позиція, відповідно до якої основна увага приділяється науці, знанням, фаховим дисциплінам, а на дитину дивляться як на незаповнену коробочку, а яку потрібно акуратно скласти все, що, як здається вчителям, їй потрібно. У вальдорофських педагогів існує зовсім інший підхід, за яким дитина вже народжується індивідуальністю. Безумовно, вона має потребу в знаннях, але не лише тому, що доведеться жити у світі, в якому треба багато чого знати, але і для того аби дитина правильно розвивалась, формуючись не тільки фізично, а й духовно.

Завдання вальдорофської школи – побудувати навчальний процес таким чином, щоб у потрібний момент дитина отримала ту інформацію, якої вона потребує для правильного, гармонійного розвитку.

Після головного уроку (він триває дві години, це саме те, що в традиційній школі є власне навчанням: читання, рахунок, писання – у малят; фізика, географія, математика – в середніх і старших класах) триває велика перерва. За нею настає черга предметів, які подобаються всім: іноземна мова (декілька), рукоділля, а також усі види мистецтв: ліплення, живопис, малювання, музика, театр і особливе мистецтво – евритмія. Цей термін виник ще за античних часів, ввів його Платон. За визначенням великого філософа, евритмія – це мистецтво духовно-тілесного розвитку [1; c.153]. У Р. Штайнера євритмія – це особливий вид мистецтва, здатний відображати переживання, почуття, емоційний стан за допомогою музики і руху.

Близьку спорідненість музики і гімнастики, як засіб формування гарних громадян, Платон розкриває через принцип краси.

У Штайнера евритмія розглядається і як вид мистецтва, і як засіб педагогічного і терапевтичного впливу.

Евритмія починається з інтерпретації мови в русі, потім цей принцип переноситься на музику. Рух не просто супроводжує мову, а й відображує танець, що живе в словах. Евритмічному вираженню піддаються не лише звуки, а і цілі вірші й навіть поеми, в яких домінантою виступають ті чи інші звуки.

Евритмія має як педагогічне, так і соціальне значення. Філософсько-естетичними передумовами як музичного предмета в програмі вальдорофських шкіл є антропософська антропологія, що вивчає духовно-душевно-тілесні процеси розвитку дітей. Евритмія , вважають її прихильники, повертає музиці рух, який послужив для неї початком, і тим самим сприяє глибокому проникненню в музичне мистецтво.

Штайнер бачив в ній засіб для розкриття і розвитку психоемоційного стану дитини.

Предмети різних видів мистецтва і рукоділля займають багато місця в розкладі вальдорофської школи, адже дитині, аби стати повноцінною особистістю, потрібні не лише набуті знання із загальних дисциплін, їй необхідно навчитись малювати, ліпити, грати на музичних інструментах, співати, вишивати, виступати на сцені. На перший погляд, мистецькі дисципліни у такій школі збігаються з тими ж самими предметами у звичайній школі, однак завдання вальдорофської школи зовсім інші. Тут усі діти співають і малюють. Те, що відбувається на уроці з мистецтва (та й на інших уроках), сприяє розвитку душі. Крім того, розвиток духовної сутності сприяє формуванню загальної культури і художніх смаків дітей, дає їм особистий досвід у будь-якому виді мистецтва, що в подальшому дозволить вальдорофським вихованцям сприймати мистецтво як щось дуже близьке для себе, пережите особисто. Для того, аби зіграти роль у спектаклі або виконати музичний твір, зліпити фігуру з глини чи вирізати з дерева, необхідні терпіння, праця, завзятість – лише тоді можна очікувати позитивних результатів. Спектакль класу – головна прикраса загальношкільних, календарних свят, що створюються на уроках театру. Діти дуже люблять ці уроки. Показаний усій школі спектакль – це для дітей дійсно велика справа.

На думку вальдорофських учителів, театр краще за будь-яке інше мистецтво здатний сприяти розвитку в дитини рухливої, живої душі, тому що коли учень-актор переживає на сцені безліч різноманітних ситуацій або втілюється в персонаж, зовсім відмінний від нього за характером, віком й іншими параметрами, його душа стає більш гнучкою, здатною до співпереживання, співчуття, набуваючи тим самим здатність краще розуміти інших людей та й увесь світ [ ; c.12].

Музика також посідає важливе місце в шкільному житті. У вальдорофській школі співають не тільки на уроках музики. Дуже часто головний урок починається піснею, можна почути пісні з класу, де займаються рукоділлям, а також на уроках іноземних мов. Багато співають вчителі. Як правило, готуючись до свят, учителі виконують для школярів кілька пісень. Узагалі вальдорофські школярі співають і з перших днів свого перебування в школі. Вже в 1-му класі малята знайомляться з музичними інструментами і вибирають (з допомогою наставника чи батьків) найбільш придатний для них, потім починаються індивідуальні заняття (абсолютно з кожним) – і вже через деякий відрізок часу клас стає невеличким оркестром. Взагалі ж кожна вальдорофська школа має свій великий зведений оркестр.

В такій школі учні мусять самі зробити всі відкриття в мистецтві. Школярі також мають зробити свої ілюстрації до списаного тексту – а це набагато дієвіше та цікавіше, ніж заучувати створений кимсь текст. Однак для того, аби в середній і старшій школі учні були здатні до такого творчого, живого мислення, малятам потрібно закласти цей фундамент, навчити душу бути рухливою і гнучкою. А цьому сприяють заняття мистецтвом.

Розглянемо ще одну школу нового типу. Це школа-комплекс естетичного виховання ЗНВК №29 місто Суми.

Прекрасним середовищем для формування красивої і шляхетної особистості стала школа-комплекс естетичного виховання у Сумах. Під своїм дахом вона органічно об’єднала загальноосвітній заклад і школу мистецтв. І це не механічний альянс, а продумана й вистраждана реалія органічної інтеграції художньої (музичної, образотворчої, театральної) освіти з освітою загальною.

Наявність потужного творчого потенціалу в колективі вчителів стала провідною передумовою наступного якісного кроку – проведення комплексного науково-педагогічного експерименту із залученням до нього провідних вчених міста – спеціалістів з педагогіки, психології музично-естетичного виховання. Тільки поєднання зусиль учителів і науковців у постійній і довготривалій роботі приводить до принципово якісних змін у педагогічному процесу.

Експериментальна робота базується на психолого-педагогічних пріоритетах творчої самореалізації особистості (учня і вчителя). У центрі експерименту – виховання і розвиток творчих здібностей дітей і вчителів. Виділяють загальні здібності (евристичні, логічні, креативні, комунікативні, енергетичні) і спеціальні (музичні, образотворчі, театральні тощо).

Уже розпочалося створення банку адекватних психолого-педагогічних діагностик творчих здібностей дітей і дорослих, запровадження доступних для вчителя діагностичних вимірювань і методик обробки одержаних даних.

На основі проведених психологом Василем Анатолійовичем Шелихом дослідів зроблені важливі висновки: у дітей профільних (музичних, образотворчих) класів помітно інтенсивніше розвиваються не тільки спеціальні, але й загальні творчі здібності в порівнянні з учнями звичайних класів і, як результат, учні естетичних класів краще встигають і з інших, загальноосвітніх предметів.

У суто педагогічному плані педагогічний експеримент органічно поєднує дві основні течії:

а) розробка і експериментальна перевірка принципів і різних моделей інтеграції мистецтва із загальноосвітніми дисциплінами;

б) розробка, застосування і наукова оцінка різних версій модульного навчання.

Ці два потоки зливаються, інтегруються у своєму кульмінаційному продукті – серії уроків чи мініуроків як єдиної мистецької дії у просторі обраного навчального модуля.

Щоб навчання було цікавим і захоплюючим, вчителі та спеціалісти намагаються трансформувати класно-урочну систему таким чином, щоб серія уроків, з одного боку, несла вагомий потенціал самостійної і напруженої інтелектуальної праці, а, з другого, була наповнена радістю, гумором, мистецьким дійством, у якому учні беруть зацікавлену участь.

Для завершення задумів не досить досконалих планів, концепцій, програм. Тому створюється і друкується серія нових навчальних посібників. Готуються авторські посібники для вчителів та учнів.

Тільки у творчому пошуку бачиться сьогодні достойне виживання і розквіт національної школи.

Ще до одної школи нового типу можна віднести школу-лабораторію АПН України. У цієї школи розроблені культурологічні курси, які сприяють естетичному розвитку дитини.

У 1993 р. На базі школи-інтернату №23 м. Києва – лабораторії Академії педагогічних наук України були відкрити експериментальні класи. У цих класах науковці впроваджують інноваційні технології, програми, підручники.

Експериментальні навчальні плани розроблялись лабораторією впровадження педагогічних інновацій з узгодженням усіх лабораторій Інституту педагогіки АПН України. Розглянемо навчальні плани, які стосуються естетичного розвитку особистості.

Поряд із традиційними уроками музики та образотворчого мистецтва, з годин, відведених на шкільний компонент, ввели в початкових класах такі курси:

„Основи театральної діяльності” (1-3 кл.)

„Ритміка і танці” (1-3 кл.)

„Вступ до мистецтва” (І кл.)

„Спілкування з мистецтвом” (2 кл.),

„Основи художнього сприймання” (3 кл.)

У середніх класах (5-7 кл.) поглиблюються курси „Онов театральної діяльності”, „Ритміка і танці”, вводиться курс „Культура та мистецтво рідного краю”.

У старших класах (починаючи з 8 кл.) запроваджено профільне навчання. У класах гуманітарно-естетичного профілю заплановані предмети:

„Історія музичної культури” (8-11 кл.)

„Історія образотворчого мистецтва” (8-9 кл.)

„Історія театру і кіно” (10-11 кл.) та ін.

У старших класах передбачено вивчення курсів із шкільного компоненту:

„декламація та мімітизація” (8-11 кл.)

продовжують вивчати „Ритміку і танці” (8-9 кл.) та ін. курси.

Навчальні програми з усіх курсів складаються вчителями-експериментаторами, разом із науковими керівниками відповідних кафедр. Деякі навчальні курси експериментують ся вже протягом кількох років.

На уроках мистецтвознавчого циклу діти ознайомлюються з поняттями „культура”, „мистецтво”, „музей”, „види мистецтва” тощо.

Курс „Декламатизація та мімізація” допомагає пробудити творчий потенціал учнів, які вчаться мистецтву виразної дикції, рухів, жестів, вивчають звучання голосу, опановують поняття „підтекст”.

Уроки з „Основ театральної діяльності” сприяють розвитку самостійності почуттєвої сфери, вмінь орієнтуватись і знаходити відповіді на життєві питання.

Заняття з „Ритміки і танців” пробуджують зацікавленість дітей хореографічним мистецтвом, розвиватимуть музикальність, виховуватимуть волю, вміння красиво рухатися. Суспільство давно відчуває потребу в єдиній, узгодженій програмі виховання школярів, де б предмети художньо-естетичного і культурологічного напрямків знаходились у функціональній взаємодії, в єдності змісту і форм навчання. На мій погляд, цій потребі відповідає розроблений експериментальний навчальний план гуманітарно-естетичного циклу, який упроваджується в школі-лабораторії АПН України.