29

Музичне виховання учнів

План

Погляди Василя Сухомлинського на музичне виховання молодших школярів 2

Нетрадиційна методика викладання музики Л. Шафера 5

Методика Івана Плоуда „М’юзикабек”. 7

Уроки музики в нетрадиційних школах 8

Музика на уроках образотворчого мистецтва (з досвіду роботи) 14

Нетрадиційні форми і методи роботи за кордоном. 16

Експериментальна робота: „Роль кольорових уявлень молодших школярів у процесі сприймання музики” 22

Музичні казки М. Равеля на уроках музики в початковій школі 27

Погляди Василя Сухомлинського на музичне виховання молодших школярів

Одне з важливіших завдань загальноосвітньої школи – формування духовності людини, зокрема, розвиток її естетичних відчуттів. У розв’язання проблем що до музичного виховання дітей надзвичайно важливого значення набувають педагогічні ідеї видатного українського вченого педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970).

Значне місце в його педагогічній спадщині посідає музичне виховання, як невід’ємна частина формування духовної культури школярів.

Переосмислення та перетворення загально прийнятих методів, всебічне опрацювання цілих систем музичного виховання – це той напрямок, яким йдуть сьогодні педагоги-музиканти, прагнучи зробити надбанням кожної дитини світову музичну культуру. Якщо в цілісній педагогічній системі процесу зволікти однією ланкою всього тісно пов’язаного ланцюга, то вона нездатна існувати. Важливою ланкою всієї системи виховання, вважав В.О. Сухомлинський, є музичне виховання у школі.

Неодноразово В. Сухомлинський наголошував про унікальність та незамінність музики як виховного засобу, „який має надати емоційного та естетичного забарвлення всьому духовному життю людини. Пізнання світу почуттів не можливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури” [Сухомлинський В. Вибрані твори: В 5 т. – К., Рад. шк., 1976-1977. – Т.3. – С.553. Тут і далі цитую за цим джерелом, зазначаючи в тексті том і сторінку].

Музичне виховання В. Сухомлинський розглядав у тісному зв’язку з вихованням громадянина – моральним, розумовим, естетичним. Найвищу мету музичного виховання підростаючого покоління у школі важко обґрунтувати точніше і простіше, як це зробив Василь Олександрович: „Музичне виховання – це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини” [T.3., c.63].

Збагатити духовний світ підростаючого покоління, сформувати музичну культуру „як одну з найважливіших умов моральної культури” – у цьому бачив він завдання музичного виховання в загальноосвітній школі. Процес музичного виховання Сухомлинський тісно пов’язував із вихованням почуттів, емоційного світу школярів.

Василь Олександрович вважав, що виховання емоцій є не вузьким завданням, а єством усього виховного процесу, становлення морального обличчя людини.

Серед засобів впливу на юне серце важливе місце педагог надав музиці, тому що її виключна емоційна насиченість, діючи на людину, доторкується до всіх сторін духовного життя.

У своїй педагогічній діяльності Сухомлинський завжди пов’язував музику (в широкому та багатогранному розумінні) з життям. Вважав, що цей зв’язок – необхідна умова для активного сприйняття музики.

Саме такі переконання спрямовували педагога в залученні дітей до музики про природу. За його рекомендаціями, перед знайомством учнів із програмними музичними творами необхідно дати їм можливість відчути віч-на-віч чарівну музику природи „...яка є найважливішим джерелом емоційного забарвлення слова, ключем до розуміння і переживання краси мелодії” [T.3., c.188]. Такі поради мають і теоретичну і практичну цінність. Вони дають можливість підготувати учнів до сприймання мистецтва в асоціативному відчутті до навколишнього світу. Діти, слухаючи музику, розпізнають виконавців „природного оркестру” і разом із учителем знаходять схожі тембри та відтінки, притаманні музичним інструментам.

У своїй роботі видатний педагог завжди використовував нетрадиційні методи та прийоми навчання учнів. Вважав, що навколишня природна аура готує і надихає дитяче серце приємними переживаннями стосовно того чи іншого музичного твору.

Ось приклад одного з його нетрадиційних уроків музики (фрагмент).

„Не далеко від школи прекрасний куток. Вечірнє небо тут відбивається в дзеркальній поверхні ставу, з лугу долинає спів пташок; дзвінкою піснею коники зустрічають вечірню прохолоду. Тут ми кілька разів слухали музику природи перед тим, як розучити пісню українського композитора Л. Степового „Зоре моя вечірня”. В цій пісні прекрасно передано сприймання краси вечірньої зорі. В її мелодії діти уловлювали музику, яка зачаровувала їх тихими літніми вечорами. Тут же, в цьому куточку, ми розучили пісню „Дітям хотілось співати” [T.3., c.188].

З наведеного уривку видно артистичний талант педагога-новатора, який за допомогою простих слів перетворив урок у чарівне дійство. педагог вважав, що повноціннішим є сприймання музичного твору з використанням „природного фону”, тобто музики природи. „Людина стала людиною, коли почула шелест листя і пісню коника, дзюрчання весняного струмка і дзвін срібних дзвіночків жайворонка в бездонному літньому небі, шелест сніжинок і завивання завірюхи за вікном, ласкавий плескіт хвилі й урочисту тишу ночі – почула і, затримувавши подих, слухала сотні і тисячі років чудову музику життя. Умій і ти слухати цю музику, умій милуватись красою” [T.4., c.370].

Василь Олександрович дуже часто пропонував своїм вихованцям мандрівки у „світ краси”. Мета цього засобу полягала у створенні певних умов для сприймання неповторної краси навколишнього світу.

Учні, які постійно спілкуються з природою, відчувають себе невід’ємною частиною природної краси, що стала виміром їхнього духовного життя, це спонукає до глибинного проникнення та переживання через знайомство з творами різних жанрів мистецтва, а також музикою.

Сухомлинський підкреслював, що моральні та громадські якості майбутнього члена суспільства формуються саме змалку, тому музичне виховання треба починати з раннього дитинства, а також продовжувати у шкільні роки. На основі власного багаторічного досвіду він писав, „що людина опановує рідну мову, азбуки музичної культури – здібність сприймати, розуміти, відчувати, переживати красу мелодії – тільки в роки дитинства. Те, що упущено в дитинстві, дуже важко, майже неможливо надолужити в зрілі роки”

Незалежне ставлення Василя Олександровича до шкільних занять з музики обумовлюється не тільки тим, чому вчать, але і тим, як вчать. Адже тут важлива роль надається вчителю. В. Сухомлинський дає багато порад, рекомендацій вчителю. Він дає велике значення дієвості слова. Недолік вчителя, якщо він не вміє вибирати із скарбниці рідного слова, рідної мови саме ті слова, які необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини. Як зробити, щоб учень був чутливий до слова? Слово повинно бути змістовним та мати емоційне забарвлення. Щоб слово спонукало, воно повинно залишати слід у думках та душі вихованця. Не кожному вдається сказати про музику так коротко та красиво, як сказав В. Сухомлинський: „Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитися до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів” [T.3., c.554].

Сучасному педагогу необхідно майстерно володіти словом як найважливішим носієм інформації: від учителя до учня, щоб навчити дітей розуміти музику. Ці твердження Сухомлинського підказують учителю, як зробити вплив музики на дитячі серця плідним. Від особистості вчителя, його методів, підкреслює він, залежить дуже багато в навчально-виховному процесі.

Однією з фундаментальних проблем, піднятою Сухомлинським, є питання виховання інтересу до музики, захопленості нею. Зробити спілкування з музикою духовною потребою школярів – це означає, насамперед, пробудити до неї інтерес.

Василь Олександрович неодноразово підкреслював, що навчальний процес, а особливо музичні заняття, потрібно будувати на інтересі та збудженні бажання вчитися.

Одним з важливіших засобів пробудження інтересу до навчання він вважав творчий характер застосування нетрадиційних методів, активних методів роботи на уроці. Особливу увагу він звертав на активізацію розумової діяльності учнів під час занять, зокрема, музичних. Музика пробуджує фантазію дитини, загострює сприйняття навколишнього світу, поглиблює уявлення про предмети та явища, тобто активізує творчі сили розуму.

„Без музичного виховання не можливий повноцінний розумовий розвиток дитини” [T.3., c.66].

Це лише деякі аспекти досвіду В. Сухомлинського, що до музичного виховання; нетрадиційній системі навчання. І більшість його положень знайшли подальшу реалізацію в змісті програм з музики для загальноосвітніх шкіл.