Гострий стенозуючий ларинготрахеїт, або синдром "крупа"

Це гостре звуження просвіту гортані, зумовлене загаль­ним набряком слизової оболонки, гіперсекрецією залоз, спазмом м'язів гортані.

Часто виникає вночі у дітей віком 2—4 роки на фоні гострої респіраторної вірусної інфекції, грипу, кору, вітрянки.

Клінічними проявами є утруднене дихання з утрудненим вдихом — інспіраторна задишка, "шумне дихання", ох­риплість голосу, "гавкаючий", сухий кашель.

У клініці ГСЛТ розрізняють 4 стадії (ступені) стенозу.

I ст. стенозу (стадія компенсації) характеризується пе­ріодичним виникненням охриплості голосу, грубого, "на­в'язливого" кашлю, утрудненого дихання, особливо під час неспокою, плачу дитини.

II ст. стенозу (стадія субкомпенсованого стенозу) харак­теризується погіршенням загального стану, наростанням інспіраторної задишки, шумного дихання з утягненням по­датливих місць грудної клітки, роздуванням крил носа, на­пруженням м'язів шиї. Голос хриплий, грубий, "гавкаючий"кашель. Шкіра волога, ціаноз носогубного трикутника.

III ст. стенозу (стадія декомпенсованого стенозу) харак­теризується тяжким загальним станом, збудженням дити­ни, відчуттям страху, вираженою інспіраторною задишкою, шумним диханням, яке чути на відстані, з різким втягненням над- і підключичних ямок, надчеревної ділянки. Шкіра бліда, вкрита липким холодним потом, ціаноз, виражений акроціаноз.

IV ст. стенозу (асфіксія) — стан дитини вкрай тяжкий, виражений ціаноз, блідо-сірість шкіри. Свідомість поруше­на, температура тіла знижена, зіниці розширені. Іноді су­доми, мимовільне сечовипускання. Дихання часте, поверх­неве, аритмічне. Артеріальний тиск знижується, пульс упо­вільнюється, розвивається брадикардія, згодом — припи­нення дихання, зупинка серця.

Невідкладна медична допомога в разі гострого стенозуючого ларинготрахеїту

При стенозі І ступеня

1. Дитину заспокоїти, взяти на руки, пригорнути до себе, зацікавити іграшкою.

2. Необхідна кількість теплого пиття (молоко з лужною мінеральною водою, 2 % розчин питної соди).

3. Доступ свіжого повітря.

4. Відволікаюча терапія — гірчичники на литкові м'я­зи, грудну клітку, гарячі гірчичні ванни для ніг, озокери­тові аплікації на грудну клітку, ноги.

5. Інгаляції соляно-лужні, з відхаркуючими травами, зволоженого кисню.

6. Антигістамінні препарати — супрастин, димедрол 2 мг на 1 кг маси тіла через рот.

При стенозі II ступеня використовують ті заходи, що й У разі стенозу І ст., у поєднанні з:

1. Інгаляцією з протинабряковою сумішшю (ефедрин 5 % - 1,0 + адреналін 0,1% — 1,0 + атропін 0,1 % — 0,3 + ди­медрол 1 % — 1,0 + гідрокортизон 25мг, фізрозчин 15 мл).

2. Заспокійливими засобами: літична суміш (аміназин 2,5% —1,0 +новокаїн 0,25% —4,0) —0,1 мл на 1кг маси тіла, внутрішньом'язово, 20 % оксибутірат натрію (в дозі 50-70 мг на 1 кг маси тіла), внутрішньом'язово або у вену.

3. Антигістамінні препарати — димедрол, суп супрастін, піпольфен (2—3 мг на 1 кг маси тіла на добу) внутрішньом'язово 4. З метою зменшення спазму м'язів гортані — 2,4 % еуфілін (у дозі 3—5 мг на 1 кг маси тіла) у вену, аскорбіно­ва кислота, кокарбоксилаза; одноразово глюкокортикоїди (кортикостероїди): гідрокортизон — 3—5 мг на 1 кг маси тіла на добу або преднізолон — 1—2 мг на 1 кг маси тіла на добу, або дексаметазон — 0,5 мг на 1 кг маси тіла на добу.

5. Для лікування призначають антибактеріальну терапію. При стенозі III ступеня

1. Збільшують дозу глюкокортикоїдів у 2—4 рази (гідро­кортизон — 15—20 мг на 1 кг маси тіла).

2. Дезінтоксикаційна терапія з включенням 5 % розчи­ну глюкози, альбуміну, плазми, реополіглюкіну, ізотоніч­ного розчину.

3. За показаннями (у разі ацидозу) — 4 % розчин натрію бікарбонат (4—8 мл на 1 кг маси тіла) у вену.

У разі неефективності комплексного лікування III і IV ст. стенозу дитину госпіталізують до палати інтенсивної терапії, де проводиться інтубація трахеї, трахеостомія.

Крім вірусного крупу (несправжнього), у дитячому віці може розвинутися і справжній круп (бактеріальний). Справжній круп виникає в разі дифтерії дихальних шляхів, трапляється в дітей віком 1—5 років. В основі захворюван­ня лежить утворення дифтерійної плівки на слизових обо­лонках гортані, трахей, бронхів.

Діагноз дифтерійного крупу можна встановити за таки­ми ознаками:

1. втрата звучності голосу (дисфонія аж до повної афо­нії);

2. послідовний розвиток симптомів стенозу гортані — спочатку змінюється голос і з'являється грубий кашель, згодом з'являється стенотичне дихання, що виникає в ма­лих дітей раніше (на 2—3-й день хвороби), а в старших — навіть у кінці тижня;

3. явища стенозу невпинно прогресують;

4. самопочуття хворого на початку хвороби мало зміню­ється, температура невисока.

Крім того, про наявність дифтерійного крупу свідчить позитивне бактеріологічне дослідження на дифтерійну па­личку, ефект від специфічного лікування (введення антиток­сичної сироватки). У разі тяжкого протікання стенозу (III— IV ст.) і неефективності консервативного лікування прово­дять оперативне втручання — конікотомію і трахеотомію.

Странгуляційна асфіксія- повішання або задушення петлею

( наявність странгуляційної борозни на шиї).

Повішання – це наслідок здушування шиї частіше зашморгомпід дією маси тіла, що призводить до механічної асфіксії.