2. Загальна характеристика системи механізму реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина

Вся історія людства є, по суті, історією боротьби за права людини, в яких би соціальних конфліктах, суперечностях, зіткненнях ця боротьба не виявлялась — класово-економічних, етнонаціональних, релігійних, духовно- ідеологічних та ін. Приступаючи до аналізу механізму реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, доцільно насамперед зупинитися на питанні про те, що являє собою в загальному вигляді реалізація зазначених прав людини і громадянина⁷.

Стадія реалізації прав і свобод громадян — завершальна і певною мірою вирішальна, оскільки саме в процесі її реалізації права і свободи громадян набувають реальності, забезпечують громадянам, які мають ці права, безпосередньо задоволення інтересів, користування благами, які є основою конституційних прав і свобод.

Значення цієї стадії механізму реалізації зумовлене тим, що на даній стадії конституційно-правові установлення втілюються в життя, виражаються у конкретних діях і вчинках людей, в діяльності державних органів, самоврядних структур, політичних партій, інших угруповань. Проте ефективність реалізації прав і свобод громадян залежить не тільки від високопрофесійної організуючої діяльності цих органів і уважного ставлення посадових осіб до реалізації прав, а й від рівня загальної і правової культури громадян, міри їхньої соціально-політичної активності. Громадянин як носій прав і свобод усвідомлює межі їх змісту, порядок реалізації та інші умови, передбачені нормами права, визначає і спрямовує свої дії в межах цих норм, маючи на увазі досягнення бажаних результатів реалізації конституційного права або свободи.

На реалізацію прав і свобод громадян, на ефективність цього процесу в реальному житті впливає багато економічних, політичних, організаційних, соціально-психологічних чинників, які включені в процес здійснення прав і свобод. Іншими словами, процес реалізації прав і свобод характеризується комплексною єдністю: всі форми його функціонування (правові і неправові) зв'язані воєдино і справляють вплив один на одного.

Таким чином, реалізація конституційних прав і свобод людини - складний демократичний процес, регламентований нормами права, який необхідно розглядати з позицій аналізу конкретних функцій державних органів, громадських об'єднань, політичних партій і трудових колективів по створенню соціальних, організаційних і соціально-психологічних умов для успішної реалізації прав і свобод особи. Цей процес за своїм змістом і формами здійснення має забезпечувати кожному громадянину ті матеріальні і духовні блага, які є основою суб'єктивних прав, що йому належать, а також захист цих прав від будь-яких посягань.

Однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення прав людини і громадянина. Прагнення до побудови в Україні демократичної і соціальне орієнтованої держави, формування дієздатних структур громадянського суспільства передбачає знаходження ефективних механізмів забезпечення основних соціальних прав і свобод людини і громадянина.

Для розуміння механізму реалізації і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина важливо насамперед з'ясувати місце і роль системи їх гарантій в Україні. Гарантії прав і свобод людини і громадянина як загальне поняття являють собою передусім основні умови, способи і засоби, за допомогою яких кожна особа має можливість реалізувати свої пра­ва. Традиційно гарантії прийнято поділяти на загальносоціальні та юридичні. Але в умовах правової держави всі гарантії слід визначати як правові, що поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові⁸.

Під юридичними гарантіями слід розуміти передбачені Конституцією та іншими законами України організаційно-правові і нормативно-правові гарантії.

Пріоритетним видом юридичних гарантій є нормативно-правові гарантії, під якими слід розуміти систему норм по реалізації прав та свобод людини і громадянина, тобто норм, що передбачають юридичну відповідальність, юридичні обов'язки та процесуальні норми.

Пріоритетним видом нормативних гарантій є норми-принципи, зокрема ті, що забезпечують права і свободи людини і громадянина (ст. 21, 57 — 64 Конституції), насамперед щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав і свобод людини і громадянина, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або іншого нормативно- правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи тощо. Згідно зі ст. 21 Конституції усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. У цій статті відображені ідеали свободи та людської гідності. Причому вільність і рівність прав людей розглядаються з позицій природних прав, тобто таких, які притаманні кожній людині від народження і існують незалежно від діяльності держави. Ці положення закріплюють загальновизнаний цивілізованим людством і нормами міжнародного права принцип невід'ємності від людини прав і свобод. Наведене положення слід розглядати як принцип універсальної невідчужуваності прав і свобод, коли жодна людина не може бути позбавлена своїх прав ні будь-яким актом держави, в тому числі волею більшості суверенного народу, ні навіть своїм власним актом⁹.

Важливою демократичною гарантією захисту прав і свобод людини і громадянина є право на знання кожним своїх прав і обов'язків, закріплене Конституцією. Змістом цієї норми є те, що держава зобов'язана за допомогою

⁹ Заворотченко Т.М. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України.—2002. —№5.-С.45.

існуючих засобів інформації доводити до відома всіх, кого стосуються ті чи інші правові приписи, про їх зміст, що означає, що ніхто не зможе виправдовувати свою поведінку незнанням закону. Важливою гарантією захисту прав і свобод людини і громадянина (в тому числі соціальних) є право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Підставою виникнення такого права є незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування або їхніх службових осіб під час здійснення ними повноважень.

Загальне регулювання за таких ситуацій здійснюється цивільним законодавством. Крім того, відповідні положення щодо окремих випадків відшкодування матеріальної та моральної шкоди передбачені адміністративним законодавством. Іноді матеріальне відшкодування здійснюють відповідні державні органи, наприклад при незаконному арешті тощо.

Ст. 59 Конституції України закріплює право на правову допомогу. Це право гарантується державою, яка спрямовує на його реалізацію правоохоронну систему країни, діючи тим самим відповідно до міжнародно- правових вимог, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Правова допомога може полягати у наданні консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складанні заяв, скарг та інших документів правового характеру. Особлива роль відводиться колегіям адвокатів, які надають громадянам різні види правової допомоги і діяльність яких регламентується Законом України «Про адвокатуру».

Принцип неприпустимості обмеження прав та свобод людини і громадянина, що закріплюється ст. 64 чинної Конституції, проголошує, що нікому не дано право на власний розсуд змінювати, а тим більше обмежувати права та свободи людини і громадянина, довільно, без відповідної вказівки про це в законі встановлювати нові обов'язки, зменшувати обсяг прав тощо. Зазначимо, що Конституція України містить перелік прав та свобод людини і

громадянина, які не можуть бути обмежені навіть за умов воєнного або надзвичайного стану, що свідчить про її демократичну спрямованість. Це права на громадянство, на життя, на звернення, на житло та ін.

Що ж до гарантій правосуддя в Україні, то вони пов'язані з закріпленням у Конституції його основних принципів. Саме правосуддя є найбільш справедливою зброєю для вирішення різних справ, сутністю яких є спір про право.

Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням (реалізацією) тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є водночас порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване.

Проголошений ст. 58 Конституції України принцип є за­гальновизнаним у демократичній світовій правовій практиці, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти зворотної сили не мають. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Позитивне значення має принцип, проголошений ст. 60 Основного Закону, згідно з яким ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Якщо віддані розпорядження чи накази суперечать чинному законодавству, вони мають бути негайно приведені у відповідність до останнього або скасовані суб'єктом, що їх видав або вищою за належністю посадовою особою. Це положення стосується і тих правових актів, дія яких спрямована на вчинення злочину. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу залежно від характеру скоєного правопорушення та його наслідків винна особа може бути притягнута до юридичної відповідальності¹ °. ⁹

Принципом правосуддя є й положення про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Суть його полягає в тому, що коли людина вже була засуджена за якийсь певний злочин, вона не може бути знову засуджена за цей же злочин у тому випадку, якщо суд виніс вирок у цій справі або закрив її. Провадження у даній справі може розпочатися знову в тому разі, коли вирок чи рішення суду буде скасовано в порядку судового нагляду.

Важливим принципом правосуддя є принцип презумпції невинуватості, сутність якого полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням¹⁰.

Суттєвою та принципово новою юридичною гарантією основних соціальних прав і свобод людини та громадянина є право особи відмовитися давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

Юридичні гарантії включають в себе насамперед норми-принципи Конституції та інших законів, що містять у собі гарантії або самі є гарантіями.

Серед нормативно-правових гарантій важливу роль відіграють процесуальні норми, що являють собою систему правових засобів, встановлених законом для здійснення правосуддя, захисту прав і свобод

людини в кримінальному та цивільному процесі, здійснення завдань судочинства з кримінальних та цивільних справ. Найбільш важливими процесуальними гарантіями є: право на захист, право на безоплатну юридичну допомогу та ін.

Проаналізуємо згадані процесуальні гарантії. Однією з центральних процесуальних гарантій є право судового захисту, що передбачено ст. 55 Конституції України, відповідно до якої гарантується право громадян на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту аж до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; звертатися за захистом до суду та інших державних органів тощо.

Право на правову допомогу закріплене в ст. 59 Конституції України. Тут же зазначено, що в передбачених законом випадках ця допомога може надаватися безоплатно. До нормативно-правових гарантій належать також юридичні обов'язки та юридична відповідальність.

Юридичний обов'язок як складовий елемент нормативно-правових гарантій встановлює законну міру певної поведінки учасника конкретних правовідносин — носія цього обов'язку. Носіями юридичних обов'язків є відображені в позитивному праві громадяни, держава та її органи.

Ще однією складовою нормативно-правових гарантій є юридична відповідальність за порушення прав і свобод людини і громадянина. Юридична відповідальність як вид соціальної відповідальності є основою гарантування, забезпечення реалізації та захисту основних соціальних прав¹¹.

Юридична відповідальність характеризується: зовнішнім характером; застосуванням лише за здійснені чи здійснювані правопорушення; зв'язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; визначеністю у нормах права. Юридична відповідальність за порушення прав та свобод людини і громадянина передбачається у формі конституційної, кримінальної, цивільної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності тощо. Наприклад, конституційно-правова відповідальність є новим інститутом конституційного права України, що настає за конституційне правопорушення. Зміст її полягає у відповідальності суб'єктів конституційного правопорушення за порушення основних конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні.

Кримінальна відповідальність настає за скоєння злочинів і передбачає найбільш суворі заходи (позбавлення волі, виправні роботи без втрати свободи, штраф тощо), вона застосовується тільки в судовому порядку. Адміністративна відповідальність накладається за адміністративні правопорушення і передбачає штрафи, втрати спеціальних прав (наприклад, прав водія), попередження і т. д. Застосовується цей вид відповідальності органами державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі. Цивільна відповідальність передбачена за порушення обов'язків, що зазначені в договорах, інших умовах, а також у випадку заподіяння шкоди здоров'ю чи майну особи (відшкодування майнових втрат, скасування незаконних умов, штрафи тощо). Питання про притягнення суб'єкта до цивільної відповідальності вирішується судом. Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок: а) порушення правил внутрішнього розпорядку; б) в порядку підлеглості; в) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Мірами дисциплінарної відповідальності є: зауваження, попередження, догана, переведення на іншу роботу.

Підставами притягнення до юридичної відповідальності є факт здійснення соціальне небезпечного вчинку, наявність норми права, яка забороняє цей вчинок і встановлює відповідні санкції. Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється на основі акта застосування норми права, в якому індивідуалізуються міри юридичної відповідальності до конкретного правопорушника.

Ще одним видом юридичних гарантій є організаційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні, а саме діяльність державних органів та громадських організацій щодо забезпечення, реалізації та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Організаційна діяльність компетентних державних органів та громадських організацій по забезпеченню реалізації вимог правових норм входить до складу юридичних гарантій основних соціальних прав і свобод людини і громадянина; має спеціальну організаційну діяльність державних органів та громадських організацій, спрямовану на максимально повне забезпечення і реалізацію загальних та спеціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина. Навіть за наявності прогресивної і добре налагодженої правової системи, системи прав і свобод людини та громадянина реалізації їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особами та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і грома­дянина, всієї системи їхніх гарантій.

У демократичному, правовому суспільстві значення організаційних гарантій у реалізації прав та свобод людини і громадянина зростає і подальшого розвитку набувають їхні форми і методи.

Виходячи з вищезгаданої характеристики організаційно-правових гарантій, можна їх визначити як систему органів державної влади, організацій, діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій по створенню сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами та обов'язками. Система організаційно-правових гарантій основних соціальних прав і свобод закріплена Конституцією України. Вона включає Президента, органи державної влади — Верховну Раду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Конституційний Суд, органи правосуддя та прокуратури, Кабінет Міністрів, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, міжнародні органи та організації, членом або учасницею яких є Україна, адвокатуру, політичні партії та громадські організації.

Центральне місце в системі гарантів прав та свобод людини і громадянина посідає Президент. Відповідно до Конституції він є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Реалізації цих цілей підпорядковано різноманітні його функції.

Щодо захисту прав людини Президент, зокрема, має такі найважливіші повноваження: він підписує закони, прийняті Верховною Радою; призначає третину складу Конституційного Суду, який має відігравати визначну роль у захисті прав громадян; приймає рішення про надання громадянства і виходу з нього; про надання притулку іноземцям і особам, що не мають громадянства; здійснює помилування осіб, яких засуджено судами; видає укази про амністію.

Серед гарантів з числа органів державної влади слід наголосити на повноваженнях Верховної Ради щодо захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні. Відповідно до ст. 85 Конституції до повноважень парламенту належать: прийняття законів щодо прав і свобод людини і громадянина та їхніх гарантій; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в

Україні; здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією¹³.

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії їхнього захисту та обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус громадянства та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу і сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації.

Верховна Рада має широкі повноваження та можливості для здійснення парламентського контролю за дотриманням прав і свобод громадян та необхідні повноваження для оперативного реагування на випадок будь-яких порушень з боку інших державних органів. Можна зробити висновок, що основною функцією Верховної Ради є прийняття законів, що спрямовані на закріплення, захист, гарантування прав та свобод людини і громадянина, а також встановлення відповідальності за порушення прав та свобод людини і громадянина в Україні.

Безперечно, новим явищем для правової системи України стало запровадження Конституцією нової інституції Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, до якого можуть звертатися громадяни з питань захисту своїх прав. Згідно зі ст. 101 Конституції він здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений з прав людини є новим для України самостійним інститутом конституційного права України, основним напрямом роботи якого є контроль за дотриманням прав людини органами і посадовими особами всіх рівнів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

13. Антонович М. М. Імплементація норм міжнародного права щодо прав людини у правове регулювання в Україні: Курс лекцій. - Ів.-Франківськ,1996. - с. 43.

мають можливість взаємодії з парламентом, урядом і Президентом України. Відповідно до ст. 14 Закону «Про місцеве самоврядування» такими органами є місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій контролюють виконання Конституції та інших законів, актів Президента і органів виконавчої влади.

Одним із пріоритетних напрямів державної політики в галузі прав людини має бути запровадження такого типу взаємовідносин між громадянами і організацією виконавчої влади, за яким кожній людині було б забезпечено реальне дотримання і захист прав і свобод¹².

Для цього потрібно, щоб виконавча влада орієнтувалася не лише на управління суспільними справами держави, скільки на виконання нею функцій щодо створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Згідно зі ст. 119 Конституції місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

— законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;— виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля;

Місцеві ради є органами місцевого самоврядування в областях, районах, містах, селищах. У межах своїх повноважень і компетенції вони вирішують усі питання місцевого рівня, організовують виконання законів та підзаконних актів, забезпечують дотримання законності та правопорядку.

Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо гарантування основних соціальних прав належать: підготовка програм соціально-

економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, подання їх на

затвердження ради, організація їх виконання та подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм; до повноважень у галузі житлово- комунального господарства відносять облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які ма­ють потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; до повноважень у сфері охорони здоров'я відносять організацію медичного обслуговування у закладах освіти, культури, фізкультури і спорту, оздоровчих закладах, які належать територіальним громадам або передані їм, забезпечення розвитку всіх видів медичного обслуговування, розвитку і вдосконалення мережі лікувальних закладів усіх форм власності; до основних повноважень у сфері соціального захисту населення відносять вирішення питань про надання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям, підготовка і подання на затвердження ради територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, надання одноразової допомоги громадянам, які постраждали від стихійного лиха та ін¹³.

Місцеве самоврядування відповідно до Конституції України є правом територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції та інших законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні і міські ради та їхні виконавчі органи.

Сьогодні створена певна правова база для практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією права вносити в органи виконавчої влади пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, оскаржувати дії та рішення посадових осіб державних і громадських органів. Громадяни можуть звертатися зі скаргою до вищого у порядку підлеглості органу або посадової особи, що не позбавляє особу права звернутися до суду згідно з чинним законодавством. Водночас було б доцільно, щоб усі зазначені способи оскарження органічно створювали єдиний механізм захисту прав і свобод людини у сфері державного управління.

Відповідно до Конституції судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України має велике значення в судовому механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина. Саме він забезпечує верховенство Конституції, а також правові принципи, які підлягають підвищеному захисту згідно з Основним Законом.

Конституційний Суд являє собою окремий, незалежний від судів загальної юрисдикції єдиний в Україні орган конституційної юрисдикції. Повноваження і порядок діяльності цього державного судового органу регулюється Конституцією, а також Законом «Про Конституційний Суд України» та його Регламентом¹⁴.

Підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є невідповідність Конституції, зокрема, в тій його частині, яка стосується конституційних прав і свобод громадян.

Відповідно до Закону «Про Конституційний Суд України» до його повноважень щодо основних соціальних прав та свобод людини і громадянина належить прийняття рішень і подання висновків у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради,

зо

актів Кабінету Міністрів, правових актів Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції чинним міжнародним договорам; офіційного тлумачення Конституції та інших законів України. Конституційний Суд діє колегіального і розглядає справи на пленарному засіданні чи засіданнях колегій. Він приймає рішення або дає висновки з відповідних питань. ЦІ рішення і висновки підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення чи з дня ухвалення відповідного рішення.

Отже, судочинство здійснюється Конституційним Судом, функціями якого є забезпечення відповідності законів Конституції та охорона конституційних прав і свобод шляхом розгляду справ про конституційність законів та інших нормативних актів.

Історією світової цивілізації доведено, що рівень демократії в суспільстві визначається місцем суду в системі органів державної влади та його роллю в захисті прав та свобод людини і громадянина. Лише там, де суд сформувався в систему, набув необхідних елементів незалежної владної структури і почав виконувати лише йому притаманні функції, держави досягли стабільності і передбачуваності у соціально-економічній та по­літичній сферах.

Конституція піднесла роль суду на рівень, який він має займати у демократичній правовій державі і захист прав і свобод віднесла до повноважень судової влади. Слід зазначити, що суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самовряду­вання, посадових осіб з підстав, не передбачених Конституцією чи законом.

У системі органів, що здійснюють функції щодо захисту основних соціальних прав і свобод громадян, особливе місце посідає прокуратура, до повноважень якої належать: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за

додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На думку провідного українського вченого Г.О. Мурашина, захист прав громадян (зокрема, основних соціальних прав і свобод) — один із основних напрямів прокурорського нагляду в усіх його сферах: нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також при підтримці державного обвинувачення в суді і представництві інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Держава і суспільство мають бути зацікавленими у якнайповнішому здійсненні прав і свобод громадян, їх юридичному забезпеченні, оскільки ці права і свободи слугують не тільки особистим інтересам кожного, а й спрямовані на організацію нормального життя суспільства, здійснення перетворень на краще. Отже, це вимагає зміцнення прокурорського нагляду як гарантії прав людини, посилення всієї діяльності органів прокуратури України по захисту прав громадян¹⁵.

Діяльність органів прокуратури по розгляду звернень громадян, перевірці сигналів преси та інших засобів масової інформації про порушення законності та недоліки в роботі має важливе значення для правильної організації нагляду, підвищення дієвості заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням і формування громадської думки в дусі поваги до законів і нетерпимості до будь-яких порушень правових норм. Тому ця діяльність у органах прокуратури детально регламентується відповідними наказами і розпорядженнями. Генеральна прокуратура України має на меті забезпечити своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, всебічну перевірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності інших винних осіб.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє інститут адвокатури. Відповідно до Закону «Про адвокатуру» адвокатура є добровільним професійним об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією сприяти захистові прав та представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

В Конституції визнано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В гарантуванні прав та свобод людини і громадянина особливе місце займають органи внутрішніх справ.

Міліція покликана приводити в дію механізм правової охорони. Вона забезпечує застосування заходів державного примусу, маючи на меті усунення перешкод реалізації прав та обов'язків, поновлення порушеного права, притягнення винних до юридичної відповідальності. Відповідно до Закону «Про міліцію» основними її завданнями є забезпечення особистої без­пеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів.

Традиційно система організаційно-правових гарантій включає в себе механізм держави та організаційні основи суспільства, а саме економічну, політичну та інші його системи.

Механізм держави включає в себе систему всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. Такий підхід до визначення механізму держави міститься у теорії, відпрацьованій В.В.Копєйчиковим у 1968 р. Як він стверджує, соціальне призначення держави виконується його механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, що в цілому називаються державними організаціями. На його думку, частина державних організацій наділяється владними повноваженнями, що використовуються для здійснення управління в

суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям — апарату держави. Під апаратом держави В.В. Копєйчиков. визначає систему всіх державних органів, що організовують здійснення завдань, виконання їх функцій. Основними принципами щодо захисту прав і свобод людини і громадянина (соціальних прав) діяльності апарату держави є: орієнтація всієї діяльності на інтереси людини, особистості, охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму; забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй, етнічних груп, захист злагоди і консенсусу в суспільстві (принцип соціальної справедливості).

Політичну систему суспільства в юридичній літературі, як правило, прийнято розглядати у вузькому та широкому розуміннях. Вузьке розуміння політичної системи зводиться до визначення політичної системи як сукупності державних організацій, громадських об'єднань, трудових колективів, що здійснюють функції по реалізації політичної влади.

Професор П.М.Рабінович розглядає політичну систему в широкому розумінні як систему усіх політичних явищ, які існують у соціальне неоднорідному, зокрема класовому, суспільстві. До організаційно-правових гарантій відносять також громадські організації, політичні партії, засоби масової інформації тощо¹⁶.

Порядок утворення і функціонування об'єднань громадян регулюються Законом «Про об'єднання громадян», згідно з яким громадські об'єднання визначаються як добровільні формування людей, які виникли на основі спільності інтересів щодо реалізації прав і свобод у результаті свідомого волевиявлення. Громадські організації — це добровільні об'єднання людей, утворені ними для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національних, культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Політичні партії — це добровільні об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, прагнуть здобути або утримати державну владу або справляти вплив на політику держави відповідно до своїх програми і статуту¹⁷.

Отже, і політичні партії, і громадські об'єднання є одним із елементів надійної системи організаційно-правових гарантій, основною метою яких є можливість будь-якими методами, способами, засобами забезпечити реалізацію всіх прав і свобод людини і громадянина в Україні.

РОЗДІЛ 2

УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ

ЛЮДИНИ, ЯК ЕЛЕМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ

ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ