1)Лейкоци́ти (грец. leuko - білий), білокрівці, білі (безбарвні) кров'яні клітини — складаються із цитоплазми і ядра; утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. На відміну від еритроцитів, що рухаються завдяки току крові, лейкоцити здатні самі активно рухатись подібно до амеби, проникати крізь стінку капілярів і виходити у міжклітинний простір. Лейкоцити виконують важливу функцію захисту організму від проникнення хвороботворних мікробів. При пошкодженні шкіри вони направляються із судин у тканини, до рани, де захоплюють бактерії і перетравлюють їх. Цей процес називається фагоцитозом, а білі кров'яні клітини, що здійснюють цю функцію, — фагоцитами.

Є кілька видів лейкоцитів, різних за розмірами, будовою і функціями. Всі вони мають ядро. Форма лейкоцитів непостійна, змінна. Окремі види (лімфоцити) дозрівають у вилочковій залозі (тимусі) й лімфатичних вузлах. Ці лімфоцити потрапляють у кров разом з лімфою. Лейкоцити руйнуються в селезінці та місцях запалення. Живуть від кількох діб до кількох десятків років. Ті лейкоцити, що утворюються в лімфатичних вузлах, живуть від 100 до 200 діб. Лейкоцитам, на відміну від еритроцитів, властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проходити крізь стінки найменших кровоносних судин і рухатися між клітинами. Збільшення лейкоцитів понад фізіологічну норму називають лейкоцитозом. Він розвивається при запальних процесах, інфекційних захворюваннях, після споживання їжі та під час важкої фізичної праці. Зменшення кількості лейкоцитів у крові нижче норми називають лейкопенією, її спричиняють деякі інфекційні захворювання, а також променеве враження організму. Основна функція лейкоцитів - захист організму від еретроцитоплазматичних інородних предметів

До групи лейкоцитів відносяться також лімфоцити — білі кров'яні клітини, що знаходяться переважно в лімфі. Лімфоцити також відіграють велику роль у захисних реакціях організму, зокрема в утворення імунітету.

Склад лейкоцитів

Лейкоцитарна формула

Лейкоцити

(Le) (4 — 9×109 од./л)

Гранулоцити

базофільні (0 — 1 %(0,5))

еозинофільні (0 — 5 %)

нейтрофільні

сегментоядерні (49 — 75 %)

паличкоядерні (0(1) — 6 %)

метамієлоцити (0 — 1 %) (в СНД вик. «юні») <-мієлоцити<-промієлоцити<-мієлобласти

Агранулоцити

лімфоцити (20 — 40 %)

моноцити (3 — 8 %)

2) Лейкоцитоз - зміна клітинного складу крові, що характеризується підвищенням числа лейкоцитів.

Норма лейкоцитів у крові - 3,5-8,8 ×10 9/л, але цей показник може відрізнятися в більшу чи меншу сторону, залежно від лабораторії і використовуваних методів. Для дорослих лейкоцитозом вважається підвищення кількості лейкоцитів у крові більше 9,0 ×10 9/л. Для дітей різного віку поняття лейкоцитоз різна, що пов'язано з коливанням норми лейкоцитів у крові в міру росту дитини. Так, наприклад, для дитини віком 1-3 дні лейкоцитозом буде вважатися підвищення лейкоцитів більше 32,0 ×109/л, а для дитини в 7 років - більше 11,0 ×109/л.

Лейкопенія - зниження кількості лейкоцитів в одиниці об'єму крові.

Симптоми

Поступове ослаблення організму. У результаті бурхливо розвиваються інфекції (симптоми: підвищення температури, гарячка, прискорений пульс, неспокій, головний біль, виснаження всього організму), запальні процеси в порожнині рота, виразки у товстому кишечнику, пневмонія та інфекція крові, які можуть спричинити й шок. Якщо зниження вмісту лейкоцитів зумовлено реакцією на певні ліки, симптоми наростають бурхливо. Низький вміст лейкоцитів характеризується набряканням залоз, збільшенням селезінки, збільшенням мигдаликів, а також симптомами захворювань, що приєдналися.

Нейтрофіли.

Більшість (40-70 %) лейкоцитів крові становлять нейтрофіли. Діаметр їх -10-15 мкм. Після виходу з кісткового мозку нейтрофіли в крові циркулюють лише кілька годин (у середньому близько 8 год). Потім, покинувши русло крові, вони впродовж кількох днів перебувають серед сполучнотканинних елементів більшості органів. Тут нейтрофіли здатні захоплювати й перетравлювати (фагоцитувати) мікроорганізми. За цю властивість і свої відносно незначні розміри нейтрофіли називають мікрофагами. Перетравлювання бактерій відбувається під впливом різних факторів, що перебувають у гранулах лейкоцитів (їх три типи). Уміст гранул спроможний інактивувати широкий спектр мікрофлори, мікоплазми й навіть деяких вірусів. Нейтрофіли разом з іншими клітинами, що гинуть, утворюють основу гною.

Таблиця 5. Уміст у крові лейкоцитів різних видів (лейкоцитарна формула)

Нейтрофіли беруть участь і в утворенні інтерферону - речовини, що впливає на віруси. Синтезують вони й фактори, що мають бактерицидну дію (лактоферин), а також стішулювальну регенерацію тканин (кислі глікозаміноглікани) після їхнього ушкодження. Причому деякі з гранул (II типу) секретуються нейтрофілами постійно й поза процесом фагоцитозу.

У руслі крові міститься лише незначна кількість зрілих клітин. У 20-40 разів більше їх перебуває в органах, тобто депо, основним з яких є місце утворення - кровотвірний кістковий мозок, а також селезінка, печінка, капіляри легенів. Після утворення зрілий нейтрофіл ще впродовж 5-7 днів залишається в кістковому мозку. Звідси нейтрофіли можуть легко виходити й поповнювати пул циркулювальних клітин, що накопичуються навколо місця ушкодження, вогнища запалення.

Збільшення вмісту нейтрофілів у крові може відбуватися як унаслідок інтенсивного лейкопоезу, так і перерозподільноїреакції, що виникає при потраплянні мікроорганізмів, емоціях, фізичній роботі, травленні, різного роду стресах. Активний вихід лейкоцитів із кісткового мозку зумовлює появу в руслі крові юних форм: паличкоядерних або навіть метамієлоцитів. Збільшення концентрації їх у крові свідчить про активацію утворення і виходу нейтрофілів з кісткового мозку. Унаслідок посилення новоутворення лейкоцитоз виникає лише через кілька днів від початку стимуляції цього процесу. Перерозподільний лейкоцитоз - наслідок не лише виходу нейтрофілів з органів депо, а Й зміни способу циркуляції. Зазвичай в кровотоку нейтрофіли становлять дві частини - пул судин, що циркулюють по осі, і пул пристінкових клітин. У разі зазначених станів лейкоцити відходять від стінок і приєднуються до циркулювальних клітин.

Моноцити становлять 2-10 % лейкоцитів. Це найбільші мононуклеарні клітини крові з діаметром 16-20 мкм. Моноцити крові після свого порівняно тривалого періоду циркуляції (Т112 - до 72 год) покидають русло крові й у тканинах перетворюються на клітини макрофагальної системи. Крім того, макрофаги можуть трансформуватися і в інші клітини. Таким чином, моноцити крові-не кінцеві диференційовані клітини, вони ще зберігають потенціал до подальшого розвитку.

Специфічна функція моноцитів і макрофагів - фагоцитоз бактерій, ушкоджених і постарілих клітин. Вони здатні до хемотаксису, руху в напрямку певних речовин. Макрофаги беруть участь у продукуванні низки компонентів комплементу, інтерферону.

Із захисною функцією макрофагів пов'язана й здатність їх продукувати у кровотік ендогенний піроген. Це білок, синтезований при фагоцитозі, що діє на теплорегулювальний центр гіпоталамуса. Його вплив змінює стан теплорегулювальних процесів в організмі, унаслідок чого при інфекціях підвищується температура тіла.

Макрофаги беруть участь у розпізнаванні "своє-чуже" і формуванні антитіл. Крім того, беруть участь у реакціях клітинного імунітету: захисту від пухлинних клітин, відторгнення трансплантата.

Система макрофагів відіграє важливу роль і в регуляції процесів кровотворення, утворюючи різні інтерлейкіни. Загалом моноцити секретують понад 100 біологічно активних сполук.

Базофіли становлять 0,5 % лейкоцитів крові. Це клітини із сегментованим ядром діаметром 10-12 мкм. Базофіли, що містяться у тканинах, називають лаброцитами (тучними клітинами). Базофіли містять велику кількість таких біологічно активних сполук, як гепарин - протизгортальну речовину - і гістамін, що підвищує проникність стінок капілярів. Гістамін також зменшує час згортання крові (антагоніст гепарину), активує внутрішньосудинне утворення тромбу, стимулює фагоцитоз, справляє протизапальну дію на тканини.

Функція базофілів полягає в підтриманні кровотоку в дрібних судинах, регуляції росту нових капілярів, а також у забезпеченні міграції інших лейкоцитів у тканинах до місця запалення.

Еозинофіли (1-5 % лейкоцитів крові) - клітини діаметром 12- 17 мкм, що мають дволопатеве ядро. У міру дозрівання в їхній цитоплазмі утворюються два типи ферментумісних гранул: малі й великі. Функціонально еозинофіли належать до мікрофагів. Але фагоцитарна активність ферментів еозинофілів нижча, ніж у нейтрофілів. Крім того, для функціонування еозинофілів велике значення має основний (що забарвлюється основними барвниками) білок з молекулярною масою 9200, що міститься у великих гранулах еозинофілів. За рахунок цього білка вони справляють цитотоксичний вплив на гельмінти та їх личинки.

З функцією еозинофілів тісно пов'язана кінетика їх в організмі. Виходячи з кісткового мозку, еозинофіли в крові циркулюють недовго (ТІ12 - близько 2 год), після чого мігрують у покривні тканини. Уміст їх у тканинах приблизно в 100 разів вищий, ніж у кровотоку. У разі тривалого знаходження в організмі гельмінтів, алергізації розвивається еозинофілія - збільшення кількості циркулювальних клітин. Еозинофілію зумовлено тим, що мало зрілі клітини, які вийшли з кісткового мозку, перебувають у крові впродовж нетривалого часу, оскільки надходять у тканини. Звідси вони знову можуть повертатися у кровотік, де циркулюють тепер уже багато днів, створюючи ефект еозинофіли.

Лімфоцити становлять 20-40 % лейкоцитів. Ці мононуклеари, як і моноцити, зберегли здатність до проліферації і диференціювання. Лімфоцити після утворення в кістковому мозку виходять у кровотік. Але більшість їх зазнає повторного дозрівання в лімфоїдних органах (мал. 73). Розрізняють первинні й вторинні лімфоїдні органи.

Одним з первинних лімфоїдних органів є загруднинна залоза (ти-мус). Лімфоцити, як і інші клітини крові, утворюються із загальних стовбурових клітин-попередниць, частина яких ще в ембріональний період залишає кістковий мозок і заселяє тимус. Ці клітини започатковують Т-лімфоцити.

Мал. 73. Рециркуляція лімфоцитів і моноцитів (за Foldi): В - В-лімфоцити; Т - Т-лімфоцити; Мо - моноцити; Ма - макрофаги

Іншим первинним лімфоїдним органом у людини, імовірно, є кістковий мозок, а в птахів - Bursa Fabricii. Лімфоцити, що дозрівають тут, належать до В-лімфоцитів.

До вторинних органів належать лімфатичні вузли, селезінка й система лімфоепітеліальних утворень, що поєднує скупчення лімфоїдної тканини в слизових оболонках травного тракту, дихальних, сечових і статевих шляхів. Сюди надходять лімфоцити з кісткового мозку і тимусу, тобто В- і Т-лімфоцити. У вторинних лімфоїдних органах відбувається проліферація лімфоцитів у відповідь на потрапляння до організму чужорідного білка-антигену.

Лімфоцити беруть участь у реакціях антимікробного й клітинного імунітету, що забезпечує знищення мутованих клітин. Підсумовуючи коротку характеристику функцій лімфоцитів, можна зазначити такі функціональні їх призначення.

Т-лімфоцити:

o слугують основним ефектором клітинного імунітету (Т-кілери);

o регулюють вираженість імунної відповіді (Т-супресори);

o забезпечують дізнавання "чужого". В-лімфоцити:

o здійснюють синтез антитіл (перетворюючись на плазматичні клітини);

o забезпечують імунну пам'ять;

o беруть участь у реакціях клітинного імунітету (В-кілери, В-суп-ресори).

Плазматичні клітини.

Частина плазматичних клітин може перебувати в організмі тривалий час і після зникнення антигенів. Це забезпечує так звану імунну пам'ять. Унаслідок цього при повторному контакті організму з антигеном імунна відповідь, у тому числі й швидкість утворення антитіл, суттєво відрізняється від первинної реакції. Початкова реакція у відповідь на перше потрапляння антигенів розвивається порівняно повільно, оскільки досить висока концентрація антитіл накопичується лише через 2-3 тиж. і перебуває в крові порівняно недовго (кілька тижнів). У разі повторного потрапляння антигенів завдяки імунній пам'яті ці процеси різко прискорюються. Досить велика кількість антитіл з'являється вже через кілька годин (діб), й антигени швидко нейтралізуються. До того ж ці антитіла в організмі можуть перебувати впродовж більш тривалого часу, ніж антитіла після першої імунізації.

Лейкопоез – це утворення і розвиток клітин лейкоцитарного ряду. Так як морфологічно лейкоцити мають різну будову, то їх поділяють на дві групи: гранулоцити і агранулоцити.

1. Фізіологічна оцінка білої крові:

Лейкоцити – це білі (безбарвні) кров’яні тільця. У них є ядро і цитоплазма. Загальна кількість лейкоцитів у крові людини – від 4 Г/л до 9 Г/л (4-9·10⁹/л); у новонароджених – 16,7-30,0 Г/л. Кількість лейкоцитів може змінюватися залежно від періоду доби, функціонального стану організму. Більшість лейкоцитів організму знаходиться за межами судинного русла: в міжклітинному просторі, в кістковому мозку. У судинному руслі знаходиться близко 20 % лейкоцитів організму.Збільшення кількості лейкоцитів понад 9·Г/л називається лейкоцитозом, зниження їх кількості менше 4·Г/л – лейкопенією.

Лейкоцитози бувають: по-перше, фізіологічні, а, по-друге, патологічні (при запальних, інфекційних процесах).

Розрізняють фізіологічні лейкоцитози:

а) харчовий – після прийому їжі;

б) міогенний – після важкої фізичної роботи; фізіологічне значення – це захисна реакція – від продуктів метаболізуму, зруйнованих клітин і т.ін.

в) емоційний;

г) у вагітних;

д) у новонароджених. Кількість лейкоцитів у них складає 16,7-30 Г/л. Пояснюють це тим, що в перші дні має місце розмоктування продуктів розпаду тканин, крововиливів, що виникли під час родів. В кінці першого місяця життя кількість лейкоцитів зменшується і складає 12-15 Г/л. В кінці першого року життя – 7,0-12,5 Г/л. У віці 10-14 років кількість лейоцитів досягає майже величин дорослих і складає 4,5-10 Г/л.

Лейкоцитопоез.

Лейкоцити поділяються на дві групи: гранулоцити (зернисті) і агранулоцити (незернисті). До гранулоцитів відносять нейтрофіли, еозинофіли та базофіли, а до агранулоцитів – лімфоцити і моноцити.

Регуляція лейкопоезу.

Це питання вивчене недостатньо. Мало вивчена роль нервової системи, хоча значна інервація кровотворних тканин не може не мати біологічного значення. Нервові напруження, емоційні стани викликають збільшення кількості лейкоцитів.

Подразнення симпатичних нервів збільшує кількість нейтофілів в крові. Подразнення блукаючого нерва веде до зменшення кількості лейкоцитів. Ці факти вказують, що нервова система приймає участь в регуляції лейкопоезу.

Гормональні фактори також мають вплив на лейкопоез. Введеня адреналіну, глюкокортикоїдів веде до зміни кількості лейкоцитів в крові.

Встановлено, що продукти розпаду тканин, лейкоцитів, мікробів і їх токсинів впливають на утворення лейкоцитів.

Всі впливи: нервові та гуморальні опосередковують свою дію на кістковий мозок через лейкопоетини в макрофагах утворюються кісткового мозку. На лейкопоез можна впливати лікарськими засобами. Є засоби, які стимулюють лейкопоез, є засоби, які пригнічують лейкопоез.

2. Функції лейкоцитів

1. Захисна. Завдяки руху клітин вони можуть проходити (мігрувати) через ендотелій капілярів (цей процес називається діапедезом) і рухатися в напрямку мікробів, чужорідних тіл, клітин на різних стадіях руйнування, комплексів антиген-антитіло. По відношенню до них лейкоцити мають позитивний хемотаксис. Лейкоцити здатні захопити чужерідні тіла і за допомогою спеціальних ферментів травити їх. Цей процес називається фагоцитозом. Один лейкоцит може захопити до 15-20 бактерій. Крім того лейкоцити виділяють ряд важливих для захисту організму речовин. До них насамперед належать антитіла, які мають антибактеріальні та антитоксичні властивості, речовини фагоцитарної активності.

2. Транспортна. У лейкоцитах є цілий ряд ферментів (протеази, пептидази, діастази, ліпази, дезоксирибонуклеази), які є в лізосомальних мішечках та фізіологічно активних речовин (серотонін, гістамін, гепарин), які є в гранулах. Лейкоцити можуть адсорбувати деякі речовини і переносити їх на своїй поверхні.

3. Метаболічна. Лейкоцити здатні синтезувати білки, глікоген, фосфоліпіди.

4. Регенераторна. Лейкоцити виділяють трофони, які сприяють утворенню нових клітин.