Тема 4: Естетика як метатеорія мистецтва. (Мистецтво: сутність, функції, види та історичні типи.)

План.

1. Мистецтво: сутність і функції.

2. Система мистецтва та класифікація видів мистецтва.

Загальна характеристика видів мистецтва.

3. Типологія історичного розвитку мистецтва.

Література:

Левчук Л.Т. Естетика. –К.: Вища школа, 2000. Розділи: 5,6,7,8,9. С. 108 – 289.

Лозовой В.О. Естетика. -К.: Юрінком Інтер, 2003. Розділи: 7, 8, 9, 10. С. 108 -174.

1. Мистецтво: сутність і функції.

Мистецтво – це особлива форма суспільної свідомості і людської діяльності, в якій органічно співвідносяться художнє (образне) пізнання життя з творчістю за законами краси. В більш широкому значенні слово “мистецтво” відноситься до будь – якої форми практичної діяльності, коли вона виконується уміло, майстерно, вправно і досконало в технологічному, а часто і в естетичному значенні.

Мистецтво історично виникло і розвивалось як особливий вид естетичної діяльності. Її джерелом, так як і естетичних почуттів і потреб людини, стала праця. Перші ознаки первісного суспільства відносяться до епохи пізнього палеоліту (приблизно за 40 - 20 тис. років до н. е.). Твори мистецтва породили “публіку, що розуміє мистецтво і здатну насолоджуватися красою” (Маркс). Народжені мистецтвом естетичні потреби народу в свою чергу викликали до життя все нові й нові твори мистецтва. З часом художня творчість стала своєрідним видом праці, результатом професійної діяльності художників. “Мистецтво, - пише Ю.М.Лотман, відтворює принципово новий рівень дійсності, який відрізняється від неї певним збільшенням свободи. Свобода привноситься в ті сфери, які в реальності її не мають. Безальтернативне стає альтернативним… Воно уможливлює не тільки заборонене, але і неможливе. Тому по відношенню до реальності мистецтво виступає як область свободи.”

Соціальна сутність мистецтва полягає у тому, що художній розвиток суспільства обумовлений природно-історичним процесом, тобто його розвиток виявляє характерні закономірності, що пов’язані з певними періодами становлення людської культури.

Перша закономірність у розвитку мистецтва пов’язана з тим, що воно з’явилось як результат естетичних потреб та естетичних здібностей, що розвинулись у межах практичної діяльності (яка була в основному представлена мисливством та відповідними магічними ритуальними дійствами) людей та міфологічного типу світогляду. У межах міфів вироблялись основні образні та метафоричні засоби майбутнього мистецтва. Стародавні міфи містять у собі поєднані елементи мистецтва, релігії, донаукові уявлення про природу та суспільство.

Друга закономірність – пов’язана з поділом праці на розумову і фізичну. Поява вільного часу (дозвілля) створила умови для відмежування деякої групи людей, які здобули можливість спеціально вдосконалювати свої естетичні та художні потенції. У цьому сенсі йдеться про поділ мистецтва на народне (фольклор) та започаткування професійного.

Третя закономірність – це поділ суспільства на класи, що зумовив відображення у мистецтві естетичних ідеалів, симпатій, переваг різних соціальних груп. Естетичні ідеї та потреби панівного класу стають пануючими естетичними ідеями, що не зменшує цінності різних шарів мистецтва, а навпаки, сприяє розвитку його історичних форм.

Четверта закономірність розвитку мистецтва – це взаємозв’язок, взаємозалежність з іншими формами духовного життя суспільства та соціально-економічними умовами, а також зворотна сила впливу мистецтва на політику, мораль і т. ін., а через них – на економіку. В історії мистецтва були періоди, коли воно вбирало в себе функції інших форм суспільної свідомості внаслідок будь-яких конкретно-історичних причин (наприклад, вітчизняне мистецтва XIX ст., яке замінило собою вільне право, політику, тому, власне, стало “підручником життя”).

П’ята закономірність пов’язана з тим, що залежно від конкретно-історичних умов епохи актуалізується той чи інший бік впливу мистецтва на суспільство та людину. Наприклад, для французького мистецтваXVII ст. головним суспільним завданням було виховання людини – громадянина (класицизм), сторіччям пізніше мистецтво Франції було спрямоване на розкріпачення в людині емоційного почуттєвого (сентименталізм).

Соціальна сутність мистецтва виявляється також і у специфіці його мети та предмета. Метою мистецтва, усіх його видів, форм та жанрів є вдосконалення людини та суспільства, в якому ця людина живе. Тому предметом мистецтва стає реальна дійсність, за якої постає життя людини.

В основі мистецтва лежить образне відображення дійсності з позицій певного естетичного ідеалу. Розкриваючи через індивідуальні художні образи сутність подій, життєвих ситуацій, суспільних відношень, характерів і переживань людей (незалежно від того, взяті вони безпосередньо із реального життя чи представляють собою плід фантазії, художнього вимислу), художник здійснює образне відкриття життєвої правди. Одночасно через увесь образний лад твору художник виражає своє відношення до світу, дає йому оцінку з точки зору тих суспільних сил чи класів, ідеологічним представником яких він виступає. Сукупність життєвої правди і передового естетичного ідеалу і створює так звану художню правду, яка є сутністю справжнього мистецтва і обумовлює силу його ідейно-естетичного впливу на людей.

В різноманітних видах мистецтва художня правда знаходить своє специфічне втілення, свій конкретно-чуттєвий образ, обумовлений матеріалом даного виду мистецтва. В образотворчому мистецтві матеріалом для її втілення служать фарби, камінь, мармур і т. д., в музиці – музичний звук, в літературі – слово. Які б поетичні образи і сюжети не виникали, наприклад, в уявленні письменника., вони не стануть творами мистецтва, поки не знайдуть відповідного вираження у слові. Вміння художника перевести свій замисел у плоть, в конкретний образ, який робить його фантазію доступною людям, і служить проявом особливого роду творчої діяльності, яким і є мистецтво. Воно вимагає таланту, спеціальної підготовки і невпинного удосконалення майстерності.

Мистецтво є багатофункціональним. Дослідники визначають різну кількість функцій, але, незалежно від кількості, всі ці функції взаємопов’язані, оскільки твори мистецтва існують як цілісне явище, що передбачає цілісне сприйняття.

Суспільно-перетворююча та компенсаторна функція (мистецтво як діяльність та “втіха”) має свій прояв як ідейно-естетичний вплив на людей. Завдяки цій здатності мистецтво залучає людей до цілеспрямованої діяльності, що трансформує суспільство. Художня творчість являє собою процес перетворення (в уявленні) фактів дійсності, матеріалу та самої людини. Ідеали гармонійної людини пробуджують активність кожного створювати самого себе в цьому напрямку, тобто стверджують у дійсності те, що є бажаним, насправді компенсуючи те, що є недостатнім для повноцінного життя людини.

Пізнавально-евристична функція (мистецтво як знання та просвіта) полягає у тому, мистецтво пізнає дійсність співвідносно з людиною, в усьому багатстві форм, що сприймаються людською чуттєвістю. Це дає можливість мистецтву відкривати нове у відомому, або нові процеси у тому, що уже визнано. Мистецтво виступає засобом просвіти, передачі досвіду, фактів життя, а також засобом навчання, передачі навичок мислення, узагальнення системи поглядів.

Художньо-концептуальна функція (мистецтво як аналіз світу) дозволяє побачити у художньому творі уявлення митця про світ у цілому. Цілісна концепція подана у формах, які чуттєво сприймаються, в них емоційно втілені уявлення про світ, людину та місце людини у світі.

Функція передбачення (прогностична) (мистецтво віщування) полягає у можливості прогнозування майбутнього. У цьому мистецтво співвідноситься з людською інтуїцією, яка здійснює стрибок через розрив інформації. Наприклад у фантастичній літературі часто передбачається поява тих чи інших технічних досягнень (наприклад прообраз субмарини у романі Ж.Верна “20 000 лье под водой”, або лазера у романі О.Толстого “Гіперболоїд інженера Гаріна”). Однак більш важливими є соціальні передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспільства. Спеціально цьому присвячений окремий жанр – утопії та антиутопії.

Інформативна та комунікативна функція (мистецтво як повідомлення та спілкування) полягає в тому, що твір мистецтва – це певна знакова система, що несе певну інформацію. Як і будь-яка знакова система, мистецтво має свій код, “ключ” до якого втілений в особливостях даної культури, її змісті.

Виховна функція дає змогу художньому твору впливати на склад думок та почуттів людини в цілому. Ще піфагорійці помітили, що мистецтво очищає особистість, а Аристотель увів поняття “катарсису”, що означає процес очищення за допомогою виникнення схожих почуттів. Мистецтво дозволяє пережити багато людських доль, тим самим розширюючи історично обмежений досвід життя особистості, дозволяє їй відчути все різноманіття досвіду людства.

Сугестивна функція (вплив на несвідоме) полягає у тому, що мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів. Емоційний вплив мистецтва якраз і характерний тим, що діє безпосередньо, прямо на почуття того, хто сприймає, минаючи на цьому рівні раціональні заборони. Ця якість має найбільшу силу, яка спроможна впливати на особистість, вдосконалюючи чи руйнуючи її.

Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу та ціннісних орієнтирів) сприяє формуванню естетичного смаку, здібностей та потреб людини. Мистецтво ціннісно орієнтує людину у світі, розвиває у неї творчий дух.

Гедоністична функція (мистецтво як насолода) має прояв у тому, що мистецтво – сфера свободи й майстерності, які несуть насолоду. Усі явища мистецтва співвідносні з естетичними цінностями. Джерелом естетичної насолоди є художня форма, яка знаходиться у гармонійній єдності зі змістом. Радість несе в собі й залучення до творчості, й ігровий аспект, присутній при сприйнятті художнього твору.

Поєднання пізнавальної, творчої, знаково-комунікативної, прогностичної та інших функціональних граней в структурі художнього полотна дозволяє мистецтву на відміну від усіх спеціалізованих форм людської діяльності, відтворювати (образно моделювати) саме людське життя в його цілісності, “подвоювати” його, служити його уявним доповненням, продовженням, а іноді і заміною.

Мистецтво є формою культури, воно виступає колективною пам’яттю людства, яка здійснює зв'язок поколінь, різних народів, різних культур. Мистецтво народжується “багаторазово” у процесі свого соціального функціонування: при індивідуальному сприйнятті; у кожен новий період історії, у відповідності з актуальними для цього часу ідеями, ідеалами, інтересами, потребами, під час виникнення нових видів мистецтва, втілюючи загально художні закономірності у нову виражальну форму; з кожним етапом вдосконалення специфічної мови всередині виду мистецтва.