- •Методичні вказівки щодо підготовки до практичних занять
- •Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять
- •Основними завданнями семінарських занять є:
- •Деякі аспекти роботи на семінарі:
- •Орієнтовний тематичний план базова загальна середня освіта
- •Орієнтовний тематичний план повна загальна середня освіта
- •1. Поняття літературної мови
- •2. Мовна норма, варіанти норм. Ознаки та аспекти культури мовлення
- •4. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури
- •5. Культура мовлення під час дискусії
- •Питання для самоконтролю
- •Мова і професія
- •2. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу
- •Запитання для самоконтролю
- •Практичне заняття № 1
- •План та хід проведення Короткі відомості з теоретичної частини роботи
- •1. Поняття спілкування
- •2. Сутність і зміст етики ділового спілкування. Етичні норми і нормативи
- •3. Професійна етика
- •4. Вчинок як першоелемент моральної діяльності
- •Зміст і послідовність виконання практичних завдань
- •1. Форми та функції ділового спілкування
- •Бар'єри в спілкуванні, його рівні
- •3. Сучасні теорії міжособових стосунків
- •4. Мовленнєвий етикет ділового спілкування
- •Рекомендована література:
- •Практичне заняття № 3
- •Короткі відомості з теоретичної частини роботи
- •1. Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця: моральність, повага до інших людей, раціональність, правила критики та самокритики.
- •2. Правила проведення зустрічей, переговорів, прийомів
- •3. Культура телефонного діалогу
- •Рекомендована література:
- •Практичне заняття № 4
- •План та хід проведення
- •1. Лексика за сферою вживання
- •2. Терміни і термінологія
- •3. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної
- •Запитання для самоперевірки
- •Рекомендована література
- •Практичне заняття №5
- •Тема 3.2. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки)
- •План та хід проведення Короткі відомості з теоретичної частини роботи
- •2. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики
- •Зміст і послідовність виконання практичного завдання
- •Рекомендована література:
- •Практичне заняття № 6
- •Тема 3.4. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів
- •Короткі відомості з теоретичної частини роботи
- •1. Багатозначні слова
- •2. Синонімічний вибір слова. Пароніми та омоніми у мові фаху
- •Зміст і послідовність виконання практичного завдання
- •Рекомендована література
1. Поняття літературної мови
Українська мова є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.
2. Мовна норма, варіанти норм. Ознаки та аспекти культури мовлення
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої є обов’язкові правильність, точність, логічність, чистота та ясність, доцільність висловлювання.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільного спілкування.
Мовна норма – це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу правил відбору і вживання мовних одиниць, тобто формулювання “сукупності правил, що забезпечує регулярне відтворення у мовленні зразкового варіанта мови” (О.Ахманова).
Центральним поняттям культури мовлення є мовна норма. Дотримання чи порушення мовних норм служить найважливішим критерієм оцінки висловлювань.
Розрізняють такі норми української літературної мови:
- орфоепічні - регулюють вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах (напр., можна [озим’і] і не можна [оз’і м’і];;
- лексичні - вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні (напр., можна рятувальник – не можна рятівник, якщо мовиться про посаду);
- граматичні - правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень (напр., не можна «Директор видав дівчині довідку, з якою потім познайомився» - можна «Ознайомившись із довідкою, директор видав її дівчині»);
- стилістичні - регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (напр., велика кількість, а не величезна кількість – у науковому стилі; у зв’язку з тим, що, а не бо… в офіційно-діловому стилі);
- орфографічні - правильний запис слів;
- пунктуаційні - правильну розстановку розділових знаків.
Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру.
Увага! Ознаки культури мовлення: правильність, точність, змістовність, чистота мовлення, багатство мовлення та різноманітність, логічність, послідовність, доречність, виразність, образність.