7. Гуманістичні теорії особистості (к.Роджерс, а.Маслоу).

Вплив гуманістичних концепцій на теорію і практику психологічної допомоги взагалі та консультування, зокрема, важко переоцінити. Основні постулати гуманістичного напряму: важливість Я-концепції, її залежність від способів, котрими люди визначають і за допомогою яких усвідомлюють себе; значення атмосфери консультування, її вплив на поведінку клієнта та підвищення почуття власної гідності; акцент на суб’єктивному, перцептивному погляді щодо особистості. Цей напрям найбільш яскраво представлений особистісно центрованим підходом, гештальтконсультуванням, транзактним аналізом, діалогічним консультуванням. Основоположниками та теоретиками гуманістичного напряму є Карл Роджерс, Абрахам Маслоу,Фріц Перлз, Ерік Берн та ін.

Особистісно-центроване консультування Карл Роджерс (1902–1987) презентував новітню концепцію у психології (1940 рік, штат Міннесота) як “клієнт-центровану терапію” —недирективну терапію. Пізніше, 1974 року, з’явилась ще одна назва — “особистісно-центрована терапія”, яка розширює рамки використання, особливо в ситуації психологічного консультування. Основні ідеї представлені в таких роботах: “Консультування і психотерапія” (Rodgers, 1942), “Терапія, центрована на клієнті”(1951), “На шляху до особистості”(1961).Особливу роль в розробці концепції мали емоційні проблеми юного Роджерса, його стосунки з однолітками, а також його власні спостереження, інтуїція. Основна суть підходу полягає в тому, що кожна людина володіє величезними резервами саморозуміння, прагнення до самоактуалізації як основного мотивуючого стимулу. Конфлікт між самоактуалізацією та Я-концепцією, що заважає адекватному засвоєнню досвіду, призводить до появи особистісних проблем та поведінкових порушень. Гуманістична психологія турбується про людину, має утверджувати панування людини. Вона визнає, що всі знання відносні й підлягають змінам. Сама людина також здатна змінюватися. Однак гуманістична психологія визнає й таке: людина шукає відпочинку, та одночасно вона шукає різноманітність і нерівновагу. Нехай це не дивує нікого. Отже, можна сказати, що бажання індивіда — різноманітні, складні, навіть парадоксальні. І з цим треба рахуватися.

Гуманістична психологія — це, якщо хочете, розвиток духу людського. Але розвиток цей швидше відбувається там, де освіченіший етнос, нація, народ.

8. Культурно-історична теорія л.С. Виготського.

У Радянській психології вчення постійно знаходилось у центрі уваги. Головними теоретичними напрямами розвитку радянської психології, є напрями Л. С. Виготського та С. Л. Рубінштейна. Основні положення цих напрямів закладалися приблизно в один і той же час на базі загальної діалектико-матеріалістичної методології. На жаль у даній роботі ми розглянемо лише концепцію Л. С. Виготського, бо у противному випадку не буде додержаний формат цієї роботи. Загальні принципи культурно-історичної концепції Л. С. Виготського загально відомі [4]. Беручи їх за основу, трактував вчення і сам Л. С. Виготський та вибудовували свої концепції вчення А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін, Д. Б. Ельконін та В. В. Давидов. Л. С. Виготський спеціально не розробляв цілісної концепції структури навчання, але висунув ряд положень що заклали основу для створення такої концепції у працях своїх учнів та послідовників. Л. С. Виготський розрізняв придбання знань, вмінь та навичок і придбання загальних якостей, здібностей (абстракції, узагальнення, довільності). Перше він називав вченням (навчанням), друге - розвитком. Основним предметом засвоєння у навчанні є зміст історичного досвіду знань та культури. Зміст культурно-історичного досвіду, зафіксований в значеннях мовних одиниць, складає перед усім поняття про дійсність. Л. С. Виготський розділяв поняття на наукові (теоретичні)і життєві (емпіричні). Наукові поняття характеризуються тим, що вони відображають суть предмета. "Если бы форма проявления и сущность вещей непосредственно совпадали, то всякая наука была бы излишней". В цьому суть наукового поняття. Воно було би зайве якщо б відбивало об'єкт в його зовнішньому прояві як емпіричне поняття. [4]. Засвоєння наукових понять здійснюється на основі процесів аналізу, абстракції, узагальнення які скеровуються спілкуванням та опосередкуються мовними знаками. Наукові поняття, що засвоєні, утворюють більш строгі родо-видові системи по відношенню до загальних. Вони більш усвідомлені і в розвитку включають не тільки узагальнення предметів, але й узагальнення своєї думки.