6. Теорія особистості в неофрейдизмі (к.Хорні, е.Фромм, е. Еріксон).

Хорні Невротична особистість, відповідно до теорії Хорні - це особистість з порушеною потребою в безпеці.

Тут біологічна орієнтованість, характерна для класичного психоаналізу, замінюється соціокультурної, властивою неофрейдизму. З точки зору Хорні, вирішальним фактором розвитку особистості є соціальні відносини між дитиною та батьками, перш за все стосуються двох найважливіших тенденцій дитинства - прагнення до задоволення своїх бажань і прагнення до безпеки. Причому провідною є остання тенденція: задоволення потреби в безпеці веде до формування здорової особистості, і навпаки - поведінка батьків, що перешкоджають цьому (насмішки, невиконання обіцянок, гіперопіка, надання явної переваги братам і сестрам і т. п.), веде до розвитку в дитини базальної тривоги - відчуття самотності та безпорадності перед обличчям потенційно небезпечного світу.

За Хорні, виражена базальна тривога у дитини веде до формування неврозу у дорослого. Щоб справитися з базальною тривогою, дитина вдається до захисних стратегій, які отримали назву невротичних потреб, або невротичних тенденцій. Пізніше ці потреби були об'єднані в три основні категорії, кожна з яких представляє собою стратегію міжособистісних відносин з метою досягнення почуття

Відповідно цим типам орієнтації було виділено три типи невротичної особистості: поступливий, відокремлену та агресивний. Невротичні потреби - Це надлишкові потреби

Вирішальним фактором розвитку особистості є соціальні відносини між дитиною та батьками, перш за все стосуються двох найважливіших тенденцій дитинства - прагнення до задоволення своїх бажань і прагнення до безпеки. Невротична особистість розвивається при незадоволенні прагнення до безпеки.

Фромм На переконання Фромма, класичний психоаналіз сприяв збагаченню знань про людину, але він не збільшив знань про те, як людина повинна жити і що він повинен робити. Фрейд намагався представити психоаналіз як природна науки, але зробив помилку, приділивши недостатньо уваги проблемам етики. Тим часом не можна зрозуміти людину, якщо розглядати його під кутом зору витіснення сексуальних потягів, а не у всій цілісності, включаючи потреба знайти відповідь на питання про сенс його існування і відшукати норми, відповідно до яких йому належить жити. Фромм прагнув перенести акцент з біологічних мотивів людської поведінки в психоаналізі на соціальні фактори, показати що «людська натура - пристрасті людини і тривоги його - продукт культури».

Він вважав, що в особистості немає нічого природженого. Всі її психічні прояви - це наслідок заглибленості особистості в різні соціальні середовища.

Еріксон У дусі неофрейдизму була розроблена так звана епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона (нар. 1902). Він проголосив, що розвиток особистості визначається соціальним світом, а не хімічними чи біологічними факторами, а між особистістю і суспільством немає антагонізму. Е. Еріксон висунув положення про "ідентичність особистості" як центральну властивість людини, що сигналізує їй про нерозривний зв'язок з навколишнім соціальним світом. Ідентичність особистості виявляється у центрованості людини на себе, в ототожненні її з соціальною групою та оточенням, у визначенні цінності людини та її соціальної ролі.

Е. Еріксон надавав великого значення вихованню людини в ранньому дитинстві Розвиток особистості проходить через різні стадії, або так звані кризи. Перша стадія, або криза, - "вбираюча", коли задовольняється оральна потреба, формується довіра через матір. На цій стадії утворюється проекція особистості. На другій стадії дозріває м'язово-руховий апарат, що приводить до почуття впевненості, самостійності Третя стадія - це становлення юнацтва, знаходження цілей, вміння планувати, вибір друзів. На четвертій стадії формується рефлексія, виникають сумніви відносно свого місця в житті. П'ята і шоста стадії - це зрілість особистості, стійкість ц інтересів, коли вона керується у своїй поведінці нормами суспільства. І, нарешті, сьома стадія - це або досягнення неповторності особистості, або приречення на безвихідь.

Говорячи про функцію "Его" у формуванні ідентичності особистості, Е. Еріксон підкреслює його соціальну природу - суспільство надає людині особливий стиль синтезу бажань, цінностей, засіб спілкування з іншими та самим собою. Однак особистість хоча і включає цінності суспільства в свою структуру, не є копією суспільства.

Епігенетична теорія особистості вперше висунула питання про роль генетичного фактора у становленні особистості.